WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Більшовицько-марксистський геноцид української нації - Реферат

Більшовицько-марксистський геноцид української нації - Реферат

побували під час відпусток у рідних вимираючих від голоду селах. На Тамбовщині на сторону селян перейшли військові підрозділи під командуванням Антонова.
Для більшовицької верхівки справа набрала настільки небезпечних обертів, що вона почала подумувати про втечу з країни, якщо не вдасться придушити селянство. На цей випадок Ленін, Троцький, Зинов'єв, Каменєв, Менжинський, Дзержинський, інші партбонзи перерахували на свої рахунки в іноземні банки величезні валютні суми.
Найбільш завбачливим серед них виявився голова ВЦВК, "всеросійський староста" Свердлов (Янкель Мойсейович Гаухман). Через багато років після його смерті (помер у 1919 р., у віці 34 роки за таємничих не цілком відомих дотепер обставин) у кремлівському складі знайшли його особистий величезний сейф. Він виявився вщент заповненим коштовностями, ювелірними виробами, золотими монетами, закордонною валютою. У ньому також знайшли цілу купу закордонних паспортів - його, членів родини і найближчих родичів. Усе це було приготовлене, очевидно, на випадок, якщо доведеться чкурнути.
А наразі більшовицькі вожді спрямували на придушення селянського повстання всю міць Червоної Армії, каральних органів, партійно-радянський актив. Кронштадтське повстання утопили в крові матросів, яких косили кулеметами, артилерією.
Під час придушення "антонівщини" Тухачевський і Антонов-Овсієнко застосували отруйний газ. За укриття "бандита" або зброї, хазяїна садиби розстрілювали на місці, родину виселяли, будинок спалювали. За підтримку, допомогу повстанцям у селах розстрілювали кожного десятого мешканця, репресувалиродини, чинили звірства, які потім, в роки Вітчизняної війни фашистські карателі застосовували проти мирного населення на окупованих територіях: вони все-таки не наважилися, на відміну від більшовицьких карателів, застосовувати гази. Схожі "заходи" проти повсталих селян застосовували по цілій країні. Наприклад, для придушення селянських бунтів у Хакасії, командир, відомий згодом як дитячий письменник Аркадій Гайдар власноручно розстрілював до 19 полонених "бунтівників" щодня.
Однак ці звірячі репресії не вирішували проблеми, а лише посилювали ненависть селянства до більшовиків, зміцнювали опір хлібозаготівлям. Село перестало засівати свої поля: бо й так більшовики відберуть врожай. Засівали лише невеликі ділянки для вирішення сімейних нестатків. Але забирали і це. Фактично "дану" у 1917 році селянам землю більшовики відібрали, точніше, селяни самі їм повернули, як непотрібну.
Більшовицький грабіж, репресії спричинили таку руїну, запустіння села, його ріллі, нив, якого не було ніколи впродовж усієї минулої багатотисячної історії. Навіть монголо-татарську навалу за масштабами завданих збитків ніяк не можна порівняти з жахами юдо-більшовицької навали.
Зрештою стало зрозуміло і більшовикам: у таких умовах без армії, зброї, крові хліб у села не візьмеш, та й брати незабаром буде нічого. І це змусило їх відступити і почати нову політику у відносинах із селянами - НЕП, замінити "продрозверстку" "продподатком". Тільки після цього село вгамувалося, селяни відклали зброю, взялися за плуг і швидко нагодували країну. Тоді закінчився голод.
Використавши в 20-х роках у війні із селянством, своїм народом давно, з більшовицьких часів, забуту зброю - голод, голодомор, заново випробувавши і належно оцінивши його високу ефективність, юдо-більшовики взяли ці методи на постійне озброєння і застосували її ще двічі - у 1932-1933 роках і 1946-1947 роках. У ці періоди зазначені методи були вже значно вдосконалені, доведені до "кондиції", про яку мріяв Троцький, - коли "матері їдять своїх дітей".
Вони застосовували цю улюблену ще стародавніми юдеями зброю вибірково - насамперед для найзаможніших, багатих хлібом регіонів, де суцільна колективізація напоролася на завзятий, запеклий опір селян. Серед них лідирували Україна і заселені переважно роботящими, сумлінними, вмілими українцями Кубань, Поволжя та деякі райони Сибіру.
Тільки в одній Україні голодоморами 1921-1923 рр., 1932-1933 рр. і 1946-1947 рр. знищили близько або понад 15 мільйонів (хто може точно порахувати?!) дітей, жінок, чоловіків, старих, які в моторошних, невимовних стражданнях гинули страшною, повільною смертю. Для вбивства такої маси людей, яка майже вдвічі перевищує загальну кількість жертв усіх країн-учасниць Першої світової війни, а за темпами їхнього знищення перевершує воєнні вчетверо, режимові не довелося застосовувати військо, танки, авіацію, артилерію, отруйні гази. Він не витратив ані копійки на їхнє поховання, могили, труни: померлих, немов падло, скидали в рови, ями і байдуже засипали. Кати не лише все це організували: заздалегідь відібрали від своїх жертв майно і їжу до останньої крихти, а й ретельно приховували свої злодіяння від неголодних у власній країні й від зовнішнього світу, і ще старанніше припиняли найменші спроби допомоги голодуючим або їхні спроби вирватися з цієї голгофи до місць, де була їжа. Саме задля цього в 1932 р. були введені паспорти, що видали усім, крім селян, яких так намертво прив'язали до своїх вимираючих від голоду сіл.
Без чуми, без війни, без вини Нам розверзлася братська могила.
В. Бровченко "Надвечірні дзвони"
Ці злодіяння ретельно приховували в СРСР аж до кінця 80-х років минулого століття. Однак і в країні, і за кордоном про них було відомо відразу після здійснення. Нині 10 держав на всіх континентах визнали голодомор 1932-1933 років геноцидом української нації.
У 2003 р. спеціальною Постановою визнав, нарешті, геноцид і український Парламент.
У 2006 р. Президент України направив у Верховну Раду проект Закону про визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом. А 25 листопада 2006 р. вперше за минулі 73 роки відбулося всеукраїнське поминання жертв юдо-марксистсько-ленінсько-сталінсько-більшовицько-комуністичного режиму. У своєму зверненні до народу з цього приводу Президент зажадав від Верховної Ради негайно прийняти згаданий Закон (його там вперто не хотіли розглядали), а його супротивників, тобто тих, хто не визнає Голодомор і геноцид, назвав ворогами, які ненавидять Україну, її народ.
28.11.2006 проект Закону з великими труднощами нарешті було включено до порядку денного парламентської сесії, на якій розгорнулись справжні бої між його прихильниками і лютими супротивниками, які боролися з ним з такою пристрастю, що була б більш доречною для порятунку від смерті голодуючих. Опоненти були категорично проти статті про кримінальну відповідальність за заперечення геноциду, оскільки ще напередодні вони не визнавали сам факт його існування. Особливо старався
Loading...

 
 

Цікаве