WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розбудова України після Помаранчевої революції - Реферат

Розбудова України після Помаранчевої революції - Реферат


Реферат на тему:
Розбудова України після Помаранчевої революції
Нині, коли минуло два роки після Помаранчевої революції та Майдану, вже можна говорити не лише про дослідження певних характеристик цих явищ [3; 6; 7; 9; 10; 12; 14; 18; 21], а й про спроби системного вивчення цих феноменів у соціологічному [4; 17; 20; 22; 23; 30], психокультурному [1; 2], психополітичному [5; 11] напрямах. До цих праць долучаємо і нашу соціально-психологічну студію феномену Майдану [28; 29].
Соціологічний аналіз був акцентований на з'ясуванні змісту й характеру подій Помаранчевої революції, вивченні суспільних настроїв і поведінки людей на основі динаміки змін соціально-політичних, економічних, соціокультурних відносин у сучасному українському суспільстві. Виявилось, що значна частина громадян, які вважали себе такими, що "виграли" відразу після перемоги Помаранчевої революції, нині глибоко розчарувалися, їхні завищені очікування стали крахом надій. Супротивники "помаранчевих" не мали особливих надій на поліпшення свого життя, тому нічого не втратили і їхні оцінки соціальної, політичної і економічної ситуації не погіршились.
Основною причиною такої ситуації здебільшого вважають розкол у "помаранчевій команді", корупційні скандали, економічний спад і багато непродуманих рішень. Більш глибинна причина [4] полягає в тому, що суспільство не було інституційно (додамо і психологічно) готове до підтвердження своїх завищених очікувань. Не враховувалися "хвороби", що були нагромаджені упродовж попередньої історії периферійного життя в межах Російської і Австро-Угорської імперій, доби радянської влади і років кризового незалежного існування. Люди, які підтримали Помаранчеву революцію, наївно сподівалися, що після приходу до влади нової політичної сили в найкоротший час вдасться позбавитися "хвороб", що нагромаджувалися століттями.
Громадська мобілізація, яка забезпечила перемогу Помаранчевої революції, актуалізувала базові морально-етичні характеристики соціального і духовного капіталу населення України, який позначив лише перший, протест-ний етап формування нових форм громадянської активності [22]. Загалом стало зрозуміло, що саме внутрішні багатовікові глибинні трансформації українського суспільства підготували культурний і суспільний ґрунт для цієї несподіваної революції, яка сформувала новий соціальний досвід і залишила пам'ять успішної політичної мобілізації широких верств українського населення. Ці події стали виразною маніфестацією глибинного суспільно-політичного і культурного зрушення всього величезного посткомуністичного євразійського материка. На українських політиків і суспільство чатують складні завдання із консолідації і формування нових смислів не тільки для поки що позиційно роз'єднаної "помаранчево-блакитної" української нації, а й усього посткомуністичного і загальноєвропейського соціокультурного простору. Виникає нагальна необхідність формування нових психодуховних механізмів розвитку суспільства і відповідних форматів внутрішньої і зовнішньої політики.
У психокультурному аналізі дослідники зазначають, що після здобуття незалежності у розвитку українського суспільства спочатку домінувала ліберальна тенденція, яка надихала політиків на реформування центральних органів державної влади й державно-владних відносин, спричинила перше суттєве загострення системної суспільної кризи в Україні [1]. Потім, у період "кучмізму", домінувала авторитарна тенденція, що виглядала як своєрідна апробація життєздатності політичних нововведень, пов'язаних із затвердженням нової Конституції. Сучасний "постпомаранчевий" етап розвитку певною мірою повторює в межах нового соціально-політичного циклу ліберальний реформаторський період і водночас набуває якісно інших - "людських" (психологічних) ознак, коли "нова психосоціальна культура українського суспільства, яка постає і закріплює себе в політичній культурі "помаранчевої революції", перетворюється на джерело (і водночас на запобіжник незворотності) подальших суспільних реформ" [1].
Особливої уваги заслуговує думка про національний характер і менталітет, що порівнюється з психікою соціального суб'єкта (особистості, суспільства, цивілізації), як найсильнішого і найприроднішого чинника в життєпроя-вах народу, налаштованого на збереження енергетичного зв'язку зі своїм Творцем, гармонізацію внутрішнього життя соціуму, що історично забезпечувало його самоприйняття, виживання й розвиток. Успіх нинішніх суспільних реформ перебуває у площині відносин між матеріальним та ідеальним, зовнішнім і внутрішнім, психічним і соціальним у людській природі, а конфлікти, що супроводжують суспільні перетворення та реалізацію державно-політичних рішень, зосереджені переважно у психокультурі політико--управлінської еліти та українського загалу. Традиційні ідеології не витримують випробування правдою власного народу, вони тільки збільшують прірву між народними депутатами та широкими соціальними верствами.
У цьому контексті доволі цікавим є дослідження про соціальну самоорганізацію в теорії і практиці Майдану в контексті постпостмодерного підходу [2].
У психополітичному аналізі Українська революція постає насамперед як морально-світоглядна та народна, ніж спеціально підготовлена і зреалізована політиками. Вона актуалізувала питання екзистенційного характеру щодо вибору українцями політичної перспективи в напрямі пошуку нової національної ідеї, модерної конкурентоспроможної української ідентичності, досконалішого формату державного розвитку, соціальних трансформацій, що й обумовило беззастережну підтримку "помаранчевих" подій всією демократичною світовою спільнотою.
Наївне прагнення швидких, рішучих і радикальних змін стало найбільшим обманом учасників протестів, що глибоко травмувало вразливу українську душу. Це призводить до кризи національної ідентичності, яка є основним джерелом та головною рушійною силою новітньої української революції [5]. Критична ситуація, яку переживає наша держава, є наслідком того, що Помаранчева революція трансформувалася у перманентну, яка веде суспільство до хаосу та стагнації, але водночас завдяки кризі "помаранчевої" команди Україна фактично відійшла від моделі пострадянських президентських режимів, що має привести до політики консенсусної злагоди.
Ми вважаємо, що така ситуація радше не руйнує, а ще більше укріплює і розвиває багатостраждальну українську душу, примушує її бути у тонусі, працювати і розвиватися.
Політичний істеблішмент постреволюційної України виявився не готовим до роботи в демократичному середовищі. Новій еліті не вистачило духовно-вольового складника для ведення політики на засадах компромісу, толерантності, раціонального глузду. Егоїстичні інтереси виявилися сильнішими, ніж демократичні цінності, що не

 
 

Цікаве

Загрузка...