WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розвідувальна діяльність у Київській Русі - Реферат

Розвідувальна діяльність у Київській Русі - Реферат

вороже зустрінута руською стороною, і невдачливому кандидату в руські єпископи довелось ні з чим повертатися додому.
Останнім часом історики здебільшого вважають, що посольство Ольги мало на меті встановити відносини "миру і дружби" (як звичайно називають давньоруські джерела союзні чи просто дружні міждержавні угоди) з Германією. Та вірогідною також уявляється думка, що руському посольству до Оттона І 959 р. доручили провести політичну розвідку, наслідки якої переконали княгиню в неперспективності налагодження систематичних міждержавних відносин з Германською імперією. Бо жодних дальших дипломатичних кроків у цьому напрямку ні Ольга ні її син і наступник Святослав не робили.
Спливали роки, Ольга старіла, і 964 р. їй довелось передати владу своєму єдиному синові Святославу. У нього були зовсім інші, ніж у матері, погляди на методи зовнішньої політики і на політичну розвідку. Святослав віддавав перевагу суто воєнним засобам проведення міжнародної політики. Тому сприяли зовнішньополітичні обставини, з якими він зіткнувся на самому початку свого князювання.
Бо Святослав одержав владу з рук старіючої Ольги у важкий для Давньоруської держави час. Одвічна суперниця Русі Візантія прагнула підточити могутність північного сусіда. Константинопольський уряд намагався відтіснити Київську Русь від Чорного моря, яке арабські географи тоді називали Руським. Візантійські політики силкувались перешкодити давньоруській торгівлі з Півднем і Близьким Сходом. Та торгівля була однією з підвалин економічної, а відтак - і військової потуги східнослов'янської держави. З цією метою греки нацьковували незліченні орди печенігів на південноруські землі. А підштовхуваний імперією Хозарський каганат на кінець князювання Ольги наглухо зачинив гирла Волги і Дону для руських купців. Доклала рук до цього й держава волзьких булгар (тюрків), що не пропускала руських торгових людей через свої володіння до ринків Середньої Азії. Перед Святославом постало кілька першочергових завдань зовнішньої політики, які князь почав вирішувати дійовим способом - війною.
Перш, ніж розпочати суперництво з Візантією і Хозарським каганатом, Святослав вирішив провести розвідку боєм. Київський літописець під 964 р. у властивому йому лапідарному дусі описав цю подію: "Пішов [Святослав] на Оку річку і на Волгу і зустрів в'ятичів і мовив в'ятичам: "Кому данину даєте?" Вони ж відповіли: "Хозарам - по шелягу з сохи даємо". Розвідавши кордони Хозарського каганату, ознайомившись з ситуацією в Поволжі Святослав стрімко рушив на ворога і переміг його. Через чотири роки військо київського князя остаточно ліквідувало Хозарську паразитичну державу. Замки на гирлах Волги і Дону були збиті, розчищені суходільні гостинці для руських купців до країн Півдня і Сходу.
Та не Хозарія була головним ворогом Русі. Основним суперником Святослав слушно вважав Візантію. Життєві інтереси Давньоруської держави владно диктували руському володареві неминучість двобою з тодішнім "грецьким царем" Нікіфором Фокою. Думаю, що хороброму воїнові й удачливому полководцю Святославу хотілося навіть помірятися силою з найкращим військом тогочасного світу - грецьким, що складалося з важко озброєної піхоти і закутої в залізо кінноти.
І знову, як мені здається, Святослав використав слушний привід для того, щоб розвідати ситуацію у Подунав'ї, поблизу північного кордону Візантійської імперії. Він охоче відгукнувся на пропозицію Нікіфора Фоки допомогти Візантії у війні проти болгар, що вийшли з-під контролю імперії й прагнули позбавитись залежності від неї. При цьому Святослав виношував власні далекосяжні плани щодо Болгарії, як показали подальші дії князя.
Легко розбивши болгарське військо, Святослав 968 р. отаборився у Подунав'ї. Він добре бачив стратегічні вигоди свого утвердження поруч з північним рубежем Візантії. Якщо вірити літописцеві, князь запально мовив матері: "Не любо мені сидіти в Києві, хочу жити у Переяславці на Дунаї - адже там середина землі моєї"16. Не варто тлумачити його слова як намір перенести столицю своєї держави на Дунай (про що неодноразово писали історики в минулому). Мабуть, ішлося про геополітичні плани руського князя. З натяків деяких візантійських джерел виходить, що Святослав вирішив поборотися з імперією за першість у тому регіоні й навіть спробувати посадити на імператорський престол свого ставленика.
Візантія менше всього бажала бачити сильного і незалежного Святослава поблизу своїх північних кордонів, звідкіля було не так уже й далеко до її столиці Константинополя. Грецький уряд нацькував хижих кочовиків причорноморських степів печенігів на Київ. Того самого 968 р. вороги облягли Київ. Вони впритул обступили стольний град, у якому почався голод. А підмога від Святослава все не прибувала. Тоді було вирішено розвідати сили ворога.
З Києва бачили, що якісь люди скупчились на протилежному, лівому березі Дніпра, але з ними не було зв'язку. "І сказав один отрок. "Я проберусь", - і відповіли йому: "Іди!". Він же вийшов з міста, тримаючи вуздечку, і побіг через стан печенігів, питаючи їх: "Чи не бачив хто-небудь коня?" Бо знав він по-печенізькому й приймали його за свого. І коли наблизився він до річки, то, скинувши одяг, кинувся у Дніпро і поплив. Побачивши це, печеніги кинулись за ним, стріляли у нього, але не змогли йому нічого заподіяти".
Перед нами - класичний для середньовіччя приклад активної розвідки сил ворога із застосуванням військових хитрощів. Розвідник був відповідним чином підготовлений (знав печенізьку мову, міг перепливти Дніпро). Виявилось, що на тому боці стояв з військом воєводаСвятослава Претич. Він зумів полегшити становище обложених, а незабаром по тому Святослав повернувся додому і відігнав печенігів від Києва.
У час перебування Святослава у Києві Ольга захворіла і через три дні померла. Він поховав матір і в кінці наступного 969 р. повернувся до Болгарії. Наставав момент вирішального зіткнення Русі з Візантією.
Протягом кінця 969 - майже всього 970 р. київський князь завоював Північно-Східну Болгарію, вдерся до належної Візантії Фракії. "І пішов Святослав до града [Константинополя], воюючи і розбиваючи міста, що й досі стоять порожні", - пишаючись своїм князем, занотував автор "Повісті временних літ". Назустріч руському князеві виступив досвідчений візантійський полководець Варда Склір. Перед ним поставили завдання окупувати прикордонні райони Болгарії, щоб перепинити шлях русам, а також дізнатись про їхні наміри. Імператор наказав "посилити по бівуаках і зайнятих ворогом областях переодягнених у скіфський одяг людей, які володіють обома мовами [руською і грецькою], щоб вони дізнавались про наміри ворога і повідомляли про них потім імператорові". Розвідка дала можливість візантійському війську здобути перевагу над руським і виграти у Святослава битву при Адріанополі. Візантійський воєначальник не надав цій локальній перемозі особливого значення й не зробив спроби просунутись далі. Проте проводив розвідку і в наступні дні. Склір послав у розвідку одного з наближених до нього людей Іоанна "з дорученням оглянути військо скіфів, дізнатися про їхню чисельність, місце, на якому вони розташувались, а також чим вони зайняті. Всі ці відомості Іоанн повинен був якомога швидше надіслати йому, щоб він міг підготувати і вишикувати воїнів для битви". У свою чергу, Святослав провів розвідку сил Скліра боєм.
У 970 р., за свідченням візантійського історика Іоанна Скіліци, Святослав надіслав посольство до нового
Loading...

 
 

Цікаве