WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Національна еліта як фактор державотворення: уроки минулого й реалії сьогодення - Реферат

Національна еліта як фактор державотворення: уроки минулого й реалії сьогодення - Реферат

Панарін зазначає: "Сьогодні ми спостерігаємо катастрофу національного мовчання. Ніколи ще націю не відкидали так далеко назад, не позбавляли так зухвало її ресурсів і прав, і попри все вона мовчить. А вся справа в тому, що еліта, переорієнтована на глобальні пріоритети, перестала бути повноважним представником і надією нації, бути її голосом. Звідси разюча неадекватність і неефективність протестного слова, що стає марґіналізованим, а отже, ігнорованим і упосліджуваним" [15, с. 56].
Характеризуючи сучасний стан українського суспільства, слід пам'ятати, що ми ще не пройшли найбільш складний і відповідальний відрізок розвитку нашої держави. Так, ми обстояли незалежність, Україна відбулася як самостійна держава. Однак сьогодні перед нами постали питання на порядок складніші, ніж ті, які вирішувалися на попередньому етапі становлення державі. Потрібно дати відповідь, чи в змозі ми подолати олігархічний характер розвитку нашої держави, забезпечити її європейський і демократичний вектор, становлення громадянського суспільства. Чи зможемо ми забезпечити конкурентоспроможну економіку, що функціонує за принципами інноваційного розвитку, чи зможемо зробити не просто економіку, а соціально ринкову економіку.
Нині ж бізнес і влада в Україні перебувають у занадто тісному "інтимному" зв'язку. Звісно, бізнес важливий скрізь і бізнесмени є активними, підприємливими і, отже, впливовими людьми. Якщо бізнес прозорий і легальний - це одне, але контроль бізнесу за політикою (як це є сьогодні в Україні) - це вже небезпечно. Тому справа політиків і політичної еліти довести діловим людям, що бізнесмени мають займатися власним бізнесом і залишити політику політикам. Політики, зі свого боку, мають працювати над тим, щоб забезпечити справедливі, рівні умови для вільної конкуренції бізнесменам.
Після низки кроків помаранчевої влади назустріч старим елітам стала очевидною неможливість деолігархізації економіки внутрішніми силами. Але повертатися до проблеми відділення бізнесу від влади доведеться, тому що бізнесові інтереси - це ще не національні інтереси. І не так вже часто перші збігаються із другими. Тому немає нічого дивного в тому, що вітчизняні олігархи із небаченою завзятістю чинять опір входженню іноземного капіталу до України, причому неважливо якого походження - західного чи російського. Головне - позбутися конкуренції, що у відкритому суспільстві неможливо та й шкідливо. Намагатися це зробити - означає ніколи не стати конкурентоспроможними.
Останнім часом спостерігаються небезпечні тенденції у сфері приватизації, внаслідок чого дедалі більше власності в Україні переходить до рук іноземців, неукраїнців, передусім росіян. У перспективі така динаміка серйозно послабить Україну, відібравши в громадян країни здатність керувати власною долею. Звичайно, поки що ми далекі від такої перспективи, оскільки українська економіка залишається досить потужною й динамічною у світі. Однак держава втрачає контроль над багатьма вагомими сферами економіки, підприємствами, що дає підстави говорити про болісний удар по національній безпеці України. Тому необхідною передумовою під час приватизації великих підприємств має бути насамперед врахування загальнонаціональних інтересів.
Особливо обережно потрібно провести продаж власності у "проблемних" регіонах і так само - у стратегічних галузях економіки. Дозволяючи, наприклад, російським підприємцям скупувати власність на півдні і сході України - в районах і без того складних щодо етнічного складу і культурних пріоритетів - нинішня українська влада створює великі проблеми у майбутньому. Росія, при потуранні, а в деяких випадках і при прямому сприянні наших урядових і місцевих чиновників, поступово намертво "прив'язує" до себе весь український південний схід.
Після продажу "Криворіжсталі" незрозуміло, яким буде співвідношення національного й транснаціонального в українській економіці в середньостроковій перспективі. Але логічним в українському випадку видається варіант конкуренції національного і транснаціонального капіталів за арбітражної функції держави. Влада може піти на цей економічний "шлюб із розрахунку" з транснаціональним капіталом, який сприятиме цивілізуванню національного бізнесу - з одного боку (інакше він просто не зможе конкурувати), і перетворення його на додаткового гаранта безпеки країни - з другого. Все ж наслідки транснаціоналізації таких об'єктів важко прорахувати на стратегічну перспективу. Вона може бути виправданою лише за умови реалізації "замінюючих" проектів: інвестування в напрями, що формують національну конкурентоспроможність - інновації, високотехнологічні виробництва, модернізацію національної промисловості.
Потрібно припинити неконтрольований розпродаж під різними соусами державного майна - обленерго, стратегічних промислових комбінатів, засобів масової інформації. Адже на цьому формуються капітали неукраїнської буржуазії, непатріотів України. Небезпека у тому, що номінально ми будемо незалежними, а фактично опинимося під економічною і фінансовою владою чужинців. До речі, у Франції й інших розвинених країнах державний сектор функціонує не гірше від приватного, так що не обов'язково все пускати з молотка. Слід лише навести там лад.
Повноцінну національну економіку, культуру, освіту, соціальний добробут забезпечує й розвиває національний капітал. Так було завжди і є скрізь. Це підтверджує й модерний розвиток країн Південно-Східної Азії, Південної Америки та ін. Український капітал і український інтелект потрібні сьогодні як ніколи один одному, а разом - Україні, - як гарантиїї незалежного існування й гідного місця в міжнародній спільноті. Розуміти це - означає сприяти становленню вітчизняного капіталу й підприємництва. На жаль, сьогодні український капітал не є самодостатнім і впливовим. І це на тлі активної участі російського великого капіталу в приватизації української промисловості за майже штильової активності західного.
За умов необхідності одночасного формування інституцій громадянського суспільства, засад приватної ініціативи, з одного боку, і творення незалежної національної держави - з другого, особливо гострою є проблема становлення найбільшого за відсотком забезпеченого прошарку людей - середнього класу. Об'єктивно лише 8,9% українців можна зарахувати до середнього класу. Для порівняння: у Європі до середнього класу належить 50-70% громадян, в США - понад 80% [16, с. 1].
Наша незалежність, державність стануть аксіомою тоді, коли генератором державницької ідеї буде могутній середній клас і національна патріотична буржуазія, рекрутовані внаслідок комплексної соціально-економічної реформи, проведення сильної ефективної соціальної політики. Широкий середній клас і патріотична національна буржуазія об'єктивно є соціальною базою української державності, становлять основу політичних партій національно--демократичного спрямування. Це сьогодні, на нашу думку, ті верстви, які спроможні свій власний інтерес підняти до рівня загальнодержавного. Без патріотизму великих власників, політиків і менеджерів держава приречена на постійні потрясіння і майбутнє послаблення.
Сучасне українське посткомуністичне, пост-геноцидне суспільство однаково потребує як кваліфікованої політичної еліти, здатної насичувати владні структури, забезпечуючи розв'язання стратегічних завдань національного розвитку, так і справжньої, духовно зрілої інтелігенції. У будь-якому здоровому суспільстві інтелігенція є своєрідною зв'язкою між його прошарками, вона немов би
Loading...

 
 

Цікаве