WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розбудова України після Помаранчевої революції - Реферат

Розбудова України після Помаранчевої революції - Реферат

Прем'єр-міністра. В ідеалі їх взаємовідносини повинні сприяти реалізації національної ідеї як виконанню найвищого призначення: інститут Президента, за визначенням, повинен виконувати "справожиттєву" функцію безпосередньої реалізації національного призначення, а інститут Прем'єр-міністра - "ділову" функцію сприяння виконанню першої. Їх взаємодія може набувати жорсткого безкомпромісного характеру, коли це стосується боротьби з корупцією, кон'юнктурною маніпуляцією національною свідомістю на шляху до морального і духовного очищення і відродження.
Інститут Президента завдяки мудрості політичної системи за визначенням і призначенням повинен спиратися на "кращу" меншину нинішнього істеблішменту, хоча самого Президента обирає більшість, куди необхіднопривертати й "інших". Тому, щоб активно контролювати ситуацію в країні, йому як "Гаранту" в сучасних умовах необхідно активізувати силу народу, щоб той ставав щоразу сильнішим, мудрішим і "кращим". Можливо, такі люди можуть вирости серед "істинних майданників", хоча перша спроба це зробити поки що закінчилася невдало. Мабуть, тому, що все це відбувалося якось наївно, примітивно, по-дитячому, а не професійно і талановито. Принаймні стало зрозуміло, що цим повинен займатися не жалісливий "тато", для якого кращим контингентом є "діти", які у випадку труднощів частіше "ображаються" і звинувачують один одного, ніж разом їх долають, а мудрий Майстер, до якого ще треба дорости. Такому "дорослішанню" повинні сприяти не тільки держава та її інститути, а й громадянське суспільство - вся нація.
Тут доречно згадати слова того ж Ф. М. Достоєвського, який у своєму "Щоденнику письменника" до "найкращих" зараховував не стільки "грошові мішки", "генералів", "освічених", скільки представників народу, які "не схиляються перед матеріальними спокусами, невпинно шукають роботи на справу Божу, люблять правду, і коли потрібно, починають служити їй, залишаючи дім, сім'ю і жертвуючи життям" [8, с. 153-161], або до автора психологічної теорії вчинку В. Роменця, який говорив про так званих пасіонаріїв, - людей, схильних до антиінстинктивної поведінки, здатних на самозречення, акумуляторів і носіїв енергії вчинку у кризовому суспільстві, рушійної сили розвитку етносів [13, с. 408; 16].
Звідси можна визначити такі принципи справожиттєвого існування України:
o ненасильство (недіяння) - створює умови для втручання "іншого".
o вчинок (задіяння вчинкового механізму) - інструментальний принцип, що створює умови для постійного функціонування "справожиттєвого" механізму творіння духовного продукту "для іншого".
o правдивість - створює у суспільстві і в особистості постійне "поле правди", в якому тільки й можуть існувати ненасильство і вчинок.
Власне про розбудову. Перспективи України не в "зрушенні" чи то у бік Західної Європи, чи то до Росії. Життя вже засвідчило неспроможність цього шляху. Вони в "розширенні" України і на Захід, і на Схід одночасно. Зрозуміло, що таке розширення повинно відбуватися лише в соціальній та індивідуальній самосвідомості українського народу. Це схоже до відомого в сучасній психології ефекту "розширення свідомості", пов'язаного з межовими станами і великою психічною напругою, трансценденцією, виходом за межі власної особистості, що зазвичай відбувається у здійсненні вчинку.
Тепер щодо механізмів розбудови як "розширення". Спочатку відпрацьовується "содіяне", яке оформилося у вигляді загальнонаціональних комплексів неповноцінності і жлобізму (на жаль, іншого адекватно-смислового терміна поки що немає). Ці комплекси виникли як захисний "панцир характеру", який дав змогу українцям вижити як нації і став змістом їх національної ідентичності. (Поняття "панцир характеру" у психології пов'язане з психотерапією характеру, запропонованою В. Райхом [15]). Нині, коли факт збереження національної ідентичності підтвердився, від цих комплексів потрібно звільнитися, вивільнити індивідуальну і національну душу.
Висновки
1. Соціологічний, психокультурний, психополітичний та соціально-психологічний аналізи явищ "Помаранчевої" революції та "Майдану", які проводились на зовнішньому соціальному та внутрішньому психологічному рівнях, засвідчили існування прихованого глибинного психокультурного пласту, визначеного нами як "содіяне", обумовлене "масивом страждань", після осмислення і усвідомлення якого можна сподіватись на розуміння суті досліджуваних явищ як носіїв національної ідеї, що полягає у виконанні нацією свого найвищого призначення, яке конструктивно суб'єктивізується у вигляді категорії "справа життя".
2. Сучасний політикум, який не зважає на цю глибинну психокультурну ситуацію, спирається лише на зовнішні соціально-економічні стосунки, які не є вирішальними. Внаслідок цього соціально-політичний розвиток України опинився в ситуації "активного недіяння", коли те, що необхідно робити (а саме: визначати та реалізовувати національну ідею) не робиться, а те, що робиться, не стосується безпосередньо реалізації національної ідеї. Така ситуація дає підстави говорити про вірогідність непередбачуваного напряму майбутнього розвитку країни за принципом "закономірної випадковості" у "справожиттєвому коридорі".
3. У такій ситуації особлива роль належить інституту Президента, розбудова/перебудова якого повинна відтворювати суспільну модель реалізації національної ідеї. Основне завдання сучасного українського суспільства і особливо інституту Президента полягає не стільки в економічному розвитку (це здебільшого завдання інституту Прем'єр-міністра), скільки у тому, аби у межах "справо-життєвого коридору" обирати найбільш оптимальний шлях одухотворення і виживання країни і нації - виконання свого найвищого призначення.
Література
1. Афонін Е., Донченко О., Антонечко В. Психокультура України: "помаранчевий перехід" // Соціальна психологія. - 2006. - № 4. http://www.politik.org.ua
2. Бевзенко Л. Д. Социальная самоорганизация в теории и практике Майдана // Totalloge-XXI (Вип.12). Постнекласичнi дослiдження. - К.: ЦГО НАН України. - 2005. - С. 41-78.
3. Білоконь І. Політичні події кінця 2004 року і соціально-політичні настановлення молоді // Соціальна психологія. - 2005. - №4 (12). - С. 21-31.
4. Головаха Є. I. Революцiя очiкувань // Сподiвання на iншу Україну. Президентськi вибори-2004 та навколо них: думки, настрої, оцінки людей. - К.: IС НАНУ, 2005. - С. 32-39.
5. Гордієнко М. Феномен новітньої української революції: криза ідентичності чи шлях до оптимального розвитку національної державності // ПЕРСОНАЛ. - 2006. - №1.
6. Губенко О. В. Революція в революції, або Психологічні проблеми соціальної творчості // Практична психологія і соціальна робота. - 2005. - № 8. - С. 75-80.
Loading...

 
 

Цікаве