WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Прикарпаття у складі Австро – Угорщини у другій половині 19 століття - Реферат

Прикарпаття у складі Австро – Угорщини у другій половині 19 століття - Реферат

вимог. Психологія рутенства допомагала гнобити й тримати у відсталості цілі покоління західних українців, перешкоджаючи їм боротися за кращу долю. Таким чином, на Україні, що була під Австрією, як і на Україні під владою Росії, багато представників місцевої еліти допомагали міцно тримати в імперських шорах власних співвітчизників.
Імперське панування принесло українцям набагато жорстокіші тотальні види політичної, суспільної та економічної організації, ніж ті, що були їм раніше відомі. Чиновництво зробило присутність імперської держави в українській громаді досить виразною. З цією присутністю з'явилося відчуття того, що десь у розкішній, хоч і далекій столиці всемогутній і всезнаючий імператор творить життя українців. У міру того як образ божественно величної імперії - чи Російської, чи то Австрійської - заволодівав уявою української еліти, згасала її відданість рідному краю. Врешті-решт для неї українські землі з усією очевидністю були лише частиною якогось більшого цілого. Аналогічним чином слабло усвідомлення української самобутності, таке сильне в Козацькій Україні XVII-XVIII ст. Імперська доба спричинилася до роздвоєння українського суспільства - одне було частиною Російської імперії, друге - Австрійської. І справді, починаючи з 1654 р. українці жили у двох різних політичних системах - Москва поширила свою владу до Лівобережжя, в той час як більшість українських земель лишалася у складі польсько-литовської Речі Посполитої. Але на пізніших стадіях існування останньої політичне, культурне й соціально-економічне значення західних українців настільки підупало, що стало ледве відчутним. Як ми довідаємось, у XIX ст. під владою Австрії це становище докорінно зміниться, й західні українці знову почнуть грати першорядну роль в історії свого народу. Відтак, тогочасна історія України йшла двома паралельними шляхами: один торували західні українці в Австрійській імперії, а другий - східні українці в Російській.
2 Прикарпаття у складі Австро - Угорщини у другій половині 19 століття
Війни, російська окупація довели країну до зубожіння. Шляхетство підірвало своє значення в Польській державі взаємною боротьбою окремих родів; міське населення занепало одночасно з занепадом торгівлі та промисловости. Селянство зубожіло під гнітом кріпацтва. Хліборобство мало екстенсивний характер. Ремісництво ледве животіло.
Справжнє відродження Західньої України почалося пізніше - в 1820-их роках. У центрі його стояла - "Руська Трійця" - Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький, усі вихованці Львівської Духовної Семінарії. Вони прагнули уґрунтувати галиць-
ке відродження на духовому зв'язку з Україною Наддніпрянською.
Першим виявом відродження був збірник "Русалка Дністрова", виданий Шашкевичем у 1837 році. Це була перша книжка в Галичині, написана українською народньою мовою. Хоч ця книжка була сконфіскована, все ж вона справила велике враження. Вона, - як писав Головацький, - "запалила вогонь, який створив очі кожному письменному чоловікові". Члени "Трійці" збирали пісні, писали статті до чеських, польських, німецьких часописів про життя українського народу. Однак, час для їхньої праці був несприятливий: в Австрії панувала реакція, уряд боявся зв'язків українців із
Польщею; серед більшости духовенства, яке тоді було єдиним репрезентантом культурного громадянства Галичини, панував консервативний настрій. Члени "Трійці" опинилися в тяжкому стані, не мавши жодної підтримки. Шашкевич помер у злиднях, Вагилевич перейшов до польських панів. Від "Трійці" залишився один Я. Го-
ловацький.
Революпійний рух - так звана "Весна народів" - який охопив усю Европу в 1848 році, глибоко захопив Австрію. Він виявився в повстаннях у самій столиці Австрії, Відні, та серед підкорених Австрії народів Угорщини, де очолив повстання Че-
хії, Галичини, Буковини. Поляки також заворушилися, бажаючи відновити незалежну Польську державу. Цісар Фердінанд 1 спішно проголосив конституцію, скликав парламент, скасував панщину.
Момент був сприятливий і для українців. Переважна частина їх почала організуватися окремо від поляків. Австрійський уряд пішов назустріч українцям, шукаючи у них підтримки в боротьбі з угорцями та поляками. У Львові засновано року 1848 Головну Руську Раду, свого роду тимчасовий національний уряд, який мав з'ясувати
австрійському урядові політичні та національні прагнення українців. Як пресовий орган Ради стала виходити "Зоря Галицька".
Головна Руська Рада проголосила єдність всього українського народу. Українські посли в австрійському парламенті поставили вимогу виділити українські землі, що перебували в межах австрійської держави, в окремий коронний край під управлінням намісника і приєднати до Галичини Буковину та Закарпаття. Це гостро суперечило бажанням поляків, які домагалися перетворити Галичину на польську провінцію. У боротьбі з поляками Головна Руська Рада зорганізувала власні збройні сили - Народну ґвардію. Але австрійський уряд не виконав головної вимоги українців: не поділив Гали-
чину на дві частини - польську та українську.
Того ж 1848 року в червні у Львові скликано Собор руських (себто українських) вчених, який накреслив широку програму організації української науки. Він домагався повного відокремлення українського народу від польського та російського і створення єдиної української наукової мови, єдиної граматики та правопису.
Австрійський уряд дав дозвіл на заснування у Львівському університеті катедри української мови та літератури.
З цих широких планів зреалізовано дуже мало. Року 1849 австрійський уряд, з допомогою російських військ, придушив повстання, скасував конституцію і поновив абсолютистський лад. Однак, внаслідок скасування кріпацтва, в Галичині з'явилося 375.000 вільних селянських господарств. Викуп дідичам за землю платила дер-
жава, а селяни повертали їй викупні гроші протягом 50-ти років.
Року 1849 розв'язано Державний Сейм і Головну Руську Раду. Поляки, під проводом намісника гр. Голуховського, фактично забрали всю адміністрацію в Галичині до своїх рук. Серед українців почалося розчарування. Вони опинилися між двома впливами:
австрійці хотіли накинути їм латинську абетку, а з другого боку ширилася російська пропаганда за єдність галицьких українцівіз росіянами. Значна частина старшої віком галицької інтелігенції почала схилятися до "панрусизму", вносячи цим ослаблення серед
українських патріотів. Так зародилася москвофільство, основу для якого давало переконання в силі Росії та бажанні її об'єднати всі слов'янські народи.
Року 1861 проголошено в Австрії нову конституцію, яка дала Галичині автономію з власним сеймом. 1861 року на цей сейм українці вислали 49 послів із загальної кількости 150. З роками це співвідношення ще погіршало: року 1877 було українських послів 14, а 1883-го - тільки II. Причиною цього були нові виборчі правила, за якими перевагу дістали великі землевласники, себто поляки, а українці були переважно селяни. Ще гірше становище було у віденському парламенті. Поволі вся місцева адміністрація, суд, самоуправління опинилися в польських руках. Урядовою мовою стала,
замість німецької, польська. Львівський університет був сполонізований; школи перейшли під керівництво Польської Крайової Шкільної Ради. Лише невелика кількість середніх та фахових
Loading...

 
 

Цікаве