WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Визвольна боротьба (із книги «Витоки козацтва») - Реферат

Визвольна боротьба (із книги «Витоки козацтва») - Реферат

що потерпав від жидівсько-польської сваволі: "Залишено і кинуто нещасний народ сей (український) на поталу свавільного жовнірства та хижого жидівства і повергнуто в нестерпне рабство та наругу. Все йому перепинено і заборонене було" [3, с. 122]. "Православні церкви були віддані на відкуп жидам, тобто обернені на шинки, постоялі двори, питні заклади" [1, с. 360]. Видатний історик М. Максимович свого часу зауважив: "Від унії Україна натерпілася такого горя, якого не знавала у татарському ярмі" [4, с. 273]. Це сказано без будь--якого перебільшення, це історичний факт! А щодо жидів, слід зауважити, що вони завжди вдавали з себе безневинних, але з упевненістю можемо наголосити, що за всіх часів жидів били недарма.
"Опутавши з усіх сторін найзаможніших і впливових панів, жиди-арендатори, жиди-торговці та жиди-лихварі дозволяли собі найбеззаконніші вчинки і залишалися недосяжними для судів. Для доказу своєї невинності у скоєних злодіяннях жиди зазвичай знаходили цілу ораву одноплемінників, котрі присягалися й клялися в непричетності обвинувачених до грабіжництва й крадіжок. Завдяки надзвичайній пронирливості жидівського племені, жиди долали всі перепони і залишались на своїх місцях. Тоді проти жидівства піднімалось саме населення - селяни, ремісники, міщани. В 1644 році у Львові три дня мешканці міста у союзі зі студентами бились з жидами, три дні лилась кров, вершились грабіжництва й насилля, але й тут жиди, залучивши на поміч старостинську міліцію, подолали християнин і після цього ще з більшої силою пригнічували їх" [1, с. 368]. "І так чинили жиди над християнами у їх власній землі наругу, а поляки, тим потішаючись, всілякі пособляння та потурання жидам робили" [3, с. 89]. "Знущання над православними у той час не мали меж: жиди голили священикам голови та бороди, а поляки били їх по голених головах рушничними присошками. З мирянами було ще гірше: їх били доти, поки з-під шкіри не з'являлися кістки; валили на землю, на шию накидали колодки й підкурювали димом; шмагали нещадно канчуками; били киями, рушничними прикладами та шаблями" [1, с. 63].
Жидівський розгул безкарного грабіжництва, доповнений жорстоким свавіллям єзуїтів після церковної Брестської унії 1596 року з примусовим католиченням українського люду та покаранням непокірних, викликали всенародний спротив, який не вдалося усмирити ні військовою силою, ні адміністративними методами, як це вдалося зробити при насильницькому запровадженні християнської релігії на Русі. Різниця полягала в тому, що християнську релігію насаджували офіційні правителі України-Русі, які спрадавна уособлювали не тільки владу, але й духовність. Натомість Унія, хоча й мала військову силу і була наділена повноваженнями влади, не мала ознаки духовної влади, бо запроваджувалась чужинцями. Відтак і спротив українського народу настановам Унії набирав ознаку боротьби не лише проти поневолення фізичного, але й духовного, повністю узгоджуючись із споконвічними народними традиціями.
Про нову орієнтацію національно-визвольної боротьби - проти жидівсько-польського поневолення - варто сказати додатково. Не новина, що жиди були носіями утиску й кривди українського народу та уособленням найбезчеснішого здирництва й жмикруцтва, але вони ще й були безпосередніми гнобителями простого люду за часів Речі Посполитої. Як зазначалось, їх було в Польщі понад міру на час утворення Речі Посполитої, тож після узурпації польською владою українських земель незліченні армади жидів ринули на Україну. "Д. І. Яворницький виділяє "жидівський гніт" із загального соціального і національного гніту на Україні, щоби показати трагічність становища експлуатованих селян і міщан української народності" [1, с. 519]. Інакше кажучи, "жидівський гніт" мав такий величезний розмах на Україні-Русі, що був виділений в окрему категорію вітчизняними істориками. Нам не слід забувати про це і всіляко дбати, щоби подібне явище не відродилось в сучасному українському суспільстві. Адже історія свідчить, що "жидівський гніт", зумовлений добре відомою звичкою цього народу жити за чужий рахунок, обертався для них ріками жидівської крові. Це засвідчено зокрема в "Історії Русів" за часів Б. Хмельницького: "І він, поновивши воєнні дії свої на поляків, 29 серпня виступив із військами від Пилявців на Галичину і, йдучи походом вирядив в обидві околичні сторони деташементи і партії з повелінням очищати міста і села Малоросійські од управління польського і від уніатства та жидівства і відновлювати в них колишні, на правах і звичаях Руських, уклад і вольності... А за тими правилами і велике торгове місто Броди, наповнене майже самими жидами" [3, с. 123].
Невипадково найжорстокіші виступи козаків були спрямовані саме на жидів, зокрема й загальновідомий гайдамацький рух. "26 травня 1768 р. повстанці на чолі з запорозьким козаком Максимом Ієвлевичем Залізняком виступили з Холодного Яру. Оволодівши Жаботином, вони невдовзі досягли Черкас, визволили Смілу, Корсунь, Богуслав та інші міста… На початку липня 1768 р. загони досвідчених отаманів Семена Неживого, Микити Швачки, Івана Бондаренка визволили Канів, Ржищев і Фастів, Брусилів" [5, с. 92]. "Першим місцем кривавої розправи з ляхами та жидами було село Медведівка, затим містечко Жаботин та Сміла, спалені дотла, вирізані та пограбовані. Далі були Черкаси, Богуслав, Звенигородка та Лисянка. В останній, винищивши ляхів та жидів, гайдамаки вбили ксьондза, жида та собаку і, повісивши їхні трупи на костьолі, написали під ними: "Жид, лях та собака - віра однака" [1, с. 65].
В український історіографії побутує помилкове сприйняття Запорозької Січі як суто козацького табору - Коша. Але в дійсності Запорозька Січ - це своєрідна Козацька Держава, що охоплювала велику територію, на якій панували запорожці, утворивши демократичне суспільство, з автономним козацьким управлінням, судочинством та конституцією, яку згодом виклав Пилип Орлик 1710 року. "В низов'ях Дніпра виникло своєрідне державне утворення, Запорозька республіка зі своїм специфічним соціально-політичним устроєм і своїми визначеними кордонами. Запорозька Січ - це не одинока козацька фортеця, як її нерідко уявляють, а центр названого державного утворення. Протягом 250-літнього існування Запорозької козацькоїреспубліки кордони її не лишалися незмінними, але постійно вона займала значну територію. На півночі її кордони проходили по річці Орель, на заході - по річці Синюха до її впадання в Південний Буг і далі по Бугу сягали Дніпрово-Бузького лиману, на сході - до річки Міус і гирла Дону. Ці кордони охоронялись, вздовж них були побудовані укріплення, редути, на такій відстані, щоби з одного редута було видно два сусідні. На кордоні несли службу сторожові загони… В Запорозькій козацькій республіці існували два поділи, військовий і територіальний: за військовим козаки поділялись на курені, за територіальним республіка поділялась спершу на п'ять, а потім на вісім паланок" [2, с. 86].
"Створення власної держави засвідчило про величезні інтелектуальні сили та потенційні можливості українського народу. В умовах постійної зовнішньої агресії, іноземного панування, політичної розчленованості українських земель, нещадного соціального гніту, який доповнювався жорстокими національно-релігійними переслідуваннями, - українські козаки зуміли збудувати державне утворення, яке мало яскраві етнічні риси і республіканську демократичну форму організації управління" [5, с. 66].
Література
1. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - К., 1990. Т. 1 (за виданням 1900 р.).
2. Наливайко Д. Козацька християнська республіка. - К., 1992.
3. Історія Русів. К., 1991 (за виданням 1846 р.).
4. Максимович М. Собрание сочинений. Т. 1. - К., 1876.
5. Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватися українська нація. - К., 1991.
Loading...

 
 

Цікаве