WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Звенигородське збройне повстання - Реферат

Звенигородське збройне повстання - Реферат

загони31. Ми вважаємо, що їх кількість була значно більшою і могла зрости надзвичайно швидко по мірі посилення невдоволення місцевого селянства, що й сталося пізніше. Про це свідчить один з документів Київського губернського старости до німецького командування, де зазначалося, що хвилювання селян на Лисянщині набуло характеру партизанської війни32. Про безперервність і навіть посилення в липні-серпні 1918 р. партизанської боротьби на Звенигородщині можна робити висновок з тверджень В.Солдатенка. Він у своїй книзі "Українська революція. Історичний нарис" на основі аналізу документів департаменту Державної варти МВС запевняє: "Збільшилась, порівняно із червнем, територія, контрольована повстанцями у Звенигородському й Таращанському повітах Київщини"33.
Наприкінці липня після жорстокого бою поблизу с.Стеблів Київського повіту частина повстанців прорвалася через ворожі позиції до Дніпра. 2 серпня через стратегічний міст біля с.Кайлове Переяславського повіту на Полтавщину переправився двотисячний загін повстанців. Через два дні в районі Трипілля на лівий берег переправився новий загін, захопивши із собою пароплав. У районі Черкас на Лівобережжя вони переправлялися пароплавом "Ваня". Інші пароплави "Мукомол", "Стріла" і "Фаня" також були задіяні в перевезенні повстанців34.
Переправившись на Лівобережжя, частина повстанців із Звенигородщини, Таращанщини, Канівщини, Уманьщини та Сквирщини в основному зосередилась у так званій нейтральній смузі, яка на осінь 1918 р. становила близько 500 верст. Тут же перебували значні сили червоної гвардії. Саме звідти в Україну здійснювалися військові експедиції, які, як правило, всіляко заохочувались і фінансувались російськими більшовиками і мали на меті, крім іншого, дестабілізувати обстановку в порубіжних районах України35. Невелика кількість повстанців вступила до сформованої російськими більшовиками першої радянської української дивізії і становили основне ядро Таращанського полку. Українці в цій дивізії становили лише 27%.
Історія Звенигородського повстання не буде повною, якщо ми не розповімо про подальшу долю Л.Шевченка. Інформацію черпаємо із статті, опублікованої М.Павловським у газеті "Нова Рада"36 та листа-відповіді Шевченка37, а також з коментарів до цих статей Ю.Тютюнника, що їх опублікував О.Даценко у своїй статті про Звенигородський кіш Вільного Козацтва. Зокрема, мова йшла про те, що коли уряд Скоропадського було повалено, Шевченко приїхав до Києва. В цей час Гетьманові поставили у вину провокацію літнього повстання на Звенигородщині, яке нібито проходило під керівництвом Павловського. Тоді Павловський через пресу заявив про свою відсутність у краї і назвав Л.Шевченка провокатором. Останній дав відповідь звинувачувачу, вказавши, що його провокація не більша, ніж провокації Павловського, який у перші дні Гетьманату у своїх відозвах і наказах подав думку про повстання, а сам утік із Звенигородщини.
Павловський після повалення Гетьманату був призначений ревізором повітових комендантів і на початку січня 1919 р. мав бути в Звенигородському повіті. 8 січня того ж року Шевченко прибув до м.Звенигородка, де його зразу ж заарештували. Про дальніший хід подій ми дізнаємося з оголошення тогочасної повітової газети: "8-го січня с.р., приблизно в 8 год. 20 хвилин вечора на Гречеській вул. було вбито патрулями комендантської сотні старшину-авіатора Левка Шевченка. Шевченко на святках з'явився до Звенигородки, в розмовах з мешканцями міста нахвалявся знищити ревізора комендантів Павловського, який мав приїхати 8-го січня. За наказом повітового коменданта Мельничука було заарештовано Шевченка і відправлено до міської в'язниці в супроводі одного старшини і 3 козаків. Недалеко від рогу Продольної та Гречеської вулиці Шевченко, користуючись тим, що на вулиці ходили люди, замислив утекти. Він з усієї сили вдарив старшину в груди і почав тікати. Коли на оклик козаків "стій" Шевченко не зупинився, вони вистрілили. Шевченко впав убитим. По словам козаків, вони цілились не в утікача, а в повітря над його головою, але одна з куль влучила йому в голову"38. Юрій Тютюнник так прокоментував цю подію: "...Л.Шевченко виїхав до Звенигородки, де застав Павловського. Останній дав наказ заарештувати Шевченка. Арешт провів Нечитайло, який подав у звіті, що під час ескортування Л.Шевченка, арештований кинувся тікати і був забитий вартою. Хто пригадує ті часи на Україні, пригадає пошесть "втікання" заарештованих і їх загибелі від куль і багнетів ескорти. Тому не тяжко буде уявити весь трагізм кінця Л.Шевченка"39.
Звенигородське збройне повстання, що розпочалось у Лисянській волості, мало великий вплив на народні маси і послужило поштовхом до виникнення антигетьманського та протиокупаційного руху в багатьох інших регіонах України. Проте стихійний опір селянства був приречений на поразку. Причинами її були: роз'єднаність дій повстанських загонів, відсутність єдиного керівного центру та конкретних соціально-політичних завдань, вплив більшовицької агітації на окремі повстанські загони, чисельна й організаційна перевага німецько-австрійського війська над загонами повстанців.
Звенигородське повстання, дієздатне ядро якого становило сформоване на українських військових традиціях Вільне Козацтво, сприяло подальшому розвитку громадського суспільства; надихнуло сили національним громадським організаціям, які дуже часто були позбавлені державної опіки; надало досвіду селянству в їх боротьбі з окупантами; ще раз зіткнуло українського селянина з більшовицькою ідеологією, який на практиці черговий раз мав змогу переконатися в її антиукраїнській, тоталітарній, ворожій демократичному суспільству спрямованості. Проте одним з найвагоміших наслідків масової боротьби проти пануючого ладу та його іноземних союзників стало те, що українська патріотична еліта й народні маси відчули в собі сили для боротьби за відновлення демократичної держави.
Використана література, примітки
1. Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис. - К., 1999. - С.518, 519.
2. Там само. - С.527.
3. Там само. - С.532.
4. Тичина В.Є. Боротьба проти німецьких окупантів і внутрішньої контрреволюції на Україні у 1918 р. - Харків, 1969.
5. Супруненко Н.И. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине. - М., 1966.
6. Балковий П.М. Війна без флангів: партизансько-повстанська боротьба українського народу проти білогвардійців та інтервентів у 1918-1920 рр. - К., 1966.
7. 7 Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920. - Т.3. Прага,1921.
8. Захарченко П. Селянський рух в Україні у контексті антигетьманського повстання (осінь 1918). - К., 1997.
9. Солдатенко В.Ф. Назв. праця.
10. Даценко О. Історія Звенигородського Коша Вільного Козацтва // Історичний календар Червоної Калини на 1933 р. - Львів, 1933.
11. ЧОДА, ф.Р - 189, оп.1, спр.50. - Арк.41.
12. Супруненко Н.И. Указ. соч. - С.62.
13. ЦДАВОВУ, ф.1216, оп.1, спр.97, арк.252.
14. Там само. - Ф.1076, оп.3, спр.11. - Арк.12.
15. Даценко О. Назв. праця. - С.96.
16. ЦДАВОВУ, ф.1077, оп.6, спр.30. - Арк.114.
Loading...

 
 

Цікаве