WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливості голодного часу півдня України - Реферат

Особливості голодного часу півдня України - Реферат


Реферат на тему:
Особливості голодного часу півдня України
Населення українського півдня, як і всієї України, на початку 30-х років ХХ ст. опинилося в тяжких умовах: після вивезення хліба прогодуватися ставало дедалі важче. Така ситуація склалася не тільки у зв'язку з існуванням "заготівельних планів", що їх запровадив більшовицький центр ще у 20-ті роки ХХ ст. (у той період ЦК КП(б)У використовував для виконання хлібозаготівлі як кавалерійські частини наркомпродівців, так і загони регулярної армії, оскільки селяни чинили посильний супротив конфіскації їхньої сільгосппродукції). 1930 рік був початком "війни з куркулями", наслідком якої стало руйнування понад 200 тис. господарств заможних селян (приблизна кількість постраждалих становить 1 мільйон осіб).
Архівні документи свідчать про те, що складна ситуація в Україні на початку 30-х років турбувала деяких державних діячів: голова ВУЦВК Г. Петровський у листі до політбюро ЦК КП(б)У в лютому 1932 р. акцентував на фактах нестачі продовольства, пропонував припинити хлібозаготівлі й уможливити вільну торгівлю хлібом [1]. Але в березні 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У, підбиваючи підсумки минулого господарського року, так і не спромігся оцінити реально ситуацію в республіці, оскільки був обмежений постановою ЦК ВКП(б) про чергові заходи щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів від 4 лютого 1932 р. Отже, "голодна" проблема стала "секретною", надалі (упродовж 1932 року) виходили тільки постанови політбюро й секретаріату ЦК КП(б)У, в яких ішлося про хлібозаготівлі, а не про голод.
Лише у деяких тогочасних офіційних джерелах містяться спроби аналізу справжніх причин голоду, які водночас рясніють рисами другорядності. Наприклад, у документах ІІІ Всеукраїнської партійної конференції, що відбулась у липні 1932 року, міститься проста констатація факту руйнації господарства частини колгоспів, яка виникла на тлі неправильної стратегії хлібозаготівель, безгосподарності, куркульської роботи [2].
Взимку 1933 року на пленумі ЦК КП(б)У знову не прозвучало жодного слова про голодну смерть в українських селах - як і раніше, йшлося про "віртуальні" причини зриву хлібозаготівель [3]. С. Косіор серед причин зриву назвав таке: недогляд за зміною форм і тактики боротьби класового ворога, нерозуміння нової обстановки тощо [4].
Своєрідним підсумком у справі приховування урядовими структурами інформації про голод і невизнання хибності своєї діяльності є матеріали ХІІ з'їзду КП(б)У, що відбувся взимку 1934 року, на якому абсолютно не згадано про щойно пережиту трагедію українського селянства. Замість цього йшлося про "зростання матеріального благополуччя і культурного рівня колгоспних мас" [5].
Отже, українське партійне керівництво ніколи не робило докладного аналізу ситуації тяжких 1932 і 1933 років; навіть усвідомлюючи реальні наслідки катастрофи, що спіткала українське селянство у зазначений період, республіканські керманичі ніколи не називали справжніх причин голоду; згодом відбулося приховування реального стану речей, пов'язаного зі знищенням третини українства під час голодоморів, завдяки акцентуванню на другорядних і маловірогідних умовах виникнення голоду - безгосподарності, розкраданні зерна, відсутності врожайності, неточності планів хлібозаготівлі тощо.
Державні документи 1932-33 років обходять стороною і ситуацію голоду на півдні України. Дослідники голодоморів також мало знають про те, що відбувалось у приморських районах, багатих на рибу, де показники смертності населення - не такі вражаючі, як в інших українських регіонах.
Поблизу моря корінним мешканцям жилося дещо легше, ніж на інших українських територіях, проте доля людей, які прийшли до моря врятуватися від голодної смерті, заради чого вони кидали свої домівки і мігрували на південь, найчастіше ставала у приморському краї ще більш трагічною.
Ось що пам'ятають очевидці - Пампура Ганна Дмитрівна, 1929 р. н., Мацуха Євдокія Петрівна, 1924 р. н., інші жителі села Новопетрівка Бердянського району Запорізької області, які побажали не називати своїх прізвищ.
o Із сіл люди приїжджали сюди, на море, до риби, рибою спасались. А які дуже голодні були, наїлися риби та тут і полягали, померли, які невідомо скільки днів голодні були. Із жажди понаїдалися тюльки і померли тут. Свекор і свекруха жили отут і таке розповідали.
o У голод ми лободу мололи, варили, ліпили коржики. Тоді, правда, корову держали, ар'ян робили. Обмажеш ото (коржики вмочували в сироватку з-під кислого молока і їли. - Т. П.). Оті кочерьожки із качанів били, тоже готовили, мололи, готовили хліб. А жили ми за 50 км звідси.
o Казали, тільки не знаю, чи в 33-му, чи в 47-му році, люди оце так "вижили": ідуть по березі, де риба викинута. Вони наїлися риби та й тут же падали з голоду (помирали. - Т. П.). Бо не можна ж, адже голодні. А риба сира, не варена, без солі, ніде ж і солі не було. Це батьки згадують той голодомор. І риби в нас було багато всякої, і красна була, і ікра чорна, і судаки. А солі не було. І наша мама, було, бере ту рибу, бреде в город ілі в Осипенку, тут село рядишком, міняла на сіль, на муку там, на олію, що в кого було. Люди таким, як кажуть, чудом виживали.
o Про 33-ій? Ну що розказати вам? Дали людям зерно, роз-щиталися з людьми за роботу. Моя тьотка работала трактористкой, дали зерно всьо, потом пришли все одбирали, даже єслі на столі стояла кружка пшона, то ту забирали Так воно й було. У нас тут люди приходили сюда, до моря, спасатися. Он у нас берег обвалюється, і там видно, що молоді - усі зуби цілі у скє-лєтів - там вони і вмирали на березі. Вони приходили, риби наїдалися й вмирали. А з Краснодара до нас одна женщіна с дєвочкой прийшла, мама розказує, що прийшла сюда і рибину дохлу принесла. Мама каже: "Подожди, я корову здою та покормлю". Спасались люди тут, возлє моря. Да, йшли люди сюда спасаться. Так не хочеться балакати, розказували скільки страшного... Тьотка трактористка, що зерно ж одібрали в неї, вона ще куди-то заховала. Ото ми й прокормилися якось. Не ми, а мама. Все було. Вони зробили так, що приходять у дом: де що бачать, все вишкрібали, перетрушували всі тряпки, все, забирали до крихотки, до крихотки все нада було забрать.
Це на Житомирщині. Я просто чула від мами, що мама розказувала, а мама ж 19-го року, а це ж 33-го було. У них була сусідка баба Пріська. Вони, каже, так жили, наче трошки багато, а потім в них тоже все забрали, все вибрали і, каже, сусідська дівчинка прийшла туди (вона вже набрякша була) і з теї хати не вийшла. Вони її на піч загнали, задавили і в баняку зварили і оце, каже, вони з цього вижили. Боже, скільки там людей загинуло! Каже, там був такий дід Трохим, то, каже, погрузили його на віз, от їде підвода, та, що збирала всіх мертвяків, каже, кинули його на той віз, а він, каже, рукою дригає: "А я, Гаврило, я ще живий" (оце я запам'ятала такі імена). А той: "Все рівно помреш".
o Єдінственно, що ми вижили за щьот моря. Люди йшли сюда і вже ділилися, хточим міг. Продавали жмих (тюльку вижимали на рибій жир, і то жмих). А то били, ганяли людей, не давали нічого. Глитаї, як їх називали. І самі ж мєстні. Люди отак іздівались над такими, над цими. Нє, ну як, мєстні? Да, мєстні, ізбрані, при любій власті позгрібають усе зерно, все на світі. При любій власті живуть. Прийдуть ті, прийдуть ті - вони й там, і там успівали, такі подлі люди. А у двадцять первом отож їх і поназивали глитаї. Молоді хлопці, ну голодні, десь вкрали там пшона і їх вивели на берег всіх і постріляли і під льод пустили, а дід мій ходив собирав, мого дядька він зібрав, знайшов - його викинуло море - похоронив. Так що получилось? Оці всі, що людям зло робили, що розстріляли оцю молодьож - один сказився, що собака скажена (Бог наказав так, навєрно), він сказився од сказу, здох, можна сказать. Один пішов косить пшеницю (молотілка тоді була - це в двадцять первом) і дочкі своїй обрізав руки. Остальні всі: той умер од рака, то од дикої старості, що він там згнив живйом. Всі оті люди були наказані, ті, що все це робили. Оце таке [6].
Про терор голодом українського народу існують не тільки спогади очевидців, їхніх рідних і близьких. Упродовж кількох останніх років Інститут культурологічних та етнополітичних досліджень Міжрегіональної Академії управління персоналом ініціював низку експедицій, що мали на меті деталізувати інформацію про події 1932-33 років у приморському краї (Бердянський р-н, Запорізька обл.) і зробити фотозйомку території, про що йдеться в окремих свідченнях, зокрема, в тих, де розповідається про стихійні поховання на березі моря "чужинців", які потрапляли в район Азова з віддалених регіонів і гинули після вживання сирої риби чи внаслідок завданих місцевими жителями (оборонцями місцевого харчового запасу) травм. На фотографіях видно рельєф місцевості, що внаслідок дії природних факторів поступово оголюється, а в пластах ґрунту, яким уже понад сімдесят років, видно фрагменти "безіменних" могил (на них вказують стрілки).
Голодомори віднедавна визнано проявом більшовицького терору проти українців, про що йдеться в сучасній вітчизняній історіографії [7]. Події голодомору щороку дедалі більше деталізуються завдяки новітнім дослідженням представників Асоціації дослідження голодоморів, істориків, учених інших галузей. Поглиблення і поширення інформації про голод у приморських районах України триватиме й далі.
Література
1. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. - К., 1990. - С. 121.
2. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. - К., 1976. - Т. 1.- С. 744.
3. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. - К., 1990. - С. 371-373.
4. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 403. - Арк. 1-14.
5. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. - К., 1976. - Т. 1. - С. 767, 774.
6. Інші свідчення про голод у приморському краї вміщено у матеріалі "Голод і море" // ПЕРСОНАЛ. - 2005. - № 9).
7. Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. - К., 2003. - С. 5.
Loading...

 
 

Цікаве