WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність Павла Скоропадського щодо українізації частин російської армії в 1917 році - Реферат

Діяльність Павла Скоропадського щодо українізації частин російської армії в 1917 році - Реферат


Реферат на тему:
Діяльність Павла Скоропадського щодо українізації частин російської армії в 1917 році
Перша світова війна була для Росії спустошливою. Російська імперія в цій війні втратила майже вісім мільйонів людей, припинили працювати сотні підприємств. Упродовж 1914- 1916 років тільки в Україні було закрито 1400 підприємств, перестали функціонувати 26 доменних печей, що призвело до катастрофічного зниження виробництва металу, який був необхідний у промисловості, а також для військових потреб. Економіка Росії впала до критичного рівня, а соціальна невдоволеність зросла до апогею. Кульмінацією стала Лютнева революція 1917 року, яка розпочалася в Петрограді виступом робітників та військових проти царського режиму.
Незадоволені нестачею продуктів, політичною та економічною ситуацією в країні, поглибленням державної кризи через війну 23 лютого (8 березня) 1917 року робітники в Петрограді розпочали страйк. На його придушення були кинуті війська, які перейшли на сторону страйкарів.
27 лютого (12 березня) 1917 р. - влада перейшла до Тимчасового комітету Державної думи, а 2 березня (15 березня) 1917 р. цар Микола ІІ зрікся влади і самодержавство остаточно впало. Того ж дня створено новий Тимчасовий уряд, який взяв на себе управління державою. Він складався переважно з ліберального середовища Державної думи.
Фактично Тимчасовий уряд не мав реальної влади в державі, яка перебувала в хаосі. Він не міг суттєво впливати на перебіг подій і контролювати їх. Основним своїм завданням уряд проголосив продовження війни всіма можливими засобам до переможного кінця. Головним суперником Тимчасового уряду була Петроградська Рада робітничих та солдатських депутатів, керована соціалістами.
Рада прагнула продовжувати та поглиблювати революцію. За її участі 1 березня (14 березня) 1917 р. було видано наказ № 1, який дозволяв у військових частинах для управління справами впроваджувати демократично обрані Ради. Тимчасовий уряд не зміг протидіяти таким нововведенням в армії, що призвело до її "демократизації" та серйозного послаблення в керівництві нею.
Офіцери втратили владу та контроль над своїми частинами, порушилася дисципліна. Деморалізовані політичною пропагандою (в основному лівих партій: більшовиків, меншовиків, есерів, анархістів...) солдати покидали фронт та поверталися додому, грабуючи по дорозі поміщицькі маєтки та села. Як зазначав І. Нагаєвський, "фронт тріщав, а здеморалізовані більшовицькою агітацією московські частини цілими валками мандрували українськими селами з голосними кличами: "Діли поміщицьку землю!" [1, с. 86]. У листі генерала Павла Скоропадського до дружини від 14 березня 1917 р. описано всю трагічну ситуацію, яка склалася на фронті: "В армії... розвал дуже швидко прогресує, наш корпус стоїть далеко від центрів і дещо краще, але це лише питання часу, я роблю все, що можу, і думаю, у мене нічого поганого не буде, але в армії будуть страшні картини, і чим далі тим більше" [2, с. 257]. У листі від 4 квітня 1917 р. він пише: "У мене в корпусі все благополучно. Поки ще дисципліну я тримаю, але армія розкладається, це безсумнівно..." [2, с. 263]. У такій ситуації постало питання про націоналізації певних частин російської армії.
5-8 травня 1917 р. у Києві відбувся Перший український військовий з'їзд, 700 делегатів якого представляли понад 900 тисяч українських вояків. З'їзд висунув вимогу до Центральної Ради, щоб вона змусила Тимчасовий уряд почати поступову реорганізацію армії за національно-територіальним принципом та активно українізувати ті частини, де українці становили переважну більшість.
Щодо націоналізації армії загалом, то відразу після революції це питання гостро постало перед Тимчасовим урядом. У Петрограді категорично відхиляли будь-які думки та спроби українізації і не визнавали автономії України.
Із Києва до Петрограда було відряджено делегацію на чолі з Володимиром Винниченком. Вона повинна була подати спеціальне положення від Першого українського військового з'їзду до Тимчасового уряду, в якому одним із пунктів було порушено питання про українізацію та виділення українців в окремі військові частини, що сприяло б посиленню армії. Тимчасовий уряд відкинув питання українізації, вважаючи його недоцільним та таким, що суперечить інтересам Росії. Як зазначав В. Винниченко: "...організація українських частин могла зашкодити й усьому фронтові й усій революції, й Росії, й самій Україні" [3, с. 132].
Услід за цим рішенням російського уряду 5-12 червня 1917 року відбувся Другий український військовий з'їзд (Тимчасовий уряд його забороняв), який складався з 2,3 тисячі делегатів, що представляли близько двох мільйонів вояків. Делегати з'їзду підтвердили постанову Першого українського військового з'їзду про українізацію армії. Вони доручили Українському військовому комітету скласти план українізації та почати її проведення. Коли в Петрограді побачили, яка ситуація склалася в Україні, то передбачили, що український військовий рух може вийти з-під контролю і призвести до поглиблення кризи в державі та загострення відносин між УЦР та Тимчасовим урядом, останній пішов на поступки і дозволив проведення українізації. 16-23 червня 1917 р. - Всеросійська конференція фронтових та тилових організацій підтримала це рішення.
Українізаційний рух охопив велику кількість російських підрозділів. Існує багато думок щодо того, яка кількість бійців була українізована впродовж 1917 року. В. Кедровський, один із членів Генерального військового комітету при Центральній Раді, який керував цією справою, у спогадах, надрукованих в американському журналі "Свобода" за 1928 р., пише: "До кінця серпня 1917 року організоване українське вояцтво виросло в таку численну силу, що воно вже сміливо могло стати на всьому військовому фронті, що проходив через територію України і замінив собою всі залоги на Україні, на фронті було 27 українізованих дивізій, а всього було українізованих вояків понад 4 мільйони" [4, с. 57]. В "Енциклопедії Українознавства" В. Петров наводить дещо інші дані, говорячи про те, що було українізовано 8 корпусів (16 дивізій, або 64 піхотні полки із належною артилерію та кількома кінними полками та спеціальними частинами) [5, с. 1176].
Орест Субтельний пише, що вже влітку 1917 року було українізовано майже 300 тисяч солдатів, які присягнули Центральній Раді [6, с. 303].
Цей процес не оминув і Павла Петровича Скоропадського. Велінням долі йому судилося взяти активну участь у розбудові збройних сил України. Маючи українське коріння і належачи до видатного гетьманського роду Скоропадських, Павло Петрович змалку виховувався в Україні, у своєму родовому маєтку в Тростянці, що на
Loading...

 
 

Цікаве