WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність Павла Скоропадського щодо українізації частин російської армії в 1917 році - Реферат

Діяльність Павла Скоропадського щодо українізації частин російської армії в 1917 році - Реферат

залишилися невирішеними. Згодом Скоропадський повернувся у свій штаб.
Генерал Шейдеман, який прибув у 34-й корпус для перевірки його стану та спроможності вийти на фронт, підтвердив нестачу офіцерів та погане оснащення і визнав неспроможність його висування на передову.
5 жовтня 1917 р. Скоропадський зустрівся з новим головнокомандувачем Південно-Західного фронту Володченком (який симпатизував УЦР). Він дозволив Скоропадському особисто поїхати в Київ і з'ясувати у Генеральному Секретаріаті офіцерське питання, а що стосується забезпечення, то Володченко обіцяв усе владнати та налагодити нормальне постачання. Павло Петрович відбув до Києва, де в Генеральному Секретаріаті набрав потрібну кількість офіцерів і вже 11 жовтня повернувся назад.
Обіцяне головнокомандувачем спорядження, після натиску на інтендантів, почало прибувати і загалом справи у корпусі пішли вгору.
Отож можна констатувати, що на початку жовтня 34-й армійський корпус був значною мірою українізований. Він отримав новуназву - "Перший Український корпус". Комплектувався з добровольців, воїнів, офіцерів запасу та козаків із загонів "Вільного козацтва". Що стосується його чисельності, то, за різними даними, вона коливається в межах від 30 до 60 тисяч осіб. Сам Скоропадський не наводить ніяких відомостей про чисельність, але беручи до уваги напруження з офіцерськими кадрами та мале поповнення українськими солдатами, політичну анархію в країні, можна зробити висновок, що корпус навряд чи в тій ситуації міг нараховувати 40-60 тисяч, у кращому випадку в його лавах числилося до 30 тисяч бійців. Це можна підтвердити і малою кількістю полків у його складі - всього вісім.
Перший Український корпус складався з 1-ї та 2-ї піших дивізій, по чотири полки в кожній та по одному легкогарматному полку на дивізію. Полки 1-ї дивізії дістали спеціальні назви: Київський полк імені гетьмана Богдана Хмельницького, Стародубський полк імені гетьмана Скоропадського, Полтавський полк імені гетьмана Сагайдачного та Чернігівський полк імені гетьмана Полуботка. Корпус отримав українські відзнаки. Командувачем корпусу був генерал-лейтенант Павло Петрович Скоропадський. Начальником штабу корпусу спочатку був полковник Пєтін, але згодом було призначено генерала Сафонова, командиром 1-ї дивізії був генерал Гандзюк, а начальником штабу дивізії полковник Капустянський. Командирами полків 1-ї дивізії були полковники Маєвський, Масалитинів, Никонів, Порохівський. 2-ю дивізією командував генерал Клименко, а начальником штабу дивізії був полковник Крамаренко. Функції гарматного інспектора корпусу виконував генерал Акерман [9, с. 370].
На початку листопада 1917 року Перший Український корпус мав виступити на фронт, але в той час у Києві відбувся переворот, зумовлений подіями в Петрограді. Влада від Тимчасового уряду перейшла до Центральної Ради та більшовиків. 7 листопада 1917 р. було видано Третій Універсал, який проголошував утворення Української Народної Республіки. Центральна Рада потребувала реальної військової сили для захисту Києва, якому загрожувало опинитися в руках більшовиків або бути захопленим військами Тимчасового уряду. Такою силою, здатною захистити УНР, тоді був лише Перший Український корпус.
Молоде офіцерство корпусу рішуче виступило за те, щоб рушити на Київ і підтримати Центральну Раду. До Скоропадського почали надходити пропозиції від різних комітетів про те, щоб він взяв керівництво українськими військовими частинами, які перебували на фронті та взагалі на Правобережній Україні, на себе та повів їх на Київ.
Не маючи змоги власноруч розібратися з тим безладом, який коївся навколо корпусу та зупинити анархію, яка просочувалася у частини, він зустрівся з головнокомандувачем та просив у нього допомоги для наведення порядку, а також у з'ясуванні справи щодо агітацій Петлюри серед солдатів. Як і в минулі рази, Скоропадському запропонували самому з'їздити до Києва та в усьому розібратися особисто з Петлюрою. Останній висловлювався про свою непричетність до будь-яких агітацій та підтримав наказ про вивід частин на фронт. Але, як зазначав Павло Петрович, стан речей після цієї розмови не змінився, як і раніше провадилася підпільна агітація та підрив порядку і влади командувача серед солдатів.
У Бердичеві (де була розташована ставка головнокомандувача) відбулася зустріч Скоропадського, Петлюри та Володченка, на якій обговорювалося нагальне питання про вивід корпусу на фронт чи все ж на оборону Києва. Після гострих дебатів та протестів Павла Скоропадського, було вирішено, що 104-та дивізія, разом із штабом, буде відправлена на фронт, а 153-тя дивізія - під Київ. Після цього в частинах почалася справжня дезорганізація, був втрачений контроль над солдатами, комітети почали активно втручатися у справи та тільки погіршувати, вже й без того, хитке становище: "Почався жахливий час: командири частин щодня доповідали мені про безладдя, яке починається, комітети наполягали на скасуванні наказу йти на фронт, доводилося їздити по полкам переконувати; зовнішня дисципліна аби як підтримувалася, але внутрішня була зовсім втрачена," - згадував із часом Павло Скоропадський [7, с. 88].
Генерал, розуміючи, що він втрачає контроль над подіями, які розгорнулися в корпусі та навколо нього, просив головнокомандувача, щоб він звільнив його від обов'язків командувача Першого Українського корпусу. Але не маючи ким замінити Скоропадського, главком просив його залишитися та обіцяв допомогти всіма можливими засобами для відновлення дисципліни.
У другій половині листопада Павло Скоропадський отримав остаточний наказ про вивід корпусу на фронт. Почалося завантаження частин 104-ї дивізії в потяги, але трапився інцидент: два полки, увійшовши в контакт з українськими залізничними комісарами, рушили не на передову, а на Київ. Після розслідування цього інциденту, так і не було з'ясовано, хто дав дозвіл на пропуск ешелонів із цими полками.
22 листопада 1917 р. Скоропадський разом зі штабом корпусу та іншими двома полками виступив із Меджибіжа прямо на фронт. Однак, прибувши на залізничну станцію у місто Деражня, він дізнався про те, що 2-й Гвардійський корпус, який був загітований більшовицькою діячкою Євгенією Бош, зосередився у районі Жмеринки та планує рушити на Київ, з метою його захоплення та повного розграбунку. Скоропадський спрямовує всі сили на те, щоб перешкодити цьому. Вже на станції Деражня він остаточно вирішує не виконувати наказу верховного головнокомандувача Криленка (ставленика більшовиків), про вихід на фронт, та спрямовує свої частини у напрямку на Козя-тин, де й планує закріпитися.
Насамперед командуючий корпусом відправив ешелон із солдатським комітетом
Loading...

 
 

Цікаве