WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ідейні засади розбудови Української України - Реферат

Ідейні засади розбудови Української України - Реферат


Реферат на тему:
Ідейні засади розбудови Української України
Укотре доводиться стверджувати: проблеми розбудови Української України найперше криються в недостатньому усвідомленні й послідовній практичній реалізації ідейних засад державного будівництва.
Зазначимо спочатку те, що безідейних, безідеологічних суспільств нині не існує в природі, бо будь-якою діяльністю людей, народів рухають саме ідеї, система цінностей, у яких суспільство виростає й на яких базується. Конституція України, до речі, яка заперечує панування будь-якої однієї, окремо взятої ідеології, - то також певна ідеологія, яка у такому контексті веде до анемії - втрати цінностей узагалі. А це вже величезна загроза суспільній єдності, бо нація, народ за такої ситуації не мають тієї базової цінності, яка їх і робить власне національною спільнотою. Свого часу В'ячеслав Липинський влучно зазначив: "Нація - це реалізація хотіння бути нацією. Коли нема хотіння, виявленого у формі ідеї, нема нації" [1]. Без всеосяжної ідеї, ідеології такого хотіння годі очікувати.
Ідеологія - це система політичних, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів для певної соціальної спільноти (класу, верстви). Основний зміст ідеології - соціальний ідеал, образ передбачуваного, бажа-ного чи очікуваного [2]. Ще простіше й точніше (за Ентоні Даунсом) ідеологія - "це словесний образ кращого суспільства та основних шляхів створення такого суспільства".
Отже, перше: не треба плутати "ідеологію" з поняттям "політична ідеологія" як набором ідей і переконань, що характеризують ставлення людей, народу головним чином до наявного політичного режиму та його інститутів - найперших гілок влади [3]. Плутанина в згаданих поняттях пов'язана головним чином із тотальним відторгненням, несприйняттям мільйонами громадян саме марксистської ідеології та створених на її основі комуно-соціалістичних тоталітарних режимів, які, власне, і дискредитували комуністичну ідеологію у її первинному майже християнському розумінні.
Зазначимо побіжно, що взірцевої ідеології, яка влаштувала б, умовно кажучи, усіх, не існує, а отже й створити ідеальне, щасливе суспільство практично неможливо. Тому людська спільнота завжди перебуває у пошуку тієї ідеології, яка найбільше відповідає інтересам, потребам більшості. Будь-яке штучне нав'язування громаді будь-якої "найкращої" у теоретичному визначенні ідеології нічого, окрім прикрощів, не додає. Найяскравіший приклад - насильницьке впровадження в ХІХ-ХХ ст. комуністичної ідеології.
Після розпаду СРСР, краху так званої соціалістичної системи, усі посткомуністичні суспільства пережили потужний культурно-духовний шок, наслідки якого спостерігаються донині. Цей шок є результатом складного зіткнення трьох неоднозначних культурних векторів:
а) нової системи цінностей, що разом із ринковими моделями господарювання, дедалі сильніше імпортується з країн західної цивілізації, Америки;
б) старої (радянської) системи цінностей і відповідних поведінкових стереотипів;
в) традиційної національної системи цінностей. Об'єктивно всі ці вектори є впливовими й часто суперечать один одному, особливо з погляду формування психології молодого покоління.
Перший потребує впливу, навіть із боку держави, спрямованого на те, щоб імпорт головним чином так званої масової, рудиментарної культури в Україну було призупинено. Стара (радянська) система цінностей може остаточно зникнути лише з плином часу, оскільки це пов'язано з конкретними її носіями. І нарешті, традиційна національна система цінностей, що вкрай необхідна, затребувана як основа національного державотворення, потребує куди більшої політичної волі й державницького підходу до її відродження і зміцнення, наголосимо - у принципово інших суспільно-політичних умовах. Тобто влада, держава мають однозначно вибрати, який культурний, духовний вектор повинен домінувати нині в Україні.
За всі роки так званої радянської влади комуно-більшовики максимально спотворили не лише комуністичну ідею, а навіть об'єктивне ставлення до національного, етнічного питання. В одному ряду довгий час не лише вживалися, а й наполегливо декларувалися як винятково історично зумовлені гасла - поняття, концепції на кшталт "пролетарі всіх країн", "совєтський народ", "усі люди доброї волі", "носії загальнолюдських цінностей", "усі чесні люди планети", "вільні громадяни нового світу" і т. д. Такі сентенції "універсальної людини" були і є не просто якимось витвором "комуністичних" міфотворців. Це - обов'язковий супутник ідеократичної свідомості, умисного нівелювання природних, історичних та інших відмінностей між людьми. Навіть М. Горбачову за всієї підтримки світової ліберальної спільноти так і не вдалося розбудувати "ліберально-громадську імперію", або "совєцьку націю". Окрім ще складнішого етнополітичного хаосу це нічого не дало, хоча самому М. Горбачову на певний час створило, особливо на Заході, помітний авторитет. Чому б і ні. Адже він виявився добрим союзником західних суспільств у боротьбі з великим тоталітарним монстром - СРСР.
Ідеології, - за словом Шарля де Голля, - тимчасові, а нації вічні. При цьому людина, підкреслимо ще раз, "не вільна у виборі мати чи не мати ідеали, але вона вільна у виборі між різними ідеалами" [4]. Право вибору - одне з найсвятіших і найбільших людських прав.
Вибір ідеології окремою особистістю - то власна, індивідуальна справа, однак робитися це має не лише вільно, а й без будь-якого зазіхання на право робити такий же вибір іншими людьми. Так, розглядаючи сучасні особливості феномена "ідеологія", М. Михальченко та Б. Самчук зазначають, що "усвідомлення однією ідеологемою (культурою, цінністю чи світоглядною орієнтацією) своєї відмінності від іншої ідеологами ще зовсім не є достатньою підставою для ненависті" [5].
Основними носіями, репрезентами конкретних ідей, ідеологій в нашій країні є політичні партії. Зрозуміло, що у структурованому, достатньо стабільному суспільстві, до яких нині Україну аж ніяк не долучиш, політичним партіям відводиться інша роль. Крім того, за своєю ідеологією, але головне - за суттю, особливостями, партії з часом також принципово змінюються. Найбільшим змінам за останнє століття у світі, в СРСР, у Європі виявилися підвладні більшість комуністичних і соціалістичних партій. Так, остаточна дискредитація моделі комунізму серед країн так званого "со-ціалістичного табору" спричинила крах, а подекуди навіть і заборону комуністичних партій. Тоді величезна кількість колишніх комуністів швидко поповнила лави соціалістичних партій (ідеологія обох надто близька, єдина в своїй суті боротьби за "рівність", "братерство", "щастя"), а самі по собі соціалістичні партії також помітно трансформувалися. Найперше, вони почали визнавати приватну власність, а потому стали також активно залучати у свої лави бізнесменів, олігархів. Яскравим прикладом у цьому плані є комуністична та соціалістична партії України.

 
 

Цікаве

Загрузка...