WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переяславська угода: правда і вигадки (пошукова робота) - Реферат

Переяславська угода: правда і вигадки (пошукова робота) - Реферат

насправді означав Переяслав у контексті своєї доби, варто порівняти його з подібними договорами Війська Запорозького з Річчю Посполитою та Османською імперією до і після 1654 року. Переяславська угода не відрізнялася від них за своєю суттю. Як і всі інші, вона була відповіддю на конкретну ситуацію. Мотивом Переяславської угоди було не те, що український народ буцімто прагнув об'єднатися з російськими братами, а розуміння козацькою елітою поточних політичних інтересів своєї країни. Цілком природно, що партнери України (у даному випадку -Москва) також дбали про власні інтереси і прагнули забезпечити собі максимальні переваги, звичайно за рахунок України. Тут не місце детально обговорювати складних політичних розрахунків Богдана Хмельницького. Вистачить сказати, що він гостро відчував уразливість геополітичного становища України і його, як і Бісмарка, переслідував "кошмар коаліцій". Здається, головною турботою Хмельницького було бажання уникнути війни на два фронти. Щоб осягнути це завдання, Хмельницький готовий був заплатити високу ціну. Наприклад, декілька років він чіплявся за союз із Кримом, не зважаючи на набіги татар, їхню горезвісну зрадливість та непопулярність цієї політики серед українського народу. Але доки вислід боротьби з Польщею був неясний, Хмельницький волів тримати татар як ненадійних союзників, аніж мати справу з ними як з відвертими ворогами в тилу. Подібні міркування змушували Хмельницького укласти союз із Москвою 1654 р. Цим він хотів запобігти загрозі оточення України, що насувалася внаслідок взаємозбли-ження Польщі й Кримського ханства. Крім того, з допомогою Росії Хмельницький сподівався подолати безвихідь у війні з Польщею і встановити контроль Війська Запорозького над західноукраїнськими та південнобілоруськими землями, які ще утримувала Річ Посполита. Ціною цього було визнання сюзеренітету або протекторату російського царя. Хмельницький не вважав - і на це існує багато свідчень, - що Переяславська угода істотно обмежує свободу його політичних дій. Незабаром після Переяслава у відносинах між Військом Запорозьким і його номінальним московським зверхником з'явилися незгоди і розчарування. У відповідь на це Хмельницький взяв новий курс у зовнішній політиці. Уникаючи поспішного розриву з царем, він планував створити союз між Україною та блоком протестантських держав, до якого входили Швеція, Бранденбург-Прусія, Трансільванія і кальвіністська партія у Литві, що виступала проти унії з Польщею. Водночас він відновив свої колишні зв'язки з Портою та її васалами - Молдавією і Волощиною. Ця задумана Хмельницьким міжнародна система була спрямована головним чином проти Польщі, але потенційно - і проти російських амбіцій. Передчасна смерть великого гетьмана у 1657 p. стала на перешкоді здійсненню цього сміливого задуму. Проте союз Хмельницького зі шведським королем Карлом Х Густавом став прецедентом для спілки гетьмана Ївана Мазепи з Карлом XII проти Петра І у 1708 р. Богдана Хмельницького і хвалили, і ганили як гаданого творця об'єднання України та Росії. Так, російський уряд під час правління найреакційнішого царя Олександра III спорудив пам'ятник Хмельницькому в Києві. З тієї самої причини його дуже шанують у Радянському Союзі. З іншого боку, співець українського національного відродження XIX ст. Тарас Шевченко проклинав Хмельницького як людину, що несе відповідальність за уярмлення свого народу російським деспотизмом. Але насправді і похвала, і звинувачення безпідставні. Вони відображають не історичну реальність Хмельниччини, а радше Переяславський міф. Цей міф виник у пізніший " час, на руїнах української козацької державності. Це заднім числом надало нового значення Переяславській угоді 1654 р. - значення, якого Хмельницький і його сучасники цій угоді не надавали й не передбачали. Після т.зв. "Руїни" другої половини XVII ст., а особливо після поразки Карла XII і Мазепи під Полтавою у 1709 р., Україна була остаточно включена у російську імперську систему. Спроба досягти незалежності зазнала невдачі, і проросійська орієнтація взяла гору над пропольською і протурецькою альтернативами. Українську козацьку державу, офіційно іменовану Малоросією і відому в народі як Гетьманщина, обмежено територіальне землями на схід від Дніпра - Лівобережжям, а її статус понижено до рівня підпорядкованої одиниці у складі Російської імперії. Однак протягом кіль кох десятиліть Малоросія залишалася адміністративне відмінною від власне Росії, зберігши свої закони та звичаї, а місцевий уряд перебував у руках козацької офіцерської верстви старшини. Тимчасова, прийнята ad hoc Переяславська угода ретроспективно набрала характеру конституційної хартії, що визначала становище Лівобережної України в Російській імперії. Хоча вона час од часу й зазнавала перегляду в напрямку дальшого обмеження прав Малоросії, але все-таки її вважали у принципі законно зобов'язуючою угодою. Такий збіг обставин породив Переяславський міф, що служив політичним потребам як імперського уряду, так і тих частин українського суспільства, які подаючи цю конечність як чесноту, виявляли бажання співпрацювати з імперською системою. З погляду Петербурга, Переяславський міф надавав легітим-ності анексії України Російською імперією. Це - очевидна й найважливіша причина, чому "Статті гетьмана Богдана Хмельницького" були пізніше введені до "Повного зібрання законів Російської імперії" ("Полного собрания законов Российской империи") і залишилися в законодавчих книгах аж до революції 1917 р. Але переяславський міф задовольняв і старшину, яка шукала політичної концепції, що могла б поєднати лояльність до Російської імперії з захистом автономії своєї батьківщини та власних соціальних привілеїв. Аби примирити ці дві мети, старшина відкидала як неістотні приклади індивідуальної "зради", компрометуючі згадки протих гетьманів (Виговського, Дорошенка, Мазепи), які відверто виступили проти Москви. Позитивним аспектом цієї відмови від сепаратизму було перетворення переяславської події на юридичну і політичну концепцію, що надавала легітимності традиційним "правам і вольностям" козацької України. Цю міфологізацію легко простежити в козацьких літописах ХУЛІ ст. Та, напевно, найвиразніше формулювання цього міфу можна знайти у віршованому історико-політичному памфлеті "Розмова Великоросії з Малоросією" ("Разговор Великоросс™ с Малороссией"), що його написав у 1762 р. службовець гетьманської військової канцелярії Семен Дівович. Малоросія звертається до Великоросії (обидві постають у вигляді
Loading...

 
 

Цікаве