WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переславська угода та Українізація - Контрольна робота

Переславська угода та Українізація - Контрольна робота

професійно-технічних i середніх учбових закладах було безплатним, причому до нього широко заохочували дітей селян i робітників. Завдяки цьому вже між 1923 i 1925 рр. чисельність школярів в Україні зросла із 1,4 млн. до 2,1 млн. Відповідно рівень письменності у 1920-i роки виріс із 24 до 57%. Однак, неписьменними ще лишалися мільйони дорослого населення i понад 40% дітей шкільного віку. Тому в 30-i роки робота по лікнепу продовжувалось. До Великої Вітчизняної війни вона не була закінчена.
Великих змін зазнала також вища освіта. Університети були реорганізовані в численні інститути народної освіти (ІНО) медичного, фізичного, технічного, агрономічного, педагогічного профілю, які готували спеціалістів вищої кваліфікації. Хоч за навчання в більшості цих інститутів треба було платите дітей бідних селян i робітників, що становили більшість студентів, всі оплати звільняли. Наприкінці 20-х років в інститутах України навчалось майже 40 тис. студентів, з них українці становили 53%, росіяни - 20%, євреї -22%.
1920-i роки стали періодом відродження науки в Україні. Прагнучи продемонструвати свою прогресивність, радянський уряд сприяв розвиткові науки. У 1919 р. він не лише кооптував створену в Києві урядом Скоропадського Академію наук, а й навіть оголосив її своїм дітищем. Під впливом цих змін, повертається на Україну патpiapx української науки М. Грушевський так само зробили й багато інших учених, які проживали за кордоном чи в Західній Україні.
Першим президентом Академії став славетний вчений В. Вернадський, дуже багато зробили для її розвитку С. Єфремов, А. Кримський.
Великим досягненням України в 20-х роках першої половини 30-х poків був розвиток культури національних меншостей, які населяли республіку. Тут особлива заслуга НКО України на чолі з Скрипником. 3 1924 до 1939. років працювала в республіці національна комісія по справах неписьменності. Результатом її роботи зусиль уряду України було створення 12 національних районів: німецький, болгарський, польський, 600 національних сільрад, з них 167 російських, 153 німецьких, 115 польських, 86 єврейських i ін.
Вже в 1931 р. із 380 районів України 25 були національними, на території яких працювали 995 національних сільрад де діловодство велось рідною мовою.
В 1925 р. на Україні працювало 255 польських шкіл, 324 єврейських 53 єврейських робітничих клубів, 12 польських, 6 латинських, 56 німецьких будинків культури, 16 німецьких хат-читалень i т.д.
Все це були позитивні результати українського відродження 20-х років. Однак, це було лише домінуючою тенденцією, а не загальнодержавною. Вже з самого початку 20-х років старі методи насилля i адміністрування часів воєнного комунізму поступово починають відроджуватись в Україні i в кінці 20-х років проходить різкий поворот в житті республіки. Період відносної децентралізації в культурі, свободи думки та творчості завершується. Поступово проходить злиття культур, уніфікація освіти, зниження рівня системи освіти національних меншостей. Цей поворот остаточно завершився в 1933 р., коли населенню України було зламано національний хребет не тільки фізично з допомогою голоду, але й пройшов злом духовний.
В ocвiтi вводиться єдиноначалля, єдині підручники, навчальні програми. Уніфікується наука, в ЦК КП(б)У створюється спеціальний відділ культури i пропаганди, який бере в свої руки все духовне життя країни. В 1933 р. в ЦК КП(б)У та обкомах партії створюються відділи шкіл. В 1934 р. були ліквідовані вci письменницькі організації, створюється єдина спілка письменників, панівним літературним методом зображення дійсності стає "соціалістичний реалізм".
Враховуючи те, що ставлення до українізації серед комуністів у значній мірі було ворожим i зневажливим, швидко відбувається процес її згортання. Це i не дивно, адже в 1926 р. лише 37% працівників партапарату були українцями, з них лише 29% добре володіли рідною мовою.
В ході розкуркулювання зі шкіл було вигнано тисячі i тисячі дітей "куркулів", дітей священиків. Розпочалось варварське руйнування пам'яток минулого: в 30-і роки було зруйновано в Києві Михайлівський Злотоверхий собор (XII століття) церкву Богородиці Пирогощі (ХІІ ст.), Нікольський військовий собор (XVII ст.) ін. Розпочалась нічим не оправдана антирелігійна боротьба. Особливо ці процеси набули масового розмаху в час насильницької колективізації.
"Саморозпустилась" Українська Автокефальна Православна Церква, її ієрархи на чолі з митрополитом по звинуваченню в співучасті по справі "Спілки Визволення України" були репресовані. Якщо за 1924 - 29 рр. в Україні закрито 364 молитовні будинки, то протягом тільки листопада-грудня 1929 р. - січня 1930 р. - 202. На 1936 р. в Україні припинили свою роботу 78-80% наявних церков. Після 1935 р, в Києві, зокрема, залишилось лише 2 невеликі церкви.
Механізм репресій, який роздавив Україну, пройшовся по працівниках культури найважче. В республіці було репресовано 40% вчителів що становить коло 56 тис. чоловік. Деякі педагоги доведені до відчаю трав лею та цькуванням закінчували життя самогубством. Був відсунутий від роботи А. Макаренко за свою "ідеологічно шкідливу"педагогічну теорію.
Були організовані публічні масові політичні процеси над інтелігенцією України з метою зламати їx, залякати i по слушно поставити на службу новому режиму. Перший такий показовий процес був інсценований у Києві в 1921 р. по справі ЦК Української партії есерів, в основному судили тут інтелігенцію потім в 1926 р.- суд в Києві над меншовиками, де також судили інтелігенцію. Після цього майже щорічно (як за планом) проводились такі акції. Деяку частину українських літераторів i митців "пожаліли" i вислали за кордон. Так протягом вересня-грудня 1922 р. було відправлено з України 300 чол., в 1923 р. - на Північ випровадили на переселення ще 70 чол.
Найбільшим грандіозним політичним процесом над українською інтелігенцією був процес по справі "Спілки визволення України", де було осуджено 45 чол. на чолі з віце-президентом АН України С, Єфремовим, 20 з них були священиками, або їхніми дітьми.
По cпpaвi "Українського національного центру" був заарештований М. Грушевський, потім його "помилували", відправили в Москву і (такий прийом був застосований і до Довженка). Так на Україну відомий учений не повернувся.
В 1934 р. в Києві проходив процес "Білогвардійського терористичного центру", де були засуджені 37 чол., серед них відомі українські письменники родини Крушельницьких, Г. Косинка, Фольківський, Влизько, Буревій. В 1935 р. були арештовані М. Куліш, М. Зеров i iн. Всього протягом 30-х років було арештовано біля 500 літераторів, художників, інших митців, 150 із них загинули. Соловки були перетворені на "центр української культури", сюди були відправлені відправлені, Вороний, Плужник, Зеров, Ірчан, Яворський, художники Пилипенко, Калужницький, скульптор Нищенко, актор Гладков та ін.
На жаль художня інтелігенція сама активно включалась у провокування репресій, виспівування праці арештантів на Біломор-Каналі, майже вci процеси зразу як по команді в газетах друкувались схвальні відгуки відомих діячів культури України, виспівувались дифирамби "вождю народів" Сталіну.
Інтелігенція була розгромлена, деградована, щоби вижити пристосовувалась до страшних умов Сталінської дійсності. Вагомі здобутки в розвитку української культури 20-х років були знищені, деякі з них (створення національних культурно-освітніх закладів, національних вищих навчальних закладів та ін.) втрачені. Дуже багато потрібно працювати новій Українській державі, щоби зажили ці криваві рани 30-х років.
Loading...

 
 

Цікаве