WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розбудова України після Помаранчевої революції - Реферат

Розбудова України після Помаранчевої революції - Реферат

лише спричинило чвари та кадрову мішанину у владній команді, а й загострило соціально-політичну ситуацію в державі. Сучасне інформаційне суспільство збільшує вимогливість до політичних менеджерів, вперше роблячи їх елітою не сили, грошей чи багатства, аелітою знань, духу, що притаманне найвищим проявам особистості - пасіонарності та духовності. Постреволюційне українське суспільство стало якісно іншим. Відбулися радикальні трансформації у суспільній свідомості, докорінно змінилися ментально--ціннісні установки людей. Те, що вважалося декларативними символами (ідеї свободи й соціальної справедливості, ринку й демократії), наповнилося новим змістом і стало більш значущим, витіснивши на другий план ціннісної ієрархії насущні матеріальні потреби [5]. Помаранчева революція започаткувала нові критерії суспільної свідомості, закладаючи в її основу такі моральні цінності, як гідність, честь і свободу особистості, прозорість та демократизм влади, її вірність українському народу і Господу Богу. Проте обличчя самої влади лишається незмінним. Нинішня криза переконливо продемонструвала, що вітчизняна політична еліта не здатна ставити національно-державні інтереси вище особистих.
Майдан має стати революцією в мисленні та уявленнях громадян про свою країну, але поки що Помаранчева революція у державотворчій свідомості залишається політичною технологією зміни одного правлячого угруповання іншим [11].
У "пошуку винних" вигадують "рішення", що знімають відповідальність за скоєне, "незалежність" свідчить, що основними нашими "ворогами" є ми самі, особливо коли обирається позиція "моя хата скраю". У команді "героїв майдану" "людський" та "професійний" фактори не змогли поєднатись; "помаранчеві" уряди не були готові реалізовувати спільний сценарій реформ, зате Верховна Рада виступила як "кризовий менеджер", зросла її роль як автономного політичного гравця; опозиція (і "біло-блакитна", і "помаранчева") продемонструвала свою морально-психологічну слабкість; бізнес знову маршем пішов у політику; інтелектуальна еліта далі обслуговує владу, не маючи власної думки; політичні партії не усвідомлюють своєї місії, особливо зовнішньої, вони просто міняються місцями у владі й опозиції; позитивне ставлення міжнародного співтовариства не було конвертоване, Україна не сформувала активної позиції стратегічного гравця і її міжнародна діяльність має характер імітації.
Майдан не переріс у масштабний проект позитивної участі у політичному процесі громадських і політичних сил, що підтримали Помаранчеву революцію. Народ, який став головною рушійною силою і творцем Помаранчевої революції, поставлений в умови неможливості цивілізовано обстоювати свої права внаслідок корупції, маніпуляції масовою свідомістю, його не вважають партнером, найважливішим учасником суспільно-політичного процесу.
Позиція Президента рішуче відмежовується від ролі "хижака" і схиляється до діаметрально протилежних фізичних і психологічних характеристик, тому інститут Президента намагається перейти від режиму "намісництва" до організатора загальнонаціонального стратегічного процесу, але брак серйозної проектно-аналітичної роботи та відповідної "карти трансформації" не дає змоги це належно здійснювати.
Отже, нехтування стратегічною комунікативною платформою, послаблення інститутів державного управління задля процвітання нації, безперспективність наявних методів управління і мобілізації людського потенціалу є неприпустимими. Вихід з такої ситуації вбачається у перспективах розвитку інституту Президента, де поки що відсутній суб'єкт-лідер, відповідальний за суспільний розвиток нації.
Соціально-психологічний аналіз здійснювався на основі теоретичних і практичних засад нововведеної категорії "справа життя", що є суб'єктом найвищого призначення людини і безпосередньо характеризує пайдейю (як окультурення) і роботу (як праксис) душі [24-27]. Такий "справожиттєвий" шлях, зорієнтований більше "на іншого", на вчинкову психологічну методологічну базу, реалізацію свого призначення, розглядається як життя - вчинок. Як контрастна, вводиться категорія "діло", яка пов'язана лише з власними потребами фізіологічного існуванням людини. Такий "діловий" життєвий шлях, зорієнтований лише "на себе" та самообслуговування, відсторонення від моральних, духовних цінностей, що відповідає діяльнісній психологічній методологічній базі, розглядається як життя - діяльність.
На соціальному рівні феномен Майдану складався з київського, донецького та зовнішніх (тих, хто активно спостерігав за всіма подіями з матеріалів ЗМІ) майданів, що утворювали єдине концентроване ціле української нації на психокультурному, духовному підґрунті, але розвивались за власними тенденціями, обумовленими культурологічними, соціально-політичними і психологічними особливостями. Із глибинних психологічних позицій феномен Майдану включав істинний Майдан, постмайданний ефект та постмайданний синдром [29]. Істинний Майдан за своєю психологічною сутністю мав усі ознаки вчинку-подвигу українського народу. Ми тлумачимо його як психологічний механізм виконання справи життя нації. Постмайданний ефект також мав ознаки вчинків, але вже на індивідуальному рівні. Це психологічний механізм реалізації справи життя кожного учасника. Постмайданний синдром за своїми ознаками можна розглядати як звичайне діло людини заради задоволення власних фізіологічних, життєвих потреб існування. Це вже не стосується виконання справи життя.
Такий підхід може стати підґрунтям для формування національної ідеї як реалізації найвищого призначення через виконання справи життя, що має включати такі базові етапи (рівні) реалізації. Перший етап полягає у тому, щоб опрацювати (осмислити) содіяне нацією і її конкретними індивідами, які на це здатні, аби створити духовну базу для виконання справи життя. (Содіяне розуміється як психодуховний результат життя-діяння людини, яке за своєю психологічною сутністю має вчинковий характер і зумовлює "масив страждань", що є психологічним еквівалентом "хвороб", нагромаджених упродовж попередньої історії життя українського народу, усвідомлення і осмислення якого має привести до глибинного суспільно-політичного і культурного зрушення всього пострадянського соціокультурного простору завдяки психологічному очищенню і одухотворенню особистості і суспільства як соціального суб'єкта). Як результат має сформуватись необхідна критична кількість пасіонарних, духовних особистостей (насамперед духовних професіоналів), яка здійснить незворотний поштовх для одухотворення усього суспільства. Другий етап полягає в одухотворенні усього українського суспільства і виконання справи життя "для себе", своєї нації. Третій етап - це створення необхідних умов та духовно-психологічних механізмів для одухотворення міжнародної
Loading...

 
 

Цікаве