WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Депортації молдавських священиків у 1945–1947 роках - Реферат

Депортації молдавських священиків у 1945–1947 роках - Реферат


Реферат на тему:
Депортації молдавських священиків у 1945-1947 роках
?
Вступ
Прийнятий 20 січня 1918 року декрет РНК "Про відокремління церкви від держави і школи від церкви" забороняв "видавати які-небудь місцеві закони або постанови, які б утискали або обмежували свободу совісті чи встановлювали якісь переваги або привілеї на основі віросповідної приналежності громадян". Далі в декреті містилося дуже важливе положення про те, що "усілякі правопозбавлення, пов'язані зі сповідуванням якоїсь віри чи несповіданням жодної віри, скасовуються". Конституція 20-30-х років також фіксувала відзначену позицію. Однак така чітка постановка питання про підхід до релігії на практиці не мала нічого спільного з конкретними діями більшовицької партії щодо Церкви. Відокремивши в січні 1918 року Церкву від держави і школу від Церкви, радянська влада й далі втручалася в її внутрішнє життя, репресивними методами прагнула спочатку пригнітити, а потім і знищити Церкву і релігію.
Після революції й громадянської війни життя Церкви стало постійно контролюватися органами НКВС, було зруйновано тисячі храмів, фізично знищено десятки тисяч віруючих і представників духівництва. Якщо в 1917 р. у Росії існувало понад 80 тис. храмів, причому близько 3 тис. з них розміщувалися на територіях, що ввійшли до складу СРСР у 1939-40 рр., якщо до революції в Росії налічувалося понад тисячу жіночих і чоловічих монастирів, то в 1940 р. не існувало жодного, лише на нових територіях їх нараховувалося 64.
У знову приєднаних перед війною регіонах, на відміну від усієї іншої території Союзу, серед населення переважали вірні, і церковна діяльність провадилася дуже активно, тим більше що у всіх цих регіонах Церкву раніше не було відділено від держави.
Після включення їх до складу СРСР на церковні організації нових територій було негайно поширено всі принципи взаємин Церкви і держави, що склалися в Союзі.
Нові керівні органи влади почали здійснювати антицерковні державні заходи. Життя і діяльність Кишинівської єпархії було узято під нагляд Уповноваженого ЦК ВКП(б) і РНК СРСР по Молдавії й органами НКВС. І, як нам відомо, робота цих органів, "покликаних вирішувати питання взаємин з Церквою, виявлялася настільки непродуманою і неприкрито "антицерковною", зневажливою щодо вірних, що навіть у НКВС республіки були змушені реагувати на вкрай негативні наслідки такого курсу" [3, с. 319-320].
Повоєнний період
Відразу після приєднання Бессарабії до СРСР з благословення Намісника Патріаршого престолу Митрополита Алексія (Симанського) у вересні 1944 року до Кишинева прибув архімандрит Ієронім (Захаров). Перебуваючи в Кишиневі, архімандрит Ієронім зустрічається з протоієреєм Володимиром (Поляковим, у майбутньому - єпископ Кишинівський і Молдавський Венедикт (18.02.1947 - 03.06.1948). - М. М.), який детально ознайомлює його з обстановкою в єпархії [1, с. 10].
Протоієрей С. Петров повідомляє в Журналі Московської Патріархії за 1947 рік, що "після вигнання німецько-румунських загарбників з території Бессарабії в серпні місяці 1944, Кишинівська єпархія виявилася в дуже важкому становищі. Частина духівництва утекла до Румунії, захопивши із собою все цінне з церковного начиння; у дуже багатьох приходах релігійні потреби віруючих задовольнялися канонічно неправомочними особами" [5, с. 42].
Тому, "єпископові Ієроніму усю свою діяльність, довелося спрямувати на заміщення священиками осиротілих* парафіян. За два роки Преосвященний Ієронім укомплектував (Підкреслено нами. - М. М.) половину приходів" [5, с. 42].
Архімандрит Ієронім застав Кишинівську єпархію в такому стані: на території єпархії діяло 950 храмів (окрім зруйнованих у роки війни і споруджуваних) і близько двохсот священнослужителів, а також більш як півтори тисячі ченців і черниць у 25-ти монастирях [2, с. 34].
Після повернення архімандрита Ієроніма до Москви Найсвятіший Синод Російської Православної Церкви висвятив його єпископом Кишинівським і Молдавським. 31 грудня 1944 року Патріаршим Намісником Високопреосвящен-ним Митрополитом Ленінградським і Новгородським Олексієм (Симанським), у соборному служінні з митрополитами Крутицьким і Коломенським Миколаєм (Ярушевичем) і Київським і Галицьким Іоанном (Соколовим), а так само з архієпископом Іжевським і Удмуртським Іоанном (Братолюбовим) у Богоявленському (Єлоховському) патріаршому соборі міста Москви архімандрита Ієроніма було висвячено в сан єпископа Кишинівського і Молдавського. Перебування єпископа Ієроніма на Кишинівській кафедрі було недовгим. 13 січня 1947 року його було призначено єпископом Рязанським і Касимовським [7, с. 15].
Період з 1944-го по 1947 р. був дуже важкий у житті молдавського народу. Політика Радянської влади в 1944 році на території Бессарабії призвела до руйнації, зростання рівня бандитизму, збільшення кількості грабежів; ширилася епідемія тифу, відбувалися насильницькі продовольчі реквізиції в селян і, як наслідок, постав страшний голод 1946-1947 років. За офіційними даними, тільки смертність від дистрофії в 1946-1947 рр. становила 17,5 тис. осіб. Сучасні ж дослідження істориків Молдови засвідчили, що цю цифру необхідно багаторазово збільшити. Так, лише за 9 місяців - із грудня 1946 до серпня 1947 р. вона становила, як мінімум, 115 тис. осіб. Тому дійсні втрати населення країни, ймовірно, становили 150-200 тис. чоловік.
Зокрема, голод 1946-1947 рр., стверджують сучасні історики, став наслідком не природних умов і тим більш не руїни після Другої світової війни. Це було не що інше, як можливість підкорити низку республік сталінському режимові.
"Антирадянська" діяльність молдавських священнослужителів
Відповідно до агентурних матеріалів МДБ МССР, антирадянські церковно-сектантські кола вели роботу з активізації участі духівництва в зміцненні румунської адміністрації в Молдавії і проведенні широкої антирадянської націоналістичної пропаганди. Ці кола прямо сприяли каральним органам, вишукуючи радянський актив і спостерігаючи за політичними настроями населення, допомагаючи владі у виявленні партизанів, радянських парашутистів і військовополонених Червоної армії - втікачів з таборів, а також сприяли зростанню кількості прихильників румунської влади серед населення за допомогою залучення його в націоналістичні організації і читання проповідей у націоналістичному дусі (Див.: Додаток № 1.).
Факти такого роду діяльності були наявні, і вони пояснюються ворожим ставленням партійних органів до духівництва в 1940-1941 рр. Тому відразу ж після
Loading...

 
 

Цікаве