WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність Павла Скоропадського щодо українізації частин російської армії в 1917 році - Реферат

Діяльність Павла Скоропадського щодо українізації частин російської армії в 1917 році - Реферат

Полтавщині, і зберіг тісний зв'язок з Україною.
Від 22 січня 1917 р. він прийняв на себе командування 34-м армійським корпусом, що перебував на Волині. Як особа, яка належала до еліти Російської імперії, до вищого військового керівництва, Павло Петрович не міг не задумуватися над тими подіями, які відбувалися в державі післязречення Миколи ІІ та приходу до влади Тимчасового уряду. У своїх березневих і квітневих листах до дружини він висловлюється про нову владу та майбутнє Російської держави.
Як бачимо з листа від 12.03.1917, Скоропадський підтримує та схвалює Тимчасовий уряд, вважаючи його найбільш корисним для Росії в цей критичний для момент: "Я повинен сказати, що як військовий, я ніколи, ти знаєш, не займався політикою і для мене всі ці думські діячі становили мало інтересу, але разом із тим в таку тяжку хвилину не можу без захоплення згадати новий наш уряд, так розумно він діє, і раз Государ звільнив мене від присяги, я йому, новому уряду, всією душею відданий, що енергійно провожу у своїх частинах. Всі ці пани Родзянко, Львов, Гучков, Керенський і компанія розумні люди, і ми, і вся Росія повинні бути вдячні долі, що влада захоплена ними, і дай Бог нашій багатостраждальній Батьківщині, щоб вони утрималася при владі... А крім того, тепер на чолі Росії дійсно стоять кращі люди і за ними треба йти" [2, с. 254-255]. Але вже через два дні, у наступному листі від 14.03.1917 Скоропадський висловлюється про безсилля та неспроможність Тимчасового уряду в керівництві державою: "Для мене без сумнівів, що революція ще на самому початку, Тимчасовий уряд, який мені симпатизує, безсумнівно є просто ширмою, за ним виступає Рада робітничих депутатів і солдатських депутатів, які у даний час систематично взялися за революціонізацію мас, що їм вдається дуже добре" [2, с. 257].
Павло Скоропадський визначає майбутній устрій Росії, як республіки "дуже ліберальної" [2, с. 257]. Він відкидає можливість встановлення конституційної монархії, наголошуючи на тому, що немає кандидата на престол та й взагалі династія Романових не має авторитету і підтримки в суспільстві.
Що стосується особисто Скоропадського, то очевидно, що вже з середини березня він пов'язує своє майбутнє життя з Україною та збирається взяти активну участь у громадському та політичному житті:
"… я зовсім не збираюся зариватися та оплакувати минуле, а прийняти в тій чи іншій формі живу участь в суспільному житті, звісно тяжко сказати зараз, де і в якій формі" [2, с. 257].
З лютого по березень 34-й корпус перебував на позиції поблизу річки Стоход в Углах і вів напружені бої з німцями. До кінця квітня 1917 року корпус дислокувався на Волині, а потім перейшов у склад 7-ї армії генерала Селівачова, яка розташовувалася в Галичині.
Він бере участь у наступальній операції російської армії, яка триває від 18-27 червня 1917 року (останній наступ Керенського).
Під час наступу проявилася вся здеморалізованість російських військ, спричинена революційним розладом. Вона панувала майже в усіх частинах на всіх фронтах. Десятки і сотні солдатів щодня покидали фронт, безсилі офіцери в цій ситуації не мали жодного впливу на них і тільки дивом вдавалося утримати хоч якісь ще боєздатні сили. Корпус Скоропадського був задіяний на важкій ділянці фронту, він мав атакувати Обренчовський ліс. У цей момент під керівництвом командуючого корпусом було чотири дивізії 104-та, 153-тя, 19-та Сибірська та 23-тя піхотна. Атака мала розпочатися 17 червня 1917 р., але значна кількість бійців зазначених дивізій відмовилися йти в бій, мотивуючи це неможливістю атаки в таких складних умовах. Солдати збиралися на мітинги, відмовлялися працювати над підготовкою окопів, відверто не виконували наказів командування: "Озвірілі солдати мітингували, збившись докупи, необхідно було в'їздити чи входити в середину натовпу і переконувати", - згадував Павло Петрович у своїх "Спогадах" [7, с. 58].
Дійшло навіть до того, що в бій відмовилися йти одразу два полки 104-ї дивізії, Скоропадський особисто поїхав вмовляти їх виконати наказ. Серед юрби солдатів виступали агітатори, які закликали не виконувати розпоряджень керівництва корпусу, тим самим вносили колосальний розлад у частинах, після чого бійці ігнорували будь-які накази і прохання. Під час довгих і принизливих вмовлянь лише незначна частина вояків обох полків виконала наказ і пішла в бій, інші ж продовжували мітингувати. Ось як говорив Павло Петрович про цей період керівництва корпусом: "Взагалі, цей період керування в бою революційними військами - один із найогидніших споминів у моєму житті" [7, с. 58]. Однак, попри дезорганізацію корпусу, йому все ж вдалося відбити три контратаки австро-німецьких військ. Варто також сказати про хоробрість самого Павла Скоропадського в цей непростий для нього час. Як писав його підлеглий, підполковник Середа: "Треба зауважити, що ця людина надзвичайно хоробра. В липневих боях 1917 року, під селом Попелихою він керував подіями в лавах 414 Тропецького полку в 500 кроках від ворога і покинув позиції, коли ворог перейшов на картачі" [8, с. 46].
Ця наступальна операція виявила те катастрофічне становище, у якому перебувала російська армія. Найвище командування вирішило погодитися на українізацію певних частин, задля поліпшення їхнього бойового духу, зміцнення дисципліни та дієздатності.
Вже 29 червня, через два дні після закінчення наступу, Павлу Петровичу було запропоновано, зі згоди головнокомандувача Південно-Західним фронтом генерала Гутора, українізувати свої частини. Це було зумовлено тим, що корпус зазнав великих втрат в останніх боях (особливо 23-тя дивізія) і тим, що Скоропадський був за походженням українець. Він трактував українізацію як процес, який може остаточно послабити і в морі політичного безладдя і без того вже вкрай розбурхані війська, але лист Скоропадського до свого знайомого ще з російсько-японської війни генерал-квартирмейстера М. Й. Раттеля свідчить, що він не так вже й категорично був проти реорганізації свого корпусу. Як писав він у листі до Раттеля: "Якщо за справу взятися енергійно, міг би вийти дійсно гарний корпус у військовому відношенні, але, звичайно, у політичному він ймовірно потім в Україні зіграв би величезну роль - це потрібно врахувати. Тепер що стосується мене, то я особисто, маючи прізвище українця, досить відоме в країні, для такої українізації підхожу... і охоче й енергійно буду проводити це, якщо одержу визначені вказівки Головнокомандуючого... Особисто я пішов би на це, якщо не охоче, то у всякому разі без відрази, тому що вважаю, що там, де домішується національне почуття, там, особливо для військової справи, основи завжди здорові" [7, с. 330].
Loading...

 
 

Цікаве