WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Визвольна боротьба (із книги «Витоки козацтва») - Реферат

Визвольна боротьба (із книги «Витоки козацтва») - Реферат


Реферат на тему:
Визвольна боротьба (із книги "Витоки козацтва")
Історія свідчить, що розвиток, цілісність та збереження будь-якого народу залежить, крім інших факторів, від наявності власних збройних сил, які здатні захистити свій народ від поневолення та фізичного знищення. Збройними силами українського народу в часи довготривалої боротьби за незалежність були запорозькі козаки, яких гуртувала славнозвісна Запорозька Січ. Український народ ще має визнати, що збереження української нації та й загалом України-Русі - величезна заслуга Запорозької Січі. Йдеться не про реєстрове козацтво, що стояло на службі Речі Посполитої в Лівобережній Україні-Русі та на службі Московії на Правобережжі, - маються на увазі нереєстрові козаки, які були вільними і незалежними від влади як литовсько-польських, так і московських окупантів. Певна річ, в години всенародних повстань навіть реєстрова частина козацтва переходила на сторону українського народу, але постійно дбала про інтереси українців-русичів лише самовіддана частина козацтва - цвіт української нації - Запорозька Січ.
Після монголо-татарської навали 1240 року держава Русь як така зникла з геополітичної карти Європи. Звідси починається відлік національно-визвольних змагань українського народу на чолі зі своєю військовою верствою - українським козацтвом.
На час утворення Речі Посполитої кількість жидів у Польщі досягає небачених розмірів. Польські історики вказують, що на той час Польща була переповнена жидами; їх розплодилося стільки, що вони захопили більшість державних посад. Дійшло навіть до того, що польський трон посів представник цієї нації.
"Постійними посібниками панів у справі пригнічування селян були жиди. У жодній країні в часи Середньовіччя жидівство не досягло таких матеріальних та моральних здобутків, як у польсько-литовській державі, і ніде у ті часи не досягло воно такої сили, як у Речі Посполитій. Сила жидівства полягала в організації тих незліченних кагалів (жидівських общин) та підкагалів, котрі вже на початку ХVІ століття централізували жидівство у Литві та Польщі, яке опутало їх своїми тенетами та захопило в свої руки найголовніші важелі усього громадського та приватного життя. Вже 1514 року, при королі Сигізмунді, в чотирьох головних польсько-литовських містах - Кракові, Познані, Любліні та Львові, на чолі місцевого жидівства стояли "слав'янські" жиди і над ними стояв префект жидів - praefectus judeorum - брестський жид Михель Іозефович. А під кінець ХVІ ст. виникає нова, ще більш могутня жидівська організація, так званий синод ра-бинів, на чотирьох землях - Великій Польщі, Малій Польщі, Русі та Литві. На чолі цього синоду постав відомий рабин Мордухай Яфа. Цей синод мав таку могутність, що "страхав і жахав християн". Поступово польсько-литовські жиди утвердили свою незламну силу у Польщі... Сила жидів зросла у Польщі до такого рівня, що після смерті одного з королів, на виборчому сеймі тимчасовим королем був обраний жид Шаул Вал з правом призначити того, хто буде правити Польщею" [1, с. 365-367].
Жиди сприяли поширенню католицької релігії на Схід Європи, щоби полинути за новими дивідендами збагачення разом з нею, почуваючись у її середовищі безтурботно як риба в воді. Адже католицька релігія вже була повністю підпорядкована жидівській ідеології, де духовні надбання людства поступилися місцем жидівській фінансово-економічній моделі суспільства. Нагадаємо, що в часи Середньовіччя католицька церква на чолі з папським Римом була найбільшим землевласником у Європі. Папський Рим, як релігійно-політичний монстр, тримав Європу в лабетах знедолення. /…/
Не підлягає сумніву той факт, що саме Рим запроваджував жидівсько-польську колонізацію українських та білоруських земель. Бо тільки-но Польща утвердила своє верховенство в Речі Посполитій, як польський король Сигізмунд ІІ Август починає роздавати землі України-Русі своїм васалам - родовитим польський шляхтичам, з яких утворюються земельні магнати. А управителями на тих "дарованих" українських землях та орендаторами стають жиди, якими кишіла Польща на той час. "Пани й шляхта охоче віддавали жиду свою маєтність в оренду, бо ніхто не вносив орендної плати більш за нього. Звичка користуватися послугами пронирливого жида утвердилась на такому рівні, що польський пан вже був немислимий без жида-орендаря а чи без жида фактора" [1, с. 367]. Історичні свідчення тих часів переповненні актами беззаконня, свавілля та цинічної наруги над українським народом, що чинили поляки й жиди на теренах України-Русі. Безкарність найбрутальніших проявів насильства, що дозволяли собі поляки й жиди на українських землях, призвело до того, що вони робили усе, що заманеться, - у прямому розумінні цього слова. Варто нагадати, що "по польському статуту 1557 року поміщику та його управителю жиду надавалося право карати своїх селян на смерть". "Як орендаторам панських маєтків, жидам були надані надзвичайні права на Україні: жид міг безконтрольно розпоряджатися життям і смертю усіх селян, що знаходились в жидівській оренді. Подібний спосіб управляння через орендаторів-жидів з наданням їм безкінечних прав був розповсюджений на Україні" [1, с. 371].
Як бачимо, кріпосне право йшло на Україну-Русь із Польщі, де панувала жидівська сваволя. Але це було не єдине зло, що запроваджувалось Річчю Посполитою. "У 1569 р. відбулась Люблінська унія, за якою Україна відійшла до так званих коронних земель, а через три роки помер Сигізмунд ІІ Август, останній польський король з династії Ягелонів. Новий польський король Стефан Баторій, виношуючи плани війни з Росією, шукав підтримки у папської курії, яка ці плани схвалювала й обіцяла підтримку; першою умовою угоди між Баторієм і папою Григорієм ХІІІ було окатоличення Речі Посполитої, що на практиці означало навернення в католицизм православних України й Білорусії. З цією метою була створена польська провінція єзуїтського ордену, яку очолив іспанець Сюньєр. Наступник Стефана Баторія на польському троні Сигізмунд ІІІ (1587-1632) тепер пішов по шляху союзу з папським Римом. Політику папського Риму на Україні, що визначилася за Григорія ІІІ, продовжив Климент VІІІ, посівши папський престол у 1592 році. Прагнучи втягнути запорозьких козаків у війну з турками, Климент VІІІ мав ще одну, приховану мету: відволікти їх увагу від церковно-віросповідальних справ і тим самим полегшити проведення Брестської унії... З певністю можна сказати, що Брестська унія 1596 року не була акцією однієї лише шляхетської Польщі. В її підготовці й проведені активну участь брав папський Рим… Як уже згадувалось, римська курія кинула на Україну й Білорусь свій ударний загін - орден єзуїтів, не лишилися осторонь "святої справи" й інші католицькі чернечі ордени, зокрема бернандини й домініканці. Причому окатоличення України й Білорусії розглядали у Ватикані як перший етап окатоличення всієї Східної Європи" [2, с. 133-136]. Слушно зауважує Д. Яворницький, що "отці єзуїти помишляли не про звеличення Речі Посполитої, а виключно про владу римськогопервосвященика" [1, с. 359].
Продажність і православних єпископів, що зраджували український народ і переходили на бік католицької церкви, засвідчена в історичних документах. "Восени 1595 р. єпископи Фотій і Терлецький вирушили до Риму, де 23 грудня того ж року з великою помпезністю відбулося проголошення унії, і згадані єпископи цілували папську туфлю на знак визнання верховенства "римського первосвященика" над українсько-білоруською православною церквою" [2, с. 139]. Ця віроломна зрада "святих" отців православної церкви повергла український народ у найбезправніше становище перед поляками й жидами, котрі взагалі не вважали православних за людей і піддавали їх нарузі й знущанню без міри, а головне - безкарно. "Історія Русів" засвідчує безпорадне становище українського народу,
Loading...

 
 

Цікаве