WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Більшовицько-марксистський геноцид української нації - Реферат

Більшовицько-марксистський геноцид української нації - Реферат

років Політбюро залишалося верховним органом абсолютної політично-державної влади. Йому беззаперечно підпорядковувались ради всіх рівнів, до Верховної включ-но, а також уряд, армія, суди, правоохоронні і каральні органи, профспілки, громадські організації.
За всі ці роки в складі Політбюро не було жодного, геть жоднісінького справді робітника, селянина, пролетаря.
Ось так цей парторган впродовж століття демонстрував усьому світові безпардонну облудність юдо-марксизму, що клявся за допомогою революції дати владу, всесвітнє панування пролетарям, робітникам, селянам, солдатам, матросам і кому там ще всезагальне щастя. Насправді всім дали дулю, а здобута з їх допомогою влада виявилася в руках замкнутої, безконтрольної групи вождів-партократів, одноплемінників Маркса.
А розруха і народні нещастя розпочалися буквально від перших днів більшовицької диктатури. Тільки-но вона за максимально стислий час зруйнувала "до основи" управлінське, виробниче, господарсько-економічне життя країни, енергопостачання, транспорт, торгівлю, словом усе, що можна було зруйнувати, у містах відразу почався жорстокий дефіцит товарів і продовольства, запахло голодом. Це спричиняло обурення усьогонаселення та робітників, почалися масові виступи проти більшовиків.
Становище гранично ускладнилося ще й необхідностю термінового виходу Росії з війни внаслідок фінансових зобов'язань більшовиків.
Очевидно, у перші дні приходу більшовиків до влади німецький Генштаб пред'явив партії Леніна свої рахунки - зажадав негайно відпрацювати отримані гроші і погрожував викриттям у випадку зволікання, що означало для вождя політичну смерть і всесвітню ганьбу. Тобто зволікання з виходом Росії з війни було для нього справді "смертельним"! Буквально через лічені дні після більшовицького захоплення влади радянська делегація на чолі з Іофе вже розпочала з німцями мирні переговори. Наче у більшовиків не було жодних інших важливіших і терміновіших справ, - цими переговорами щодня в поті чола і спини займалася вся більшовицька верхівка разом із Леніним. Чудово розуміючи, що він безпомічно висить у них на гачку і виконає будь-які умови, німці пред'явили воістину дивовижні, драконівські умови миру: вони відбирали в Росії територію обсягом понад 150 тисяч квадратних кілометрів, зокрема всю Україну, частину Білорусії і Прибалтики, територію Кавказу, ще й призначили контрибуцію сумою 6 мільярдів золотих рублів. Після підписання договору німці захопили понад 1 мільйон квадратних кілометрів російської території, зажадали віддати їм Чорноморський військовий флот.
Зрозуміло, у такій безвиході Ленін погоджувався на беззастережне підписання цього диявольського договору, був готовий віддати половину Росії, аби німці залишили його в спокої й перестали шантажувати. Зрозуміло й те, що проти його підписання рішуче виступили навіть найближчі соратники Троцький, Свердлов, Бухарін, більшовицький ЦК, "ліві комуністи", ВЦВК, навіть вірна коханка І. Арманд, тобто всі, хто мав голову.
Немов зацькований звір, вождь метався між своїми соратниками, просив, благав, перед Троцьким навіть падав на коліна і таки вимолив підписання цього ганебного договору.
Страшно дорого обійшлися країні, її народові ленінське диявольське зрадництво батьківщини, служба німецькому Генштабові заради задоволення своєї патологічної спраги особистої влади.
Якби Брестський мир був єдиним злочином Леніна, більшовиків, то й тоді вони б заслуговували прокльону. Але вони зробили їх стільки, що й усіх прокльонів не вистачить, а серед цих злочинів Брестський договір просто посередній.
До розрухи, голоду, загального розпачу додався ще і цей "мирний договір". Країна буквально закипіла ненавистю до більшовиків, над якими нависла реальна загроза втрати влади.
Рятуючи свою шкуру, вони нацькували голодуючих робітників на селян:
- Йдіть у село і забирайте хліб, який ховають від вас куркулі!
Голод, як кажуть, не тітка, і злюмпований робітничий клас із задоволенням прийняв це "чудове" гасло і поринув у село грабувати до-недавно віднайденого свого союзника, брата-селянина. Навесні 1918 року було терміново сформовано збройні робочі продовольчі загони, чисельність яких до осені перевищила 40 тисяч багнетів. Вони грабували село сумлінно, начисто. У разі потреби залучали й регулярні військові частини.
Ленін особисто керував цим грабежем, давав місцевій владі найсуворіші вказівки, директиви, вимагав їхнього негайного виконання:
"Розстрілювати змовників і тих, які вагаються, нікого не запитуючи і не допускаючи ідіотської тяганини…[7]
…Повісити (неодмінно повісити, щоб народ бачив) не менше 100 відомих куркулів… забрати від них весь хліб, призначити заручників. Зробити так, щоб на сотні верств навкруги народ бачив, тремтів, знав, кричав - душать і задушать куркулів. Телеграфуйте про одержання і виконання [8].
Під личиною "зелених" (ми потім на них усе звалимо) пройдемо на 100-200 верст і переві-шаємо куркулів, поміщиків, попів. Премія 100.000 руб. за вішальника" [6].
Не минуло й півроку, як більшовики почали війну проти селянства, яке дало їм владу. Ця війна тривала безупинно аж до 1954 р., тобто майже 40 років.
Село запекло пручалося юдо-більшовицькому грабежу, убило тисячі "продотрядовців". Однак сили були занадто нерівні і хліб викачували й викачували вщент. Голод, масова голодна смерть охопили сільські регіони насамперед України, Кубані, Поволжя.
Коли ходаки з українського села, що вимирало, прийшли за допомогою до Троцького, цей вилупок обурено сказав їм:
- Так хіба ж це голод?! От коли я доб'юся, щоб ваші матері їли своїх дітей, тоді й буде справжній голод! Тоді й приходьте! [9]
Знайшли в кого просити допомоги нещасні. Адже для більшовицьких вождів-нелюдів, мерзоти, у якої рука не здригнулася нишком розстріляти помазаника Божого - царя, разом з родиною дітьми, прислугою й доктором Боткіним, сіромахи-селяни були не людьми, а гноєм.
І селянам нічого не залишалося, як захищатися від цієї юдо-більшовицької звірини, нарощувати свій збройний опір. Тоді, по суті, і розпочалася чотирьохрічна громадянська війна, що злилася з білим рухом та інтервенцією Антанти.
Але і після чотирьох років війна селян з більшовиками не тільки не стихла, а й набрала нових обертів. По всій країні спалахнули масові збройні селянські повстання, насамперед у найзаможніших сільських регіонах, де більшовицький грабіж, репресії були особливо жорстокими, - на Україні, Кубані, Дону, Тамбовщині, на Поволжі. Вони почали поширюватися і у військових частинах. Повстав Кронштадт, після того як його моряки, селянські сини,
Loading...

 
 

Цікаве