WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблема самосвідомості в лімінальному стані - Реферат

Проблема самосвідомості в лімінальному стані - Реферат

сучасні політичні сили. Громадські організації постійно проводять моніторинги зрізів побутової свідомості жертв голодомору. Живі очевидці мають право сказати новим поколінням страшну правду лімінальних станів людей. Зміни самосвідомості українців під час голодомору 1932-33 років відбулися, це безперечний факт. Були неодноразові спроби радянської влади за допомогою голоду зламати дух, корінь української нації - українське село. Український селянин був самодостатнім, психологічно стійким, політично не заангажованим. Прагнення радянської влади до трансформації українця саме до рабського існування призвело до голодоморів в Україні. Відбулися страшні лімінальні роки голодоморів, змінивши на підсвідомому рівні цінності, прагнення, світосприйняття людей. Необхідно повернути історичну пам'ять селянинові. Поступово відродити українське село. А реалії такі, що майже всі люди їдуть до міста, бо на селі, основі основ української держави, великий занепад. Не забувають очевидці горя і біди, оскільки істотним чинником консервації такого пригніченого стану свідомості є залишений незмінним зоровий образ ідеології минулого у численних символах (пам'ятники, монументи, герби), назвах (вулиць, міст, сіл) іменем катів українського народу. Незагоєні рани розривають спогади про страшні часи. А в іноземців викликають здивування і розчарування державною політикою щодо голодомору.
Результатом круглого столу стало "визнання Голодомору 1932-33 років - геноцидом в Україні" і схвалення цього питання у Верховній Раді України. А реалії української політики такі, що інші країни визнають Голодомор 1932-33 років актом геноциду в Україні. А в Україні парламент 16 листопада 2006 року на подання Президента України, щодо визнання Голодомору 1932-33 років - геноцидом в Україні, виступив категорично проти розгляду саме такого формулювання питання, лобіюючи інтереси певних політичних сил.
Звичайно, проблема вимагає психологічного аналізу, який потребує додаткових матеріалів, дослідів, свідчень, розробки. Наведемо приклади свідчень виконавців і жертв тих страшних років. Ось такі цинічні слова було сказано вождем 19 лютого 1933 року.
"Кажуть, що шлях колгоспника є правильний шлях, але важкий. Це правильно лише частково. Звичайно, труднощі на цьому шляху є. Гарне життя даром не дається. Але справа в тому, що головні труднощі вже пройдені, а ті труднощі, що стоять перед нами, не варті навіть того, щоб серйозно про них говорити. (Й. Сталін)" [1, с. 98].
Випадки людоїдства у лімінальних станах були піковою точкою у трансформації свідомості. Страшною наругою над людським єством. Переломним моментом людського буття. Поза межами людського.
Зі спогадів М. Д. Демченка, колишнього заступника головного прокурора Сумської обл., старшого радника юстиції: "В 1933 році наша сім'я жила в Річках (Білопіль-щина). Батько працював у "бурякосіві". Голод був страшенний. Вимерло півсела, як не більше. На людей і глянуть було боязко: очі якісь скляні, пусті, тіла обважнілі, водою налилися. Село теж - сама пустка. Все в бур'янах. А з того бур'яну людський стогін та гарчання здичавілих собак, що за людські маслаки гризуться. Діло дійшло до людоїдства. Колгоспник Супрун порізав двох меншеньких дітей і годував ними старших. Людоїдство тоді стало частим явищем. Голод позбавляв людей розуму, і вони самі не відали, що чинили. Пам'ятаєте, в поета:
"Загупало в двері прикладом, // Заграло у шибку: // Ану одчини, молодице, // Чого ти там криєшся в хаті? // Застукало в серце, різнуло: // "Ой, горе, це ж гості до мене. // Та чим же я буду вітати - // Іще ж мій синок не вварився…" [1, с. 99].
Страх полонив всю душу, заходив у найвіддаленіші куточки душі карбуючись у пам'яті на підсвідомому рівні, рефлексивно ховаючи понівечене тіло від тупоту двоконки.
"Пилипенко К. С., 1912 р. н. (записала у березні 2004 року слухачка ДДП НаУКМА Олена Дідик). "Моя прабабуся, Катерина Степанівна Пилипенко, 1912 р. н., проживала у с. Линовиця (суч. Прилуцького р-ну Чернігівської обл.), де й жила під час голодомору 1932-1933 рр. Найстрашнішим був тупіт двоконки. Адже вона забирала і живих, і мертвих, і кволих. Коли ж живі звертались до їздового, чули відповідь: "Поки довезу - сконаєте". Їздовий за роботу отримував 1 кг хліба в день. Ховали людей так: скидали всіх у велику яму за селом" [6, с. 229].
Несформована дитяча свідомість умить ставала на щабель з дорослою, пам'ятаючи все до дрібниць: і приниження батьків, і погляд братика, і аромат того молока.
Зі спогадів Г. Г. Кирилової (с. Тимофіївка на Херсонщині). "Тата й маму в колгосп не брали, ходили вони по селах проситися на роботу, і ніхто також не брав. І збирали вони на смітниках бурякові та картопляні лушпайки, а ми з братиком спухнули.
Ще був у нас маленький братик, восьмимісячний. Мама націджувала з грудей молочко, щоб я вдень з ложки його годувала. Та хіба втерпиш, аби молочка не сьорбнути? Помер мій братик. Перед смертю він так дивився на мене, що ніби казав тим поглядом: "Я вмираю, але я тебе не виню, Ганнусю…" [1, с. 102].
Як збагнути маленькій дівчинці у лімінальному стані, що сталося, і якого впливу зазнала її самосвідомість на все подальше життя, які психічні травми, комплекси, табу, які руйнації зазнала дитяча психіка? Як це відобразилося на спілкуванні з оточенням, вихованні її дітей, онуків?
Демченко Г. (с. Світлогорське Кобеляцького р-ну Полтавської обл.). "Ніколи не забуду тієї жахливої картини, що відкрилася моїм очам: річкою пливли трупи, і хвилі прибивали їх до берега, а вороння, налітаючи зграями, шматувало мертві тіла. Трупи ніхто не забирав. Не передати словами, що коїлося в моїй голові. Я не могла збагнути, чому вмирають люди і хто в тому винен" [1, с. 417].
Отже, зміни самосвідомості українців під час голодомору 1932-33 років є очевидними, зокрема на підсвідомому рівні закарбувалися страх, заціпеніння, понівечені людські цінності, прагнення, світосприйняття, вартість людського життя. Для того, щоб зробити помітний внесок у розвиток людської історії, самосвідомості усіх представників нації, з якою особистість себе ідентифікує, прагне до свого самовираження і самовираження своєї національної сутності, неповторності, потреби посісти гідне місце серед інших національних спільнот, необхідна суспільно-політична підтримка влади. А на державному і науковому рівні проблеми самосвідомості людини влімінальному стані (на матеріалах жертв голодомору) не вивчалися. Проблема голодомору на державному рівні тільки констатується. Не існує державних програм для поширення інформації про голодомор. Складається враження, що політики добре знають психологію маніпуляції, яка вимагає існування інформаційного голоду для людини, а за таких умов легко проводити свою політичну волю, саме тому немає підтримки у розробці такого актуального питання з метою кращого розуміння багатогранної національної самосвідомості особистості сучасного українця.
Література
1. Голодомори в підрадянській Україні (Праці членів Асоціації дослідників голодоморів в Україні) / Редколегія: Веселова О. М., Кульчицький С. В., Лук'яненко Л. Г. , Марочко В. І. - Київ-Львів-Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2002.
2. Лобас В. Х., Легенький Ю. Г. Українська та зарубіжна культура. - К.: ІЗМН, 1997.
3. Міжнародна Комісія з розслідування голоду на Україні 1932-33 років // Золоті Ворота. - К., 1991. - Ч. 4. - С. 27
4. Психология экстремальных ситуаций: Хрестоматия / Сост. А. Е. Тарас, К. В. Сельченок. - М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2002. (Библиотека практической психологии).
5. Психофизиология. Учебник для вузов / Под. ред. Ю. И. Александрова. - СПб.: Питер, 2001.
Loading...

 
 

Цікаве