WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ідейні засади розбудови Української України - Реферат

Ідейні засади розбудови Української України - Реферат

Олігархів соціа-лістичної партії природно стали використовувати, аби прийти до влади,утрималися на владному олімпі. У свою чергу олігархи зацікавлені в тому, щоби приховатися за спиною соціалістичних і комуністичних партій, ос-кільки останні матимуть шанс у політичній боротьбі до того часу, поки є соціальна нерівність, бідність тощо.
Чимало проблем пов'язано також з ідеалом кращого суспільства і баченням шляхів до його побудови. З ідеалом, на перший погляд, нібито все зрозуміло. Його вишукували, викристалізовували тисячі наших кращих попередників - українців та й неукраїнців - справжніх гуманістів. Орієнтири ж (складові) його ідеалу (нехай у загальному вигляді): "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава" [6]. А от із конкретною моделлю такої держави, стратегією і тактикою її побудови справи були кепські. І не тому, що тут бракує ідей, або людей: немає наці-ональної солідарності у розумінні суто національних інтересів України. Очевидно, що за прикладом багатьох суспільств, найперше європейських, маємо будувати свою державу на трьох головних китах:
а) представницька демократія,
б) ринкова економіка,
в) національна держава.
Із цих трьох складових найскладнішими для розбудови новітньої України є перша й третя, про які треба сказати окремо.
Представницька демократія (рішення приймають виборчі установи, структури - парламенти і т. ін.). Ми в Україні, зокрема, надто швидко і загрозливо переходимо від безпосередньої демократії (коли народ сам вирішує більшість питань) до представницької, яка можлива лише за відповідних соціально-політичних, економічних модернізацій і стабілізацій суспільства. Ми ж робимо цей перехід у досить неструктурованому суспільстві, з погано впорядкованою політичною системою, з недосконалою економікою. Більше того, представницька демократія вкрай слабо розвинута, мало впливає на загальнонаціональні процеси на регіональному рівні, що аж ніяк не відповідає віковій ментальності українства. Та й у цілому маємо нині в Україні багато в чому імітативну, маніпулятивну демократію, або псевдодемократію, "покликану маскувати авторитарний режим і створювати враження, немовби то народ насправді є джерелом влади й підтримує той чи інший існуючий режим" [7]. Зазначимо, що справжня демократія можлива за багатьох об'єктивних обставин, з-поміж яких вирішальними є: дійсні права і свободи громадян; громадянське суспільство; демократичні засоби інформації. І ще одне влучне зауваження, що належить американцю Томасові Пейну. Він писав: "Усі люди є одного рівня, а, отже, всі люди народжуються рівними і мають рівне природне право. Їх життя та права визначені Творцем цього світу, а не попереднім поколінням, яке є тільки способом продовження минулого і, відповідно, кожну народжену на світ дитину треба розглядати як створіння Боже" [8].
Далі, щодо другої складової - ринкової економіки. Не аналізуючи цей аспект державотворення детально, розгорнуто, зазначимо лише найпринциповіше. Перші кроки до реформування української економіки на ринкових засадах зовсім не були переходом на такі засади. Був елементарний перерозподіл національних багатств, власності на користь тієї ж старої радянської партноменклатури, керівної еліти та її висуванців, які і до цього мали домінантні ролі в економіці. Усе, що було раніше у тіні - хабарництво, корупція, здирництво, рекет, хамство і т. ін. з перших кроків незалежності просто металізувалося, вийшло на світ, стало страшною нормою життя. Загрозливим є й інше. Коли люди думають, даруйте, шлунком, їх досить легко завести на манівці, ошукати. І українська формальна влада це добре розуміє, а тому використовує злидні для соціальних дестабілізацій, які утримує в певних межах жонглюванням повноваженнями й силовими методами. Щоб позбавитися цього загрозливого становища, заручником якого є виключно народ, найперше треба мати максимально згуртовану, моно-етичну націю, яка була об'єднана за формулою вічності влади: загальнонаціональний інтерес, регіональний інтерес, особистісний інтерес.
Унікальних моделей ринкової економіки, як, до речі, і демократії, немає. Копіювання чужих моделей, без урахування історичних, територіальних (географічних моделей) господарювання нічого, окрім шкоди, не дасть. Пок-ладатися треба також на виключно свої природні і людські ресурси (перші - економно, доцільно й ефективно використовуючи (особливо землю), другі - потужно розвиваючи за рахунок освіти і науки). Звідси й пріоритети у економічній та соціальній сферах України.
Детальніше поведемо тепер мову про третю складову перебудови нашого життя - національну державу.
Кажуть, якщо мрієш про свободу, матимеш і свободу, і хліб, а коли мариш найперше про хліб, то не матимеш ані хліба, ані свободи.
"По-справжньому переконливих і звабливих результатів (у творенні прогресивного суспільства. - М. Г.), - пише відомий український філософ Федір Канак, - можна досягнути, опираючись лише на конкретні й чітко вербалізовані довготривалі, перспективістські цінності" [9]. Це зауваження надто слушне. Багато країн тому й стали справді могутніми, що у потрібний час чітко визначилися із засадами будівництва власної національної держави. Так, "Декларація прав людини і громадянина", прийнята Національною асамблеєю Франції, зазначає: "Істинним джерелом суверенності є нація. Жоден індивід ані група людей не можуть бути наділені владою, яка явно не походить із цього джерела" [10]. Це не філософська, а життєва сентенція. Національне, на думку М. Драгоманова, "живе в людині", і навіть тоді, коли вона цього не помічає. Принципово важливо, чи вона це усвідомлює.
Національна ідея, як і нація - не стоять на місці, вони перебувають у поетапному розвитку відповідно до конкретної історичної ситуації. Вона залишається лише у своєму осерді, основі, як вираження внутрішньої сутності нації, її буття, проекцій у майбутнє. "Національна ідея, - зазначає Леонід Токар, - це те, що складає основу будови і розвитку нації і національної держави на весь відміряний природою час" [11]. Від себе додамо: національна ідея - не просто лексика. Це - не бажання зробити свою націю винятковою, хоча в центрі такої ідеї і є бажання зробити свою націю найпотужнішою, найбагатшою, найславетнішою... Національна ідея - чітке усвідомлення того, хто ми є і звідки; чого хочемо і куди прямуємо; як ставимося до інших людей, націй, народів. Хто цього не зрозуміє і не усвідомлює, дбає про міць не ідеї, а речей, шукає у пропаганді і носіях української національної ідеї українських егоцентристів, націоналістів-радикалів. Ідея нації, зазначав відомий російський філософ В. Соловйов, є не те, що нація про себе думає у часі, а те, що Природа подумала про неї у віках.
Що ж заважає нам у найповнішому розумінні сутності, особливостей національної ідеї? Як доводить сьогодення, повернення до наших історичних витоків й малопотужне ствердження української духовності на новому
Loading...

 
 

Цікаве