WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Звичай як джерело правовласності в Київській Русі - Реферат

Звичай як джерело правовласності в Київській Русі - Реферат

збереглися до наших днів: "Повість временних літ", договори із Візантією ІХ століття, "Руська Правда" князя Ярослава Мудрого. О. Івановська вказує на те, що вукладених князем Олегом із візантійськими імператорами договорах згадується про існування вже в 907-911 рр. своєї високо розвинутої системи звичаєвого права Київської Русі, так званого "закону руського" [9, с. 16-17]. В. Ключевський співвідносить зазначений "закон руський" із звичаєвим правом язичницької на той час Русі [11, с. 219]. Зазначену позицію поділяє Б. Греков, який вважає також, що згадувані вище договори свідчать про існування в Київській Русі високо розвинутого інституту права приватної власності, зазначаючи, що "всі знані та "обтяжені" владою мужі були великими землеволодільцями. І що особливо важливо для нас підкреслити зараз, - землеволодільцями не з учорашнього дня, а такими, що мають свою довгу історію, що встигли зміцніти у своїх вотчинах" [4, с. 524]. Н. Полянська-Василенко наводить думку дослідника М. Чубатого, із якою погоджується сама, про те, що на той час "система українського права відповідає вже розвиненому суспільству" [13, с. 250].
Проте В. Рубаник наводить і позицію іншого дослідника - Д. Самоквасова, який не погоджується із сказаним вище і, спеціально підкреслюючи цей момент, говорить про відсутність у джерелах прямих вказівок на існування інституту приватної власності в Київській Русі епохи договорів із греками [15, с. 161]. Аналіз текстів деяких договорів, укладених київськими князями із правителями Візантії, дає змогу зробити висновки про те, що зазначеними договорами насамперед встановлювався порядок успадкування майна, яке залишилося на території саме Візантії, а не Київської Русі, після смерті там варяга або русича (руса), що служив при дворі імператора. Вказані вище договори ніяк не стосувалися відносин власності, які існували саме всередині Київської Русі між різними верствами населення. Окрім того, зазначені договори є передусім угодою двох суб'єктів міжнародного права, двох держав (народів), від імені яких виступали їхні правителі, а отже суттєвий вплив на зміст їх норм справило не лише власне звичаєве право Київської Русі (закон руський), а й норми візантійського, як більш розвинутого права, і навіть, можливо, норми права інших народів, наприклад шведського або норвезького, оскільки у складі дружини київського князя на той час було чимало представників скандинавських народів (так званих варягів). Цю думку поділяє В. Рубаник, який також наводить слова П. Цитовича про те, що ці договори були, власне, двосторонньою угодою між греками з одного боку та скандинавами (варягами) - з іншого [15, с. 170-171]. Отже, на нашу думку, неправильним є твердження про те, що вже на початку земсько-князівського періоду в Київській Русі існувала високорозвинута система відносин власності, зокрема приватної. Більш слушною є думка, що звичаєве право древньоруської держави в той час тільки починало проводити розмежування між власне "власністю" як станом приналежності певної речі (майна) до певної особи та початковим правом власності як таким, що виникло внаслідок регулювання існуючих відносин діючими тоді нормами права. В. Рубаник наводить думку російського прав-ника В. Сергеєвича про те, що на той час звичаєве право Київської Русі не містило термінологічного визначення права власності як такого, оскільки зміст такого права був безособовим і залежав від того, хто саме був суб'єктом такого права власності і що було його об'єктом [15, с. 162].
Значна частина звичаїв у сфері права власності, які існували в період Київської Русі на землях сучасної України, були згодом кодифіковані в одному із найдревніших пам'ятників власне українського звичаєвого права, а саме у "Руській Правді" Ярослава Мудрого. Єдиного погляду на зазначений збірник у дослідників немає й досі. Вчені вважають його або приватним юридичним збірником, складеним якимось давньоруським знавцем законів для своїх власних потреб [11, с. 207; 13, с. 252], або єдиним кодексом, у який князем Ярославом Мудрим було зведено всі існуючі правові норми та якому всі мешканці Київської Русі мали свідомо слідувати [17, с. 46], або наслідком санкціонованої діячами церкви спроби створити кодекс, який би відтворював всі існуючі на Русі норми звичаєвого права стосовно привнесених церквою або змінених під її впливом понять та відносин [11, с. 215-216]. Існує також думка про те, що "Руська Правда" була лише перекладом і перетлумаченням народної свідомості у право, в рядки, статті та букви закону, а Ярослав Мудрий не був її автором або творцем, а лише збирачем і видавцем юридичних переконань свого періоду [15, с. 16].
Проте всі зазначені вище дослідники погоджуються в тому, що текст "Руської Правди" складається із правових звичаїв, які існували в той час на території Київської Русі та були кодифіковані в єдиному письмовому акті. З огляду на це, аналізуючи окремі положення "Руської Правди", можна встановити певні види звичаїв, які діяли в давньоруській державі та за допомогою яких здійснювалося регулювання відносин власності.
У тексті "Руської Правди" неодноразово згадується широкий спектр різноманітних видів речей (майна), які за сучасною класифікацію належали б до рухомих речей (майна). Це худоба (ст. 33), кінь (ст. 26, 28), одяг (ст. 28), тік і збіжжя (ст. 34), "лодья" (човен) (ст. 79 "Широкої Правди"), бджоли (ст. 76 "Широкої Правди"), мисливські собаки, ловчі птахи, дичина у клітці [10, с. 35; 11, с. 207]. Зміст певних норм "Руської Правди" дає змогу дійти висновку про існування відмінностей між правовим статусом певних речей (майна). Ст. 33-35 "Руської Правди" вказують на суттєву різницю між худобою, збіжжям на току та в ямі, конем, який належав князю (за їх крадіжку нормами "Руської Правди" встановлювалися різні розміри штрафних санкцій). Аналіз цих правових санкцій дає підстави зробити висновок про те, що певне рухоме майно, як-от збіжжя (зерновий хліб), мало за нормами звичаєвого права в тогочасній Київській Русі більш високий статус, аніж інше, також рухоме майно, - худоба, коні.
Хоча норми звичаєвого права і не містили спеціальної термінології для позначення таких правових категорій як "право власності" та "право володіння", проте, як стверджує дослідник В. Рубаник, на практиці різниця між цими двома правовими категоріями існувала доволі чітка [15, с. 173]. На підтвердження цього можна навести норми ст. 11 "Короткої Руської Правди", в якій чітко встановлюється обов'язок особи, що набула права володіння на челядника (холопа) після його втечі, сплатити попередньому власникові три гривні. Ст. 13 "Короткої Руської Правди" надає власникові права на витребування свого загубленого майна від особи, яка заволоділа ним. Тогочасне звичаєве право Київської Русі фактично розмежовувало такі поняття як "правомірне" (яке передбачало обов'язок володільця повернути
Loading...

 
 

Цікаве