WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність Павла Скоропадського щодо українізації частин російської армії в 1917 році - Реферат

Діяльність Павла Скоропадського щодо українізації частин російської армії в 1917 році - Реферат

Скоропадський готовий взятися за українізацію, але з відчутним побоюванням. Він прекрасно розумів, що українізований корпус неодмінно відіграє вагому роль в українському русі, який Скоропадський не підтримував і вважав надто лівим і ворожим. Піти на такі дії він міг тільки заради того, щоб врятувати корпус від розвалу та заради продовження війни в інтересах Росії, якій він як офіцер служив більшу частину свого життя.
Перш ніж розпочати переорганізацію підпорядкованих йому частин, Скоропадський вирішив особисто відвідати генерала Гутора і з'ясувати всі аспекти цієї справи.
1 липня 1917 р. він зустрівся з ним. Головком чітко дав зрозуміти, що українізація корпусу -питання вирішене. Це має відбутись якнайшвидше. Після розмови комкор від'їхав до Києва для погодження цієї справи в Генеральному Секретаріаті з військових справ, де особисто зустрівся з Симоном Петлюрою. Покидаючи Секретаріат він просив не українізувати корпус, оскільки це може призвести до погіршення його боєздатності. Все ж у Києві це питання не було вирішено і залишалося остаточно не з'ясованим. Із Києва Павло Петрович виїхав у Кам'янець-Подільський, де перебував новий головнокомандувач Л. Г. Корнілов, який змінив на цій посаді Гутора. 7 липня Скоропадський зустрівся з Корніловим. Останній наполягав на українізації 34-го корпусу: "Корнілов зустрів мене люб'язно і прийняв зі словами: "Я від Вас вимагаю українізації Вашого корпусу. Я бачив Вашу 56-ту дивізію, яку в 8-й армії частково українізували, вона прекрасно билася в останньому наступі. Ви українізуєте Ваші інші дивізії, я Вам поверну 56-ту, і у Вас буде прекрасний корпус" [7, с. 64]. Корнілов симпатизував українізації і вважав її єдиним можливим засобом спасіння військ від повного розвалу. Він розумів, що саме українці, об'єднані в українізовані частини, будуть найбільш боєздатними та дисциплінованими. Вони будуть зацікавлені воювати на території своєї Батьківщини. Щодо зауваження Скоропадського про те, що українізований корпус може становити загрозу інтересам Росії та стати підтримкою новому українському рухові, Корнілов відповів: "Усе це дрібниці, головне війна. Усе, що в таку критичну хвилину може підсилити нашу міць, ми повинні брати. Що ж стосується Української Ради, згодом ми її з'ясуємо. Українізуйте корпус" [7, с. 64].
6 липня 1917 р. німці пішли в наступ по всій лінії фронту, який продовжувався до 21 липня. В період наступу 34-й корпус займав позицію на річці Збруч біля міста Сатанів, де розмістився штаб корпусу. Як і в попередніх бойових діях, так і тоді проявилася вся слабкість та гнилість російської армії. Солдати цілими групами покидали позиції і відходили у тил, не виконуючи ні розпоряджень, ні прохань командування. 16 липня, бачачи критичну ситуацію і не маючи змоги зупинити відступаючі маси солдат, Скоропадський віддав наказ розстрілювати всіх, хто буде переходити річку Збруч. Це на деякий час зупинило дезертирів. 18 липня 1917 р. Корнілов віддав наказ про українізацію 34-го корпусу.
З наказом Верховного головнокомандувача почався енергійний процес українізації цього з'єднання. Скоропадський був налаштований на те, щоб реорганізувати лише 153-ю дивізію, яка була погано оснащена та зовсім не проявила себе під час минулих боїв, але він був категорично проти того, щоб українізували 104-ту дивізію, яка проявила себе стійко в останніх боях. Однак, 23 липня Скоропадський отримав новий наказ про вивід із 153-ї та 104-ї дивізій усіх офіцерів і солдатів росіян та передачу їх у 41-й корпус.
Павло Петрович почав з того, що передав усіх членів комітетів, усіх євреїв та солдатів росіян. Що стосується офіцерів, то він залишив їх у себе в корпусі доти, поки не знайшов для них нового призначення.
Наступного дня, 24 липня 1917 р., Скоропадський лише з одними кадрами корпусу відійшов з позиції, на якій його змінив 41-й корпус, у Меджибіж. 25 липня Скоропадський прибув у Меджибіж, куди незабаром підійшов і його штаб. Саме тут і почалося укомплектування корпусу та його поступова реорганізація.
Українське поповнення було нечисленним, але боєздатним та готовим енергійно працювати над розвитком корпусу: "Українських поповнень майже не було, але ті, котрі були, представляли із себе дуже гарний елемент. У мене була надія, судячи з цих людей, що українізація дасть дійсно гарний бойовий контингент" [7, с. 71]. Скоро думка Скоропадського дещо змінилася, почали з'являтися нові поповнення, які кардинально відрізнялися від попередніх. Нові солдати займалися політикою та агітаціями соціалістичного спрямування, замість прямих своїх обов'язків. Поряд з цим постала проблема з офіцерськими кадрами. Між старими офіцерами (росіянами) та новими (українцями) виникали суперечності. Поповнення українськими офіцерами було надто мізерним, загалом прибували прапорщики, які не мали досвіду та навичок у військовій справі, і тільки ускладнювали становище своєю політичною та агітаційною діяльністю. Щоб якось компенсувати нестачу офіцерів було вирішено створити офіцерську школу, де прапорщики змогли б отримати потрібні знання та вміння для керівництва військовими частинами.
Створена школа мала гарний викладацький склад, багато сил доклали до її роботи інспектор артилерії генерал Аккерман, полковник Єрмолов та капітан Куз-нєцов. Для самого Скоропадського було насолодою відвідувати цю школу та слухати лекції. Багато прапорщиків, пройшовши її, набули професійних військових знань, дисциплінованості та нового політичного світогляду. Були налагоджені та діяли унтер-офіцерські школи, а також бомбометальна, мінометна і гарматна школи, які теж готували потрібні кадри.
Корпус відчував гостру матеріальну кризу, не надходило достатньо спорядження та продовольства. Для частин не вистачало навіть таких потрібних речей, як штани. Згідно з планом Корнілова, на українізацію корпусу Скоропадському було відведено один місяць, і вже 15 серпня 1917 р. він отримав наказ виступити в район Ларгу-Ліпкін. Бачачи в якому стані перебувають частини, про ніяке пересування не могло бути й мови. Павло Петрович з дозволу командувача армії Сєлівачова 17 серпня прибув у Бердичів до головнокомандувача Південно-Західного фронту генерала Денікіна для з'ясування питань щодо офіцерів та виходу на фронт. Сам Денікін і генерал Марков (начальник штабу головнокомандуючого Південно-Західним фронтом) були налаштовані негативно щодо українізації і тому зустріли Скоропадського прохолодно, вважаючи його безпосереднім ініціатором її проведення. Однак комкор убезпечив себе усіма розпорядженнями та наказами Корнілова, і дав чіткі пояснення, що він виконує наказ вищого керівництва. Що ж до проблем, пов'язаних із виводом офіцерів-росіян з корпусу, то вони
Loading...

 
 

Цікаве