WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Забута велич (до 1125-річчя Любеча) - Реферат

Забута велич (до 1125-річчя Любеча) - Реферат

Переяславом, Полоцьком, Ростовим данину з Візантії одержував і Любеч "... по тих бо городах сиділи велікії князі під Олегом сущі..". Хто ж той "великий князь" у Любечі, підпорядкований Олегу? Родич, посаджений у граді в ролі посадника, або ж представник місцевої династії, який покорився? Певне, перше, тому що потім князівського столу в Любечі не спостерігається аж до середини XIII сторіччя.
Отже, Любеч є одним із шести найдавніших літописних міст руських, що отримували данину з могутньої Візантійської імперії.
У X столітті місто вело активну торгівлю з Півднем і Сходом. Це підтверджують дані про неодноразове знаходження візантійських й арабських монет у місті, а імператор Костянтин Багрянородний у трактаті "Про управління державою" називає Любеч серед основних центрів будівництва кораблів-однодревків "моноксилів" й одним з головних пунктів щорічного державного заходу - полюддя великокнязівської влади, тобто збору податків. "Телюца" - так звучала назва давньоруського міста у вустах могутнього правителя імперії, спадкоємця римських цезарів. Сива давнина й у наші дні не поступилася своїми позиціями - древнє озеро, місце побудови кораблів перетворилося на болотянку, і зараз називається "Кораблище", а на березі глибоководного Затону розташувалися судноремонтні майстерні з доком, для ремонту великотоннажних суден типу "ріка-море", підтверджуючи тисячолітнє прислів'я:
"Любецькі кораблі знали й у волоській землі".
Білоруські судна Верхньо-Дніпровського річкового пароплавства із Сожа, Дніпра, Прип'яті, Березини в часи Радянського Союзу ремонтувалися саме в Любечі.
Середина й друга половина X століття багаті на події, пов'язані з Любечем, або такі, що відбувалися за участі любечан. Так, одна із численних легенд розповідає про перебування в граді Ольги й пов'язує це з підготовкою весілля із князем Ігорем, а запис під 970 р. в "Повісті минулих літ" розгортає одну із найзагадковіших сторінок нашої історії. Великий воїн землі Руської Святослав, збираючись у похід на Дунай, посадив синів - Ярополка в Києві, Олега в Древлянській землі, а новгородці за порадою воєводи Добрині випросили собі Володимира. Літопис знайомить нас із цілою групою любечан в оточенні київського князя, які волею історії відіграли велику роль у розвитку східних слов'ян, але трагічну - в долі Полоцька.
Володимир був сином Святослава й Малуші Любечанки, рідної сестри воєводи Добрині. Батьком Малуші й Добрині літописи називають Малка Любечанина, нічого не пояснюючи при цьому. Хто такий Малк Любечанин?! Дослідники приводять різні версії - від нащадка Олегового посадника, який володів містом до ув'язненого Ольгою в любецькому дитинці переможеного древлянського князя Мала з дітьми. А може він був одним з останніх нащадків Люба Києвича?! Малушу, ладу Святослава, літопис теж називає по-різному - то ключницею, те милостницею, тобто улюбленицею княгині Ольги, але усюди вона була підданою, а не рівною нареченою великому київському князеві, Рюриковичу.
Володимир з дядьком по матері й опікуном Добринею їде на далеку Північ, де й довідується через якийсь час про загибель батька Святослава й війну, що почалася між братами, унаслідок якої був убитий Олег, середній брат. Найімовірніше, така ж доля очікувала й Володимира, коли не було б поруч досвідченого Добрині. Назрівало зіткнення Ярополка Київського й Володимира Новгородського, а між ними був... Полоцьк. На чий бік стане князь Рогволод - того й сила, того й перемога! Одночасно поскакали гінці-свати братів до Рогніди, хоча на той час Ярополк і Володимир були вже одружені, благо язичницькі закони це дозволяли. Була боротьба за владу, а не за любов! Полоцький князь, собі на лихо, довірив ухвалення рішення дочці. "Не хочу роззути рабинича, - пролунала горда відповідь Рогніди - але Ярополка хочу!" Одним словом і на століття засудила, очорнила князівна Володимира, натякаючи, видимо, на його походження по материнській лінії і обрала собі в чоловіки братовбивцю, але... великого князя! Дії Добрини були рішучими й швидкими - Полоцьк було взято. Що відбулося потім, літописи трактують по-різному. Новгородський розповідає про дику сцену насильства Володимира над Рогнідою й убивство її батька й братів, але в Іпатіївський не має такої сцени як і слова "рабинич"! Академік Б. Рибаков уважає це пізнішою вставкою літописця, тобто вигадкою, помстою. Може, ці літописи писалися з погляду різних укладачів? Новгородський - з погляду проварязької Півночі й тоді Володимир - "рабинич", незаконний князь, а південний Іпатіївський літопис - з погляду слов'янських Києвичів, для яких Володимир "законний спадкоємець"?! Адже не випадково ж більшість наступних битв буде проходити біля стін родового гнізда Володимира й Добрині, Любеча. Історичний фактом є те, що в часи Святослава загострилася внутрішня боротьба між варягами й верхівкою слов'янської знаті, що закінчилася "антива-рязьким" переворотом за Володимира - більшу частину варязької дружини було вислано до Візантії без права повернення, а варязькі імена правителів знову витісняються слов'янськими - Рюрик, Олег, Ігор, Ольга... Святослав, Володимир, Святополк, Ярослав, Ізяслав…
Так, Рогніда стала однієї із дружин Володимира, а війська Добрині рушили на Київ. За однією з легенд битва межу братами відбулася біля Любеча на зламі 979-980 р., а війна закінчилася загибеллю Ярополка в Родні. Володимир стає великим князем Київським, правителем великої держави. Відгомони тих кривавих подій доносяться до нас у місцевих прислів'ях: "Новгород з Києвом у Любечі сходяться", "Любив Любеч Ярополк, але згубив під ним свій полк", "Буває, що й син рабині стає василевсом", "Лихо як у Родні".
Про Малушу Любечанку літописи більше нічого не говорять, але її як віщунку оспівують, як не дивно, північні саги. За деяким даними вмерла вона в 1000 році, майже одночасно з Рогнідою. Ще кілька років наводили лад на колись підвладних Святославу землях Володимир і Добриня. Так, в 984 році вони роблять похід у закрут Дніпра й Сожа на землі радимичів, виславши вперед воєводу Вовчого Хвоста, що і розбив місцеве ополчення на ріці Піщанці ще до приходу головних сил.
Добриня залишив і в літописах, і у пам'яті народній значний, легендарний слід, брав участь у багатьох військових і державних справах свого вихованця й племінника. У давньоруських билинах, що дійшли до наших днів, ім'я Добрині незмінно стоїть поруч із князем Володимиром серед найвідданіших захисників Русі. Призначений ще Святославом правителем Новгорода, за малолітства Володимира, він по суті став родоначальником династії новгородських посадників. Літописні записи про Добриню закінчуються 985 роком, але легенди й сказання доносять до нас відомості про активнуучасть Добрині в державній реформі - прийнятті християнства, а багато науковців вважають, що саму реформу було підготовано саме Добринею Любечанином: "Путята хрестив Новгород мечем, а Добриня вогнем".
Скупі дані Іоакимівського літопису пояснюють причину такої жорстокості воєводи й посадника - під час хрещення городяни вбили його дружину й родичів. Активну участь брав Добриня й у створенні загороджувальної смуги з боку Дикого поля, яка являла систему ровів, валів, засік, городків на південь від рік Рось і Переяслава. Точна дата смерті Добрини невідома, проте він залишився жити в народній пам'яті: дослідники
Loading...

 
 

Цікаве