WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Звичай як джерело правовласності в Київській Русі - Реферат

Звичай як джерело правовласності в Київській Русі - Реферат

законному власникові набуте майно - ст. 28 "Короткої Руської Правди") та "неправомірне володіння" (коли володілець повинен був не тільки повернути законному власнику майно, а й додатково сплатити йому штраф за завдану шкоду - ст. 13 "Короткої Руської Правди"). Думки про існування різниці між "правом власності" та "правом володіння"дотримується й О. Івановська [9, с. 57].
Що ж до того факту, що в тексті "Руської Правди" зовсім не згадується нерухоме майно, то О. Івановська робить із цього цілком слушний висновок про те, що у тогочасному звичаєвому праві Київської Русі нерухоме майно не мало у структурі права власності такого значення, яке має тепер [9, с. 54].
Проте важливим фактом, на який треба звернути увагу, є те, що тогочасне звичаєве право зараховувало до об'єктів права власності, окрім майна (речей), ще й людину. У тексті "Короткої Руської Правди" (ст. 8, 22, 29, 37 та ін.) містяться відомості про "княжих отроків", "челядників (холопів)", які можуть перебувати у власності певної особи чи суб'єкта правовідносин (князя, боярина чи монастиря), і за крадіжку яких власникові має бути сплачено певний штраф. О. Івановська говорить про існування в Київській Русі звичаю у вигляді кріпосного права [9, с. 18], а ст. 118 "Широкої Руської Правди" вказує навіть про "купівлю холопів".
Окремо слід зупинитися на такому об'єкті права власності як земля, про який зазначається у ст. 71 ("Аже разнаменаеть борт"), ст. 72 ("Аще межю перетнеть бортную или ролеиную розореть или дворную тыномь перегородить межю") [14, с. 69]. Звичаєм встановлювалися штрафи за порушення права землеволодіння, яке полягало у знищенні межі ділянки, межового знака, виконаного на дереві, та ін.
О. Івановська зазначає, що в процесі еволюції суспільних відносин розвиток права власності на землю йшов спочатку від права на земельну ділянку під обробку (тобто фактично сучасна юридична наука могла б визначити це як право користування землею, яке належить певній особі), водночас луки й пасовища залишалися у спільній власності громади. Водоймища і ліси також спочатку належали громаді, а згодом перетворилися на власність певних осіб [9, с. 55]. Це дає нам змогу дійти висновку, що у звичаєвому праві Київської Русі в земсько-князівський період фактично вже існував поділ права власності на землю на право індивідуальної (приватної) власності певної особи на певну ділянку, право спільної власності територіальної громади на луки, пасовища, водойми та ліси, а також право власності держави на так звану "нічийну", себто ніким не зайняту землю чи земельні ділянки [9, с. 56; 13, с. 225]. В. Рубаник вказує на існування у звичаєвому праві Київської Русі сімейно-індивідуальної, суспільної форм власності на землю та державних земель [15, с. 180].
Звичаєве право Київської Русі містило декілька способів набуття земельних ділянок у власність. До них належали, зокрема, займанщина або заїмка (окупація нічийних земель із позначенням приналежності певним знаком) [9, с. 55; 15, с. 181], надання уповноваженим державним органом нічийної земельної ділянки в наділ особі, що її зайняла [9, с. 56], пряме захоплення земельних ділянок від сусідських територіальних громад (так зване "окняжіння" або "обоярювання" земель), набуття земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод чи у спадок [15, с. 181; 17, с. 60-61]. На інші види речей (майна) звичаєве право Київської Русі встановлювало приблизно такі самі способи набуття права власності на них, за деякими винятками. Наприклад, право власності на річ, яку було знайдено і власник якої невідомий, переходило до держави. Право власності на скарб, знайдений на своїй землі, або скарб, знайдений на чужій землі, із дозволу власника переходило до особи, яка знайшла такий скарб [9, с. 58].
Про значення права власності в Київській Русі, свідчить також і твердження В. Ключевського, зроблене на підставі аналізу норм звичаєвого права, про те, що майно людини, зокрема засоби виробництва, цінувалися у Київській Русі інколи навіть вище, аніж життя та здоров'я самої людини. Недоторканність майна забезпечувалася самою особою його власника [11, с. 243].
Здійснене нами дослідження звичаю як джерела права власності в Київській Русі дає підстави зробити такі висновки:
1. Значна частина норм звичаєвого права, які існували на території нашої держави, виникла або зародилася саме за часів першої східнослов'янської держави із центром у Києві та значною мірою проіснувала майже без змін або із певними змінами майже до середини ХVІІ- початку ХVІІІ ст., а деякі збереглися навіть і до наших днів, набувши закріплення в нормативно-правових актах, виданих уповноваженими на те органами державної влади.
2. Виникнення звичаїв, які регулювали право власності, розпочалося на першому, так званому докнязівському етапі, набуло свого розвитку на земсько-князівському етапі, коли значна їх частина була кодифікована в тексті "Руської Правди".
3. Звичаєве право у сфері власності в Київській Русі виникло і сформувалося на підставі місцевих і племінних звичаїв, що мали локальний характер, діяли лише в межах певних місцевостей або племен (племінних союзів) та могли мати безліч варіацій застосування.
4. Значний, хоча й не переважний вплив на розвиток звичаю мало існування певної системи заборон (табу).
5. У звичаєвому праві Київської Русі був відсутній поділ на рухомі та нерухомі речі (майно), хоча звичай і виділяв різноманітні види (групи) існування рухомого майна. Об'єктом права власності, на відміну від сучасних норм права, за звичаєм могла бути також людина.
6. Звичай встановлював різницю між правом власності та правом володіння, правомірним і неправомірним володінням.
7. Звичай встановлював такі способи набуття права власності на об'єкти права: займанщина, отримання в наділ (дарунок від князя), захоплення, цивільно-правові угоди, спадщина.
?
Література
1. Цивільний кодекс України. - К.: Парлам. вид-во. 2004.
2. Білецький Л. Руська Правда та історії її тексту / За ред. Ю. Книш. - Вінніпег: Укр. вільна академія наук в Канаді, 1993.
3. Гошко Ю. Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV-XIX ст. / НАН України. Ін-т народознавства. - Л., 1999.
4. Гримич М. В. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХIХ- початку ХХ ст. - К., 2004.
5. Грозовський І. М. Звичаєве право запорізьких козаків: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01/НЮАУ ім. Я. Мудрого. - Х., 1998.
6. Жовтобрюх М. М. Звичаєве право: сутність, генеза, чинність: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.12/Нац. юрид. акад. внутрішніх справ МВС України. - К., 2002.
7. Івановська О. П. Звичаєве право в Україні. Етнот-ворчий аспект: Навч. посіб. - К.: ЕксОб, 2002.
8. Полонська-Василенко Н. Історія України. - К.: Ли-бідь., 1993. - Т. 1.
Loading...

 
 

Цікаве