WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Забута велич (до 1125-річчя Любеча) - Реферат

Забута велич (до 1125-річчя Любеча) - Реферат

добре. Народився він в останні роки язичества й наречений був ім'ям Антипа. І хоча про те, до якого соціального стану він належав, майже нічого невідомо, його вважають далеким родичем Малуші й Добрині. Вирішивши усамітнитися від світу, він викопав печеру в дніпровських кручах і якийсь час жив там, а потім спустився до Києва й пішов до Візантії. Є відомості, що місцем постригу Антипи-Антонія був Іверський грузинський монастир на горі св. Афон. Освоївши грамоту й основи християнства, монастирський студитський устав, він незабаром повертається до київських печер над Дніпром. Поступово довкола нього стали збиратися освічені люди, яким довелося пізніше відіграти значну роль у церковно-політичному житті Русі. На прохання Антонія великий князь подарував ченцям у вічне користування гору, де й нині височіє Києво-Печерська Лавра. "І звідти почався Печерський монастир..." - говорить літопис, наводячи дані, що Антоній призначив ігуменом монастиря Феодосія, у майбутньому так само канонізованого. На довгі роки й століття Києво-Печерський монастир став оплотом руського літописання, православного світогляду й громадської думки, що протистоїть візантійському впливу та засуджує князівські міжусобиці.
Під час відомого київського повстання 1066 року Антоній Печерський, з невідомих причин, підтримав полоцького князя-в'язня Всеслава Чародія, який став на короткий період великим київським князем. Саме із цієї причини, трохи згодом, він змушений був утекти до Чернігова, де заснував Єлецький монастир. Умер просвітитель у Києві, в 1073 році, коли йому було 90 років. Похований у Києво-Печерськім монастирі. На превеликий жаль, "Житіє Антонія Печерського" до наших днів не дійшло. Культ святого Антонія сягає розвою в XIV столітті на землях Твері й Суздаля, що доводять відомості "Літописця Переяславля-Суздальского".
Печеру Антонія Печерського відновлено в XVI столітті в Любечі, куди приїздять численні прочани з різних країн Європи, Америки… Пам'ять про великого земляка звучить у місцевих прислів'ях: "У Києві в печеру зайдеш, а в Любечі вийдеш", "Хто з гори любецької перескочить на гору київську, той стане святим".
XI - поч. XII століття - це час найвищого розквіту міста, що підтверджується археологічними розкопками. За розмірами укріпленої території Любеч був рівний Полоцьку й далеко випереджав такі відомі міста, як Псков, Рязань, Туров, Пінськ, Курськ, Путивль й інших. У ХI - на поч. ХП століття Любеч був визнаним центром торгівлі, ковальського ремесла, кораблебудування, гончарного й керамічного виробництва, одним із провідних центрів склоробства й писемності.
Грамотність простих любечан доведено рідкісною знахідкою з написом, що доносить крізь століття "вічні" почуття наших земляків і предків:
"Іванко створив тобі це, єдиній доньці". Яка доля була в цього "Іванка", його дочки, який батько подарував мініатюрне прясельце? Може, їхні нащадки й зараз живуть серед нас?!
Про важливе значення Любеча в період феодальної роздробленості свідчать дані про те, що саме за зразком Любецького замку було побудовано перший дитинець Москви, а Андрій Бого-любський, намагаючись перенести столицю Русі з Києва у Владимир, заснував недалеко від міста селище "Любеч".
Якщо до середини XII століття літописці називали Любеч "всім життям чернігівських князів", то далі значення міста неухильно падає. Причина всьому - постійні князівські війни за Київ, що приводили до запустіння Подніпров'я, і поступової зміни торговельних шляхів. Другий князівський з'їзд, що відбувся в 1135 році в Любечі, знову не зміг помирити ворогуючі сторони й у спаленілій війні 40-х років Ростислав Смоленський, уперше, спалює дніпровську твердиню Чернігівського князівства.
У цей самий час уперше в літописі згадується Гомій, що також подався нападу смолян. Руйнування родового гнізда Володимира призвело до ескалації воєнних дій, що й зафіксували давньоруські літописи.
Після такого розгрому Любеча й округи, значення міста швидко падає. Ситуацію усутужнив половецький набіг 1154 року, коли степовики, розбивши поріділі дружин руських князів, дійшли до стін міста, спалюючи все на шляху. Пам'ять народна зафіксувала й це: "Мчали половці в Любеч як у гості, але зламали під ним свої кості".
В 1159 році Святослав Ольгович називає Любеч "порожнім містом, де живуть псарі й половці", що можна вважати свідченням цілковитої руйнації. Остання згадування міста в літописах домонгольского періоду датується 1180 роком, коли великий київський князь Святослав Всеволодович зібрав у Любечі своїх братів, чернігівських князів, серед яких був й Ігор, володар Сіверського князівства й Гомія, майбутній герой "Слова про Ігорів похід".
Отже безупинні феодальні війни істотно послабили руські князівства Середнього Подніпров'я й призвели до падіння значення Любеча, багатьох інших міст. Остаточного удару завдала монголо-татарська навала в середині XIII століття. Настав час РУЇНИ, забуття...
Назва Любеча й імена славних любечан ще траплятимуться в літописах, але літописах інших держав... Час Русі минув, і дуже символічним, на мій погляд, є той факт, що першого удару монгольському пануванню завдав на Куликовому полі 1380 році Олександр Пересвіт, "зі служивих брянських бояр, любечанин родом"...
На лівому березі могутнього Дніпра у Любечі і досі високі пагорби й кручі, укриті пухнатим зеленим килимом. Під ним і зараз мирно сплять сиві могильники наших предків, усипальниці забутих владик, язичницькі святилища древніх жерців, печери перших християнських святих, городища билинних героїв. Над ними тихо пропливають такі як і тисячу років тому хмари, а посередині, як і тоді, піднімається небачених розмірів пагорб, овіяний безліччю сказань.
"Я, Люб, князь, Києвич", - з докором нащадкам доноситься з-під товщі земної.
1997 року на вершині пагорба слов'янський світ, зокрема й посланці Бєларусі, установив пам'ятник на честь 900-річчя першої спроби зупинити братовбивчі усобиці, запобігти розвалу держави. Адже ми ПОВТОРЮЄМО! Тому, що... ЗАБУВАЄМО!
Люб Києвич, Кощій Трепетович, Малуша Любечанка,Добриня, Володимир Святославич, Антоній Печерський, Олександр Пересвіт! Великі князі й казкові лиходії, літописні богатирі й святі, перші з'їзди й кровопролитні битви - це частина нашої історії! Їхніми іменами пишаються тепер інші держави, але й наші діти мають право на те ж.
Література
1. ПСРЛ. Лаврентьевский список. - М., 1962. - Т. 1.
2. ПСРЛ. Ипатьевский список. - М., 1962. - Т. 11.
3. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. - М.-Л., 1950.
4. Константин Багрянородный. Об управлении государством // Откуда есть пошла Русская земля. - М., 1986, кн.2.
5. Башлаков М. Чалабытная любецкаму князю // Начны паром. - Мінськ., 1987.
6. Ключевський В. Курс русской истории. - М., 1987. - Т. 1.
7. Каргалов В. Конец Ордынского ига. - М., 1980.
8. Лебедев С. Гомель. - Минск, 1962.
9. Милорадович Г. Любеч и его святые. - СПб., 1905.
10. Платонов С. Лекции по русской истории. - СПб., 1901.
11. Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. - М, 1987.
12. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. - К., 1851.
13. Любеч. Родина преподобного Антония Печер-ского. - К., 1873.
14. Древняя Русь в свете зарубежных источников. - М., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве