WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Національна еліта як фактор державотворення: уроки минулого й реалії сьогодення - Реферат

Національна еліта як фактор державотворення: уроки минулого й реалії сьогодення - Реферат

цементує суспільство, надає почуття повноцінності, значущості, стабільності. Спихування інтелігенції на узбіччя, а надто - у глухий кут, обертається в сучасних умовах політичним безладом, соціальним хаосом і тотальною деградацією, втратою соціальної раціональності. Брак потреби в інтелігенції розв'язує руки деструктивним силам.
Сьогодні в Україні таких людей, які могли б бути моральними авторитетами нації, небагато. Мало того, сотні докторів наук, тисячі здібних молодих науковців, художників, представників інших творчих професій, зневірившись у можливості щось змінити на краще, залишають батьківщину. Однак, думається, що нині саме той момент, коли дійсно зможе сформуватися українська інтелігенція, яка не служитиме владі, не буде продаватися, першою відчуватиме больові точки в суспільстві і реагувати на них.
З інтересами цих соціальних спільнот чим далі, тим більше будуть змушені рахуватися політичні сили. Вони захочуть мати в парламенті, інших органах влади своїх, а не олігархічних представників, мати тих, хто репрезентував би їх інтереси в прийнятті політичних рішень. Тоді можна буде сподіватись і на зміни характеру політичної системи в Україні, на перетворення політичних партій із приватних, або приватизованих структур в європейському розумінні політичні партії.
На сімнадцятому році незалежності Україна не відбулася і як геополітичне явище, вона так і не змогла стати самостійним суб'єктом встановлення нового світовового порядку, радше присутня як об'єкт впливу. Межа мріянь наших еліт, як слушно констатує С. Білошицький, "полягає в інтегруванні тільки їх, а не всього українського суспільства, у систему євроатлантичних відносин на правах представників метропольної влади на тубільних територіях. Мріяння, схоже, виправдалися, і ми стали свідками, як народжені у період перебудови національні еліти трансформувалися в інтернаціональні, споживацькі стосовно земляків, але корисні для підтримуючого їх глобального Заходу" [17, с. 4].
Глобалістські тенденції у світовій економіці, більш жорстка конкуренція на міждержавному рівні ставлять перед нацією завдання, які в сьогоднішньому аморфному стані українська держава та її політично правлячий клас вирішити не в змозі, що призведе найближчим часом до глобального відставання, деградації нації. На тлі посилення сусідів Україна ризикує де-факто втратити суверенітет, залишившись виконувати функції транзитної території повітряного коридору. За таких умов при збереженні зовнішніх ознак державності правлячі еліти будуть виконувати лише функції місцевої адміністрації, а реальні владні функції остаточно перемістяться поза межі країни. Уже й сьогодні існують факти, коли українські політики апелюють до світової громадськості за допомогою у розв'язанні внутрішніх проблем (президентські вибори 2004 року, політична криза 2007 року та ін.).
Це все компоненти, що характеризують рівень геополітичного інтелекту української політичної еліти, її патріотичності. Наша еліта, як правило, завжди плутала для себе дипломатію з власне міжнародною політикою, а інтереси влади з інтересами національного капіталу. Це призвело до того, що правляча еліта не знає, які інтереси потрібно просувати, за якими правилами розвиваються "геополітичні ігри" і що потрібно в них обстоювати. Тому вона набирається сорому на різних сегментах зовнішньої політики, включаючи вступ до ЄС, Світової організації торгівлі, ринок зброї тощо.
А тим часом відсутність реальних реформ у країні, економічна незреалізованість державницької ідеї ставить під загрозу її існування не менше, а може, й більше, ніж загроза ззовні. Тим більше, що самоосмислення, усвідомлення державництва українським народом не відбулося в усіх його прошарках і на всіх рівнях: політичному, соціально-економічному, правовому, філософсько-психологічному, ідеологічному, інформаційному, конфесійному, оборонному. Для багатьох громадян "національна ідея", "розбудова суверенної держави" - занадто абстрактні поняття, конкретно не пов'язані з їх повсякденними потребами, через що зростає роль емоційно-психологічних, неусвідомлених компонентів суспільної свідомості й поведінки. А оскільки в завершеному вигляді державницької ідеології українське суспільство ще не має, то цей ідеологічний вакуум спритно заповнюють різні антиукраїнські політичні сили.
Слід ураховувати й те, що свідомість наших громадян формується під потужним впливом культурно-інформаційного простору сусідньої держави. А наш інформаційний простір практично не контролюється, тоді як формування і захист його - єдиний шлях побудови своєї ідентичності. Не слід забувати, що як поза межами України, так і всередині її є противники української незалежності.
Ми цілком солідарні з твердженням Г. Щокіна про те, "що теперішній історичний момент у житті України є, напевно, найнижчою точкою вичерпуваного соціального циклу й характеризується найгострішими суперечностями, а деколи навіть асоціальною, часто криміналізованою елітою. Застосовувані сьогодні до речі й не до речі авторитарні методи політичного управління треба скеровувати на недопущення, зодного боку, охлократії з її незмінною трансформацією в тиранію, а з іншого - на соціальне "витіснення" кримінально забарвленої олігархії з політичної авансцени і заміни її на духовно орієнтовану інтелігенцію. Саме такі умови можуть забезпечити поступовий прихід до соціального управління української меритократії, найпридатнішої з огляду на історичну перспективу" [18, с. 4].
Чи зможе Україна використати свій іще один, можливо, найреальніший історичний шанс і посісти гідне, а можливо, й провідне місце в новому світопорядку, який щойно народжується, стати справжньою європейською нацією, стати тою Україною, яку століттями вимріювали її провідники, - засвідчить час і здатність національної еліти, кожного з нас адекватно реагувати на складні й часом суперечливі "виклики" сучасної історії.
Тому сьогодні, як і раніше, надзвичайно важливо сформувати національно свідому еліту, провідну верству, без якої неможливо по-справжньому реалізувати державотворчу національну.
?
Література
1. Франко І. Перехресні стежки // Зібр. творів у 50 т. - Т. 20. - К., 1979. - С. 369.
2. Франко І. Одвертий лист до галицької української молодежі // Зібр. творів у 50 т. - Т. 45. - К., 1986. - С. 404.
3. Шаповал М. Соціологія українського відродження. - К., 1994. - С. 24-25.
4. Абліцов В. Секретна місія Капніста // Голос України. 1996. - 13 січня. - С.10.
5. Шевченко Т. Кобзар. - К., 1987. - С. 267.
6. Винниченко В. Відродження нації. Ч. 11. - К., 1990. - С. 107-108, 125.
7. Головатий М. Ф. Історична правда, національне безпам'ятство чи політичне жонглювання? // Кому був вигідний голодомор? - К.: МАУП, 2004.
8. Бадзьо Ю. Україна: четверта спроба, або чи виживуть українці? // Розбудова держави. - 1995. - №10. - С. 6.
9. Ткаченко В. Бюрократичний корпоративізм в процесі державотворення // Куди йдемо? Матеріали науково-практичної конференції "Ідеологія та ідейно-політичні засади державного будівництва в Україні" / За ред. М. І. Михальченко, Б. І. Корольова. - К., 1993. - С. 70.
10. Рябчук М. Демократія та "партія влади" в Україні // Політична думка. - 1994. - №3. - С. 38.
11. Панарін О. Народ без еліти: між відчаєм і надією // Персонал. - 2006. - № 5. - С. 50-63.
12. Гордієнко М. Етнонаціональна політика у сучасному українському суспільстві // ПЕРСОНАЛ. - 2006. - № 5. - С. 22-27.
Loading...

 
 

Цікаве