WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розвідувальна діяльність у Київській Русі - Реферат

Розвідувальна діяльність у Київській Русі - Реферат

послаблюючи натомість оборону на Дунаї.
Отже, князь Олег вдало обрав час для масштабного наступу на імперію. Долаючи опір нечисленної прикордонної сторожі і малих залог грецьких фортець на Дунаї, велелюдне піше військо київського князя стрімко наблизилося до могутніх мурів Константинополя, а флот з'явився у видимості сторожових постів, розкиданих на берегах Золотого Рогу. Візантійці встигли підняти ланцюг і перепинити шлях руським лодіям до бухти. Тоді Олег наказав перетягнути на котках свої невеликі кораблі суходолом, після чого їх спустили на воду вже за ланцюгом, у бухті. Це вразило візантійську верхівку і спонукало її до швидкого укладення миру, надзвичайно вигідного для руської сторони. Відтоді руські дипломати і купці користувались у Візантії великими пільгами, яких не було у представників жодної іншої країни.
Минав час. П'ятьма роками пізніше після походу на Царгород князь Олег помер. До влади у Києві прийшов Ігор. Він поступався Олегові як державний діяч і полководець, і це з перебігом часу зрозуміли в Константинополі. Тому поступово імперський уряд зменшував пільги руським купцям у Константинополі, їх все суворіше утримували на заїзжих дворах у грецькій столиці та інших великих містах. Підписана 907 р. і доповнена 911 р. русько-візантійська угода була таким чином порушена грецькою стороною.
Русь виступила проти імперії у 941 р., спираючись на дружній нейтралітет з боку Хозарського каганату, маючи можливих союзників в особі ворогуючих з імперією угрів. До того ж Ігор уклав союз із степовиками-печенігами. Удар по Візантії було завдано у час, коли імперія відчувала сильний тиск з боку арабів і угрів. Її флот змушений був постійно охороняти від арабів острови у Середземному морі. "Руси успішно оволодівали практикою політичної розвідки і загального врахування військово-політичної ситуації на кордонах імперії, практикою, що виявила себе вже в період посольства 838-839 рр., у подіях 860 р. і так певно заявила про себе у 941 р.
Однак похід Русі на греків 941 р., попри ретельну підготовку і велелюдне військо (гіперболізуючи чисельність флоту Ігоря, літописи і візантійські хроніки пишуть навіть про десять тисяч кораблів, та в дійсності їх мало бути в кілька разів менше), зазнав невдачі. Багато руських ладей у морському бою було спалено "грецьким вогнем", суходільне військо теж змушене було повернутись без перемоги. Через три роки Ігор зібрав ще більше військо і флот і знову вирушив на Царгород. Та на Дунаї його зустріло посольство від імператора Романа і запропонувало укласти мир. Після довгих перетрактацій його було підписано у Києві, куди прибуло імператорське посольство. Ця угода 944 р. виявилась менш вигідною для Русі, ніж договір Олега. Руські купці і дипломати були позбавлені більшої частини пільг.
У тексті договору 944 р. є положення, що свідчить про відвідини Константинополя руськими вивідувачами. Візантійський уряд вимагав від київського государя, щоб посли і купці з Русі обов'язково мали вірчі грамоти від нього, в яких би вказувалась мета їхнього приїзду. "Якщо ж прийдуть без грамоти і потраплять до наших рук, то ми будемо тримати їх під наглядом, доки не повідомимо князя вашого. Якщо ж не дадуться нам і вчинять опір, то вб'ємо їх, і хай ваш князь не закине нам їхню смерть". З тексту випливає, що захоплені зненацька агенти київського князя часом не бажали віддаватися до рук візантійців і чинили збройний опір. Мабуть, практика засилання розвідників з Русі до Візантії була поширеною, якщо вже про них згадувалось у великому міждержавному договорі 944 р.
Спробую відповісти на питання: хто виконував роль розвідників на Русі і взагалі в середньовічному світі. Історики здавна вважають, що найчастіше ними були купці, які їздили до іноземних країн і принагідно збирали інформацію. Або ж одержували спеціальні завдання. Так само вели політичну розвідку люди, котрим доручались посольські функції. Нарешті, чимало інформації про країни, які вони відвідували, збирали мандрівники й місіонери. З розповідей арабських, персидських і європейських мандрівників можна скласти певне уявлення про Русь ІХ-Х ст. А руські паломники до святих місць на Близькому Сході також приносили важливу інформацію.
Незабаром по підписанні русько-візантійської угоди, восени 944 р. князь Ігор загинув, збираючи данину ("полюддя") у Древлянській землі. На київському престолі його заступила дружина Ольга. Вона жорстоко придушила повстання древлян, а потім упорядкувала збирання данини, унормувавши його. Далі вона влаштувала опорні пункти своєї влади в різних землях Давньоруської держави, що в часи її князювання зміцнилась, головним чином завдяки її діяльності. По тому вона взялась за вирішення завдань зовнішньої політики.
Під 955 р. Літопис Нестора коротко сповіщає: "Вирушила Ольга до Грецької землі, і прийшла до Царгорода. І був тоді цар Константин, син Лева, і прийшла до нього Ольга...". Важливість цього лапідарного запису важко переоцінити.
Як відомо, візантійський напрямок Київської Русі, починаючи з часів її засновника Олега, домінував у зовнішній політиці держави. Однак обидва попередники Ольги на київському княжінні проводили свою зовнішню політику найбільш зрозумілим їм і рішучим засобом: спочатку йшли походом на Царгород, а вже потім, особливо у разі вдалого закінчення кампанії, укладали вигідний для себе мир. Невдача походу Ігоря 941 р. довела Ользі обмеженість і сумнівну політичну доцільність подібних методів. Тому вона вирішує вдатися до мирних засобів дипломатії - уперше в історії східних слов'ян (згадаймо Аскольда) і Руської держави.
Історики вже давно звернули увагу на зовнішню простоту розповіді "Повісті" про візит княгині Ольги до Константинополя. Літописець залишив поза увагою (або не знав про це) всю тривалу і копітку працю, спрямовану на підготовку цієї поїздки. Отже, була проведена ретельна політична розвідка, якій могли прислужитися насамперед руські купці у Візантії і, можливо, руські найманці в імператорській гвардії. Крім того, княгиня просто не могла спорядити посольство до Візантії без виконаннячисленних формальностей, на які був дуже багатий імператорський зовнішньополітичний церемоніал. Та й саме перебування Ольги із великим почетом у Константинополі, крім вирішення міждержавних справ, могло бути використане для збирання політичної інформації.
Унаслідок тривалих перетрактацій у Царгороді було підписано угоду, що не задовольнила обидві сторони. Щоправда, Ольга була урочисто охрещена грецьким патріархом. Сам імператор Константин Багрянородний став її хрещеним батьком. Це був великий політичний успіх. Мабуть, було поновлено русько-візантійську угоду 944 р., укладену Ігорем. Та навряд чи були поліпшені умови перебування руських купців і дипломатів у Візантії. Крім того, не справдилися надії княгині поріднитися з імператором, одруживши сина Святослава з однією з його доньок. Літопис не приховує незадоволення, висловленого Ольгою візантійським послам, що після її повернення прибули до Києва.
Не дивно тому, що 959 р. Ольга виявила нову зовнішньополітичну ініціативу, надіславши посольство до германського імператора Оттона І. Більшість учених пояснює цей крок княгині відносною невдачею її константинопольського візиту. Дехто з церковних істориків вважає, що Ольга намагалась створити на Русі релігійну організацію, а Візантія не погодилась на це. Тоді чому її урочисто охрестили в Константинополі? Крім того, поява на Русі германського місіонера Адальберта у 960 р. чи 961 р. була
Loading...

 
 

Цікаве