WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переславська угода та Українізація - Контрольна робота

Переславська угода та Українізація - Контрольна робота

головним поштовхом до відродження були наслідки Української національної революції. Хоч для розвитку культури відчутної втратою стала еміграція великої частини старої інтелігенції, проте поява великої плеяди нових талантів з лихвою компенсувала її. Деякі з цих молодих людей були аполітичними й вірили в ідею " мистецтво для мистецтва ", інші належали до палких революціонерів, пов'язані з боротьбистами та українськими комуністами. Коли не збулися їхні сподівання незалежної держави, то багато хто з них став шукати в розвитку культури альтернативний засіб впровадження національної самобутності свого народу.
В 1923 р. на XII з'їзді партії було покладено початок політиці кооперації. Приймається рішення добитися, щоб у партію та державний апарат ішли не росіяни, щоб службовці вивчали i користувалися місцевими мовами, щоб держава підтримувала культурний i національний розвиток наших народів. Український різновид цієї політики називався українізацією.
Компанія українізації охопила всі галузі життя Радянської України. Найбільший вплив вона справила на освіту. На відміну від царського режиму радянська влада приділяла велику увагу розвитку шкільництва.
Найбільш вражаючих ycпixiв було досягнуто в ліквідації неписьменності. Під час революції письменними були близько 40% міського населення, через 10 років - уже 70%. На селі протягом цього періоду письменність зросла з 15 до понад 50%. Масова освітня компанія велася українською мовою.
Рушійною силою українізації системи освіти став НКО на чолі з М. Скрипником, який його очолював з 1927 по 1933 р. Він домігся того, що в кульмінаційному для українізації 1929 р. понад 80% загальноосвітніх шкіл i 30% вищих учбових - закладів вели навчання виключно українською мовою. 97% українських дітей навчалися рідною мовою.
Успіх цих заходів був тим більш вагомим, якщо врахувати труднощі, які стояли на їхньому шляху, особливо нестачу кваліфікованих учителів. Програма українізації включала 100 тис. учителів, а їх було лише 45 тис. Ця нагальна потреба штовхнула Скрипника на те, щоб спробувати запросити кілька тисяч учителів з Галичині. Однак Москва дозвіл на це не дала, можливо тому, що радянське керівництво лякала висока національна свідомість галичан. Не вистачало також багатьох підручників. Інша проблема, що особливо гостро відчувалась у вищих навчальних закладах, полягала в тому, що росіяни (а вони становили більшість викладачів вузів) часто відмовлялися користуватися "селянською" мовою. Однак, навіть i у вузах українські студенти стали переважати. Швидка українізація освіти сприяла зростанню настроїв національного оптимізму.
Аналогічне відродження переживала україномовна преса, яку жорстоко придушував царський режим i для якої перші роки радянської влади не були сприятливими. У 1922 р. з ycix публікованих в Україні книжок лише 27% виходили українською мовою, цією ж мовою виходили близько 10 газет, журналів. До 1927 р. українською мовою друкувалася більш як половина книжок, а в 1933 р. з 426 газет республіки 377 виходили рідною мовою. Українська мова була впроваджена в офіцерських школах та великих частинах військового резерву в Україні - передусім внаслідок скарг Скрипника на те, що Червона Армія с засобом русифікації. Існували навіть плани реорганізації армії за територіальним принципом. Як не дивно, ці проекти підтримали такі відомі військові діячі котрі не були українцями, як М. Фрунзе та Й. Якір.
Свіжі настрої в розвитку української культури особливо виявилися в літературі. Спроба створити пролетарську культуру в Росіян привела до виникнення літературної організації "Пролеткульт", що спираляла на дві корінні засади: по-перше, пролетарську культуру можна створити, відкинувши традиції и зразки минулого, по-друге, утворенні цієї культури повинні брати участь маси. Ототожнений із культурою російського міста, "Пролеткульт" не мав великого - впливу серед населення України. Однак його ідеї зробили свою справу в процесі виникнення в Україні різноманітних літературних організацій.
В 1922 р. в Харкові під керівництвом С. Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій "Плуг". Заявивши, що для мас (а в Україні це насамперед означало - для селян) треба створювати таку літературу, якої вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, які охопили понад 200 письменників i тисячі початківців.
Через piк В. Еллан-Блакитний організовує літературну групу "Гарт", що також прагнула працювати для створення пролетарської культури в Україні. Проте члени "Гарт" сторонилися ідеї "масовості", побоюючись, що вона призведе до знищення мистецьких критеріїв.
Поряд із цими марксистськими організаціями виникли також невеликі групи ідеологічно нейтральних, або "непролетарських" письменників та художників. Серед символістів най визначним був П. Тичина, футуристів очолював М. Семенко.
М. Рильський та М. Зеров були провідними серед не класиків.
Оскільки марксистські та немарксистські групи друкували свої журнали, в яких висловлювали власні погляди, то скрізь точилися гocтpi літературні дискусії.
Коли в 1925 р. помер Блакитний, розпався й "Гарт". Але того року багато його колишніх членів (серед них драматург М. Куліш, Л. Понг, Ю. Яновський) утворили елітарну літературну організацію "Вапліте" (Вільна академія пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим. Стурбовані тим, що просвітянський характер "Плуга" лише поглиблює український провінціалізм, Хвильовий та його товариші поставили перед українським письменством вимогу досягти літературної та художньої довершеності. Вони закликали до орієнтації на Європу й на традиційні джерела світової культури, до незалежності української культури від Москви.
Противниками "Вапліте" були нелише прихильники "Плуга". 3 критикою її виступило керівництво КП(б)У. Навіть Сталін указав на небезпеку поглядів М. Хвильового. Для боротьби з поширенням буржуазно-соціалістичних ідей в літературі в 1927 р. було утворено про радянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) i посилено контроль компартії за літературною діяльністю.
Всього в Україні в 20-х роках діяло понад 40 літературно-художніх організацій, була серед них організація, створена вихідцями із Західної України, які емігрували на Наддніпрянщину, "Західна Україна". Перші п'єси поставив у своєму славетному театрі "Березіль" Л. Курбас. У новій тоді галузі кінематографії - світової слави зажив О. Довженко.
Крім літературно-художніх в середині 20-х poкiв в Україні існувало 16 різних добровільних товариств i організацій, які об'єднували людей за інтересами, наприклад: "Техніка - масам", "Геть неписьменність", "Друзі радіо" i ін
Експеримент i новаторство поширилися також i в освіті. Поставивши метою збудувати новий соціально економічний устрій, радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл i підходів у викладанні, що прискорило б розрив із "буржуазним минулим". Радянська педагогія обстоювала необхідність пов'язувати освіту з прищепленням людині комуністичних цінностей ідеології. Тому згодом. у школах було запроваджено програми, в яких особливе значення надавалося поєднанням праці й навчання колективному навчанню й технічній освіті.
Водночас до ,другорядних було віднесено гуманітарні дисципліни и цілком. заборонено вивчення основ релігії. Здобували популярність теорії знаменитого педагога А. Макаренка, що вважав оточення вагоміше у розвитку дитини, ніж спадковість.
Очевидним було те, що урядові вдалося зробити освіту доступною, ніж будь-коли. Навчання у загальній семирічній школі, а також у
Loading...

 
 

Цікаве