WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Не пояснювати, а розуміти історію (методологічні основи підготовки підручників з нової історії) - Реферат

Не пояснювати, а розуміти історію (методологічні основи підготовки підручників з нової історії) - Реферат

спадщини. Скоріше, важливо крізь призму досягнень видатних творців відбити загальний дух часу, передати пануючу в суспільстві атмосферу й уловити нові тенденції в його розвитку, зумовлені змінами саме в духовній сфері. Лише тоді вдасться зрозуміти, чому окремі мислителі й люди мистецтва ставали часом справжніми "володарями сердець і дум", чому існувала "доба Шекспіра" й що таке "Голландія часів Рембрандта".
Сьогодні навряд чи знайдуться супротивники в тієї точки зору, що шкільний підручник нової генерації має спиратись на сучасний концептуальний апарат і методичний інструментарій, йому належить звільнитися від однозначних та категоричних суджень і оцінок. Він передбачає нове ставлення до себе як до джерела знань і засобу навчання, що, однак, аж ніяк не скасовує виконання ним у якості першочергового свого одвічного завдання - донесення до школярів певної суми знань.
Поряд з цим, на сучасний підручник з історії покладається ще ряд важливих функцій:
" Пробуджувати в дітей здатність відчувати й осмислювати історію;
" Проникати в сутність мотивів діяльності й вчинків історичних персонажів;
" Співпереживати й визначати своє ставлення до тих або інших явищ культурно-історичного досвіду людства.
Для реалізації цих завдань виключного значення набуває не лише основний текст, але й супроводжувальний апарат - насамперед, запитання до параграфів і, особливо, завдання до них. Вони повинні носити не просто репродуктивний, а й проблемний характер, сприяти розвиткові творчого потенціалу учня, виробленню в нього критичного мислення. Тут важливу роль можуть зіграти завдання, побудовані на аналізі фрагментів із вміщених у підручнику історичних джерел. Робота з ними не лише дозволить школярам відчути аромат минулих епох, але й навчить їх розмірковувати, відрізняти істину від вигадок, зіставляти й робити самостійні висновки.
У широкому сенсі частиною тексту повинні стати також вміщені до підручника ретельно підібрані ілюстрації. Особливо це стосується творів мистецтва - справжніх свідчень тієї чи іншої історичної доби. Робота з ними відкриває широкі можливості як перед учителем, так і перед учнями, дозволяє сформувати більш об'єктивний і багатосторонній погляд на епоху, світ і людину.
Навряд чи варто уникати й того, що прийнято називати "історичним анекдотом", - різних забавних (а часом і повчальних) подробиць. Адже добре відомо, що дитячий розум більш схильний запам'ятовувати щось незвичне й цікаве. Важливо лише, щоб такого роду історичні казуси органічно вписувалися до основного тексту підручника й, спираючись на достовірні дані, живо й цікаво урізноманітнювали виклад базового матеріалу.
Загальновідомо, що історичні знання є однією з найважливіших форм самосвідомості суспільства. Прийнято вважати, що головна історія - це своя вітчизняна історія, а головний інтерес людини - пізнання власних витоків. Тому природно, що пріоритет, у тому числі й при вивченні історії в школі, належить історії України. З цим не можна не погодитися.
Але, визнаючи такий стан речей цілком закономірним, хотілося б разом із тим уберегтися від недооцінювання ролі й значення всесвітньої історії в процесі освіти підростаючого покоління. "Тільки зіставляючи себе з іншими й своє життя та культуру з культурою та життям сучасності й минулого, ми можемо усвідомити власну сутність і місце, яке ми посідаємо у світі й історичному процесі. В цьому співставленні себе з іншими полягає найважливіша соціальна функція історичного знання" [1, с.137]. Пильне придивляння до історії інших країн і народів на різних етапах їхнього існування дозволить нам краще зрозуміти самих себе та історичну долю власного народу.
Саме тому важливо, щоб шкільні підручники зі всесвітньої історії несли в собі інформацію, яка за змістом і обсягом дозволяла б усвідомлювати загальне й особливе в долях різних народів, надавала б можливості для проведення порівнянь та історичних паралелей. Під таким кутом зору чіткіше вималюється чимало подій української історії, а їхнє сприйняття відбуватиметься вже в загальноісторичному чи принаймні загальноєвропейському контексті.
У цьому зв'язку не можна не зупинитись ще на одному моменті. Нерідко лунають голоси, що звинувачують шкільні підручники зі всесвітньої історії в європоцентризмі. Слід погодитись, що подібні нарікання є небезпідставними. Проте визнати докори цілком справедливими важко.
Справді, традиційно головна увага приділяється історії європейських країн, а не історії країн Азії та Африки, де живе переважна більшість людства. Але, дозвольте, як у той обсяг і ті години, які відведено на вивчення всесвітньої історії (у всякому випадку, це стосується Середньовіччя й Нового часу) вмістити, крім західноєвропейських, також країни Центральної Європи та Росію й при цьому ще досить широко висвітлити історію інших континентів? Ось і доводиться керуватися розумінням того, що, хоча наші зв'язки з афро-азіатськими державами розвиваються й кріпнуть, а тому знання їхньої історії є актуальним як ніколи, все-таки ми живемо в Європі. Тому за аналогією з пріоритетним становищем вітчизняної історії, мабуть, першочергову увагу слід приділяти Європі.
Як відомо, обов'язок історика - не захоплюватись чи обурюватись, а замислюватись і розуміти. Історики не лише забезпечують суспільство знаннями, на яких базується навчання. Вони беруть участь у створенні освітніх програм, у написанні підручників і у викладанні історії. Тільки створивши підручник, який би відрізнявся інформаційною насиченістю, відповідав сучасному стану світової історичної науки, спонукав дітей до самостійного мислення, був написаний просто, але цікаво, містив би вірно підібраний ілюстративний ряд, можна надати імпульс підвищенню якості шкільної освіти.
І, нарешті, хотілося б сказати ще одне. Мабуть, прийшов час зробити проблему підготовки шкільних підручників предметом більш широкого обговорення як у рамках наукових конференцій фахівців-істориків, так і на сторінках наукової історичної періодики. Подібна пропозиція виглядає цілком доречною з урахуванням того, що авторами самих шкільних підручників, в основному, є відомі українські вчені. Поза сумнівом їм є що з'ясувати і про що подискутувати. Нині питання, пов'язані з написанням шкільних підручників з історії, залишаються предметом спеціального розгляду лише на міжнародних науково-практичних семінарах, які щороку проводяться на базі Бердянського державного педагогічного університету, - семінарах авторитетних, успішних і результативних.
Література
1. Гуревич А.Я. Европейское Средневековье и современность // Европейский альманах. - М., 1990. - 230с.
2. Гуревич А.Я. Культура Средневековья и историк XX в. // История мировой культуры. Наследие Запада. - М., 1998. - 324с.
3. Зелдин Т.Социальная история как история всеобъемлющая // THESIS. - М., 1993. - Вып. 1.
4. Савельева И.М., Полетаев А.В. История как теоретическое знание // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. - М., 2000. - Вып.3. - С.22 - 23.
5. Савельева И.М., Полетаев А.В. Прагматика истории // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. - М., 2003. - Вып. 10. - С.9 - 10.
6. Salisbury J. Historia Pontificalis. Ed. by M.Chibnall. - L., 1956.
Loading...

 
 

Цікаве