WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Прикарпаття у складі Австро – Угорщини у другій половині 19 століття - Реферат

Прикарпаття у складі Австро – Угорщини у другій половині 19 століття - Реферат

шкіл залишилася українськими.
Провід в економічному житті належав польській шляхті. Скасування панщини не підірвало її могутність. Занепадали дрібні землевласники,, але зростали польські латифундії. Одночасно погіршувалося становище селян Селяни примушені були шукати заробітків переважно у дідичів, і потрапляли знову в залежність від них.'"
Міста набули польського характеру, і державна та крайова допомога підтримувала розвиток польської культури та науки.
У 1860-их роках народовці почали засновувати нові товариства: року 1861 "Руську Бесіду" у Львові, року 1868 - "Просвіту", року 1873 - Товариство імени Швченка, з 1893 року це Товариство створене для сприяння розвиткові письменства, перетворилося в на-
укову установу. Значну суму - 9.000 Гульденів - дала Є. Милорадович, нар. Скоропадська, на придбання друкарні для Товариства ім. Шевченка. Були й інші жертводавці з Наддніпрянської України: О. Кониський у своєму заповіті відписав Товариству Шевченка своє майно; допомагали - Є. Чикаленко, В. Семиренко. Взагалі вплив наддніпрянських українців був дуже значний; зокрема великий вплив мав М. Драгоманов. Наддніпрянці допомагали галичанам вийги з вузького провінціялізму і привчали почувати себе частиною великого українського народу. Це було конче потрібно, бо поволі народовецький напрям утрачав свій колишній характер. Переважно представники духовенства та дрібної буржуазії, були настроєні занадто лояльно супроти австрійського уряду, провідники народовецького руху не пояснювали народові основ конституційного життя ані засад економічної та соціальної науки, - писав 1. Франко, -
і український народ, живучи в конституційній державі, був переконаний, що "цісар. . . може все зробити, і що від його волі все залежить". Серед народу байдужість до парламентської політики дійшла до того, що 1879 року галицькі українці провели до сейму тільки двох кандидатів!
На початку 1880-их років у Галичині почалося пожвавлення. У 1880 році народовці заснували часопис "Діло", присвячений галицьким справам. Редактором його був В. Барвінський, видатний громадський діяч. Саме тоді в Галичині зростав вплив М. Драгоманова, який закликав народ до активної праці, до освіти. Під його впливом
були видатні діячі - 1. Франко та М. Павлик. На народніх вічах обговорювано проблеми політичного та суспільно-економічного життя. Року 1885 народовці створили політичне товариство "Народня Рада", яке ставило завданням продовжувати справу Головної Русь-
кої Ради 1848 року й добиватися поділу Галичини на польську та українську частину.
Наприкінці 1880-их років під впливом Драгоманова постала Українська Радикальна Партія, в якій провідне місце зайняли 1. Франко та М. Павлик. За свою мету партія ставила оборону інтересів селян. На гроші, зібрані на Наддніпрянщині, вона видавала дві газети: "Народ" і "Хлібороб". Партія провела своїх кандидатів до сейму і до парламенту. В загальнополітичних справах вона стояла за незалежність України.
Під впливом наддніпрянців - В. Антоновича, О. Кониського - провідники народовців О. Барвінський та інші, підтримані митрополитом Сильвестром Сембратовичем, спробували дійти до згоди з польськими політичними колами, які очолював намісник Галичини, граф К. Бадені. Головною метою цієї групи було відмежува-
тися від москвофілів і спертися на австрійські урядові кола, спільно з поляками. Українці сподівалися добитися від уряду дозволу на заснування української гімназії (третьої, бо дві вже мали), українських катедр в учительській семінарії та університеті, допомоги для
культурних установ тощо. Народовці сподівалися "нової ери" для українців, але спроба ця викликала загострення між українськими угрупуваннями: москвофіли і радикали виступили з рішучою опозицією, і широкі українські кола не підтримали народовців. Навпаки, їх спроба внести заспокоєння викликала ворожнечу. Підтримували цю політику тільки О. Барвінський, А. Вахнянин та небагато інших діячів. Незабаром і Бадені перейшов до ворогів українців. Єдиним реальним досягненням "нової ери" був дозвіл мати катедру української історії у Львівському університеті. Катедру цю зайняв
1894 року учень проф. В. Антоновича, М. Грушевський, який дійсно поклав початок "нової ери".
У 1890-их роках пройшли в Галичині значні зміни. На поверхню життя почали виходити нові інтелектуальні та наукові сили. 1899 року праве крило Радикальної партії об'єдналося з народовцями, і вони створили нову - Національно-Демократичну Партію, яка перебрала провід у політичному житті народу. В своїй програмі ця партія поставила домагання, щоб "цілий український народ з'єднався в одноцільний національний організм". На чолі її став Ю. Романчук, а пізніше - К. Левицький, обидва посли до австрійського парламенту. З того часу провід у боротьбі за здобування політичних
прав знаходився переважно в руках цієї партії. Року 1899 ліве крило Національно-Демократичної Партії створило нову - Українську Соціал-Демократичну Партію, на чолі якої став М. Ганкевич. На з'їзді Соціал-Демократичної Партії як мету цієї партії прого-
лошено створення "вільної Української Держави, Української Республіки".
Це прагнення - створити незалежну державу свідомість потреби її - головне досягнення українського народу в XIX ст. Ще 1895 року заяву про самостійність українського народу, як мету політичних домагань, склала на своєму з'їзді у Львові Українська Радикальна Партія. На межі двох століть, у 1900 році, на двох протилежних кінцях України, українська молодь маніфестувала своє прагнення до незалежности України: в Харкові і в Полтаві М. Міхновський на таємних сходинах молоді виголосив на цю тему реферат, і молодь з ентузіазмом вітала гасло незалежної України. Того ж року у Львові, на публічному вічі, після доповіді Д. Донцова, українське студентство прийняло резолюцію, в якій стверджено, що його ідеалом є створення самостійної Української Держави. Цю ре-золюцію підтрималигазета "Діло" і І. Франко на сторінках "Літеіатурно-Наукового Вістника".
Висновок
В другій половині 19 століття адміністративний устрій західноукраїнських земель зазнав деяких змін. Австрійська імперія , переживши після поразки революції 1848 року період "бахівської реакції", змушена була звернутись до реформ. Їх наслідком було перетворення Австрійської імперії на конституційну Австро - Угорську імперію і введення в Галичині та Буковині обласних сеймів з обмеженими повноваженнями.Заправляли в цих сеймах поляки і румуни . Не маючи політичних важелів впливу на імперський уряд, західним українцям гноді було сподіватись на справедливу політику імперського уряду щодо їх краю. Галичина залишалась внутрішньою колонією Австро - Угорщини . Значні зміни в суспільно - політичному житті відбулись починаючи з 1880 року з утворенням політичних партій та громадських утворень під впливом наддніпрянщського духу, що мали на меті створення вільної української держави. Це прагнення - створити незалежну державу - головне досягнення українського прикарпатського народу в XIX ст.
Перелік використаних джерел
1. О.Субтельний. Історія України. - К., 1996.
2. М. Полонська-Василенко. Історія України" К., 1995.
3. Смолій В.А., Гудзій О.І. "Як і коли почала формувалися українська нація?" К., 1991.
4. Турченко Ф. Г. Історія України. - К., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве