WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Не пояснювати, а розуміти історію (методологічні основи підготовки підручників з нової історії) - Реферат

Не пояснювати, а розуміти історію (методологічні основи підготовки підручників з нової історії) - Реферат


Реферат на тему:
Не пояснювати, а розуміти історію (методологічні основи підготовки підручників з нової історії)
Процеси трансформації держави й суспільства в пострадянській Україні знайшли прояв у різних сферах, у тому числі й у галузі освіти. За останні роки в нашій країні відбулись і продовжують відбуватися важливі зміни в системі середньої школи. Насамперед, вони виявились у зближенні інституційних та змістовних установок української освітньої системи з сучасною світовою практикою, у створенні навчальних програм та навчальної літератури нового покоління.
За таких умов існує й продовжує з'являтися досить велика кількість шкільних підручників з історії, різних як за змістом, так і за якістю. При подібній різноманітності, не завжди, втім, виправданій та необхідній, незайве згадати застереження К.Д.Ушинського: "З гарним підручником і розумною методикою посередній викладач може бути гарним, а без того чи іншого найкращий викладач довго, а, можливо, й ніколи не вийде на справжню дорогу". Слова великого педагога - й сьогодні не менш актуальні, ніж у свій час, - з усією гостротою змушують замислитись над питанням: що ж це таке - гарний підручник для школи?
Освіта, насамперед шкільна, є важливим джерелом набуття й систематизації історичних знань. З античних часів знання історії визнавалося необхідною складовою оволодіння культурною спадщиною, а з епохи Ренесансу - елементом класичної освіти. Неодмінне для освіченої людини володіння відомостями про минуле, в тому числі й широкі пізнання в галузі античної історії, стали стійкою традицією раннього Нового часу. Вона була успадкована й піднялася на ще вищій щабель за доби Просвітництва.
Становлення історичної свідомості в новий час привело до того, що у XVIII столітті історія перетворилась на важливий соціокультурний чинник [4, с.22-23]. Цим пояснювався її високий суспільний авторитет, а також підвищений інтерес до історичних знань, який став майже обов'язковою характеристикою кожної освіченої людини. Досить красномовним є приклад Німеччини, де з майже 5000 творів, надрукованих у 1769-1771 років, приблизно п'яту частину складали історичні праці. Інші європейські країни, хоча помітно й поступалися наведеним показникам, у цілому, демонстрували таку ж саму тенденцію [5, с.9-10].
У XIX столітті продовжував зростати й загальноосвітній вплив історії. Знання минулого, читання історичних творів стало своєрідною візитною карткою освіченості вже досить широких верств населення. XIX століття зробило історію воістину "всенародним" надбанням. Виникали різноманітні історичні товариства, виходили численні часописи, продовжувало користуватись популярністю колекціонування старожитностей. Але при цьому аж до початку минулого століття історія залишалася здебільшого елементом культури, а не науки.
Між 1879 і 1930 роками відбулося становлення наукового історичного знання й професіоналізація історії. Історики почали писати для істориків. "Як це не парадоксально, саме тоді, коли історія набула стількох читачів, скільки ніколи раніше не мала, історики стали скромнішими, ніж будь-коли. Популяризаторів відтіснили професіонали" [3, с.157].
У XX столітті виникли нові напрями історичної думки, а в їхніх рамках склалися оригінальні методи дослідження. Це відкрило зовсім інші можливості розуміння історичного процесу [2, с.224]. Сьогодні ми дивимось на світ, у тому числі й історичний, зовсім під іншим кутом зору, ніж той, який був звичним для істориків нещодавно. Причина подібної трансформації полягає не стільки в накопиченні великого фонду конкретних фактів, скільки в змінах понятійного апарату, продиктованих кардинальними зрушеннями в науковому світогляді й світобаченні сучасної людини. Вони не можуть не поставити історика перед констатацією: успадковані від попередніх поколінь уявлення про історичний процес багато в чому виявили свою неспроможність і потребують рішучого переосмислення.
Важливість минулого для сучасності добре розуміли вже давні суспільства, приписуючи історії низку завдань, пов'язаних з культурно-політичними функціями, накопиченням та узагальненням соціального досвіду. Утилітарне ставлення до минулого успадкувала й середньовічна історіографія. Іоанн Солсберійський у XII ст. дав майже вичерпний перелік функцій історії: "Видовище минулого допомагає нам, по-перше, зрозуміти плани й наміри Бога; воно наповнює серця людей рятівним страхом перед Господом, показуючи приклади покарань і нагород за дії людей і спонукаючи їх простувати шляхами справедливості...
По-друге, як висловлюються язичницькі письменники, чуже життя є для нас наставником, і той, хто не знає минулого, відчуватиме себе серед сучасних йому подій сліпим... По-третє, записи хронік слугують для утвердження нових і скасування старих постанов, для укріплення або ліквідації привілеїв" [6, с.3].
Історію здавна використовували для легітимації влади, доведення шляхетності походження, знаходження спільної мови між різними соціальними чи національними спільнотами або для утвердження національної переваги. За допомогою історії обґрунтовували необхідність реставрації минулого, виправдовували сучасне й прогнозували майбутнє.
Сучасним інформаційному, аналітичному, теоретичному та методичному станам історичної науки повинна відповідати нова практика навчання історії: нові принципи відбору, структуризації та викладення матеріалу, широке застосування порівняльно-історичного (компаративістського) підходу, яке дає цілісне уявлення про історію людства й стимулює розвиток аналітичних здібностей школярів. Як справедливо відзначав у свій час відомий французький історик Моріс Емар, викладення історії ніколи не може бути зведено до системи рівнянь.
У цьому зв'язку гостро постає проблема оновлення змісту та структури шкільних підручників, навчальних посібників і програм. Її успішне розв'язання залежить від безлічі чинників як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, потребує витрати чималих зусиль, часу і коштів. Головна мета настільки кардинальних перетворень полягає в тому, щоб забезпечити українській школі умови, які дозволять їй вписатись у світовий культурно-освітній простір. Яким же вимогам у світлі процесів, що відбуваються, мусить відповідати шкільний підручник історії?
Насамперед, відбір конкретно-історичного матеріалу і форма його подачі мають спиратися на досвід і багаж сучасної історичної науки. Зокрема, сьогодні шкільний підручник є неможливим без серйозної уваги до антропологічних аспектів історії та до індивідуальної долі. Вкрай важливо, щоб шкільна історія стала історією особистостей, причому поряд з відомими персонами в ній знайшлося б місце для людей простих і безвісних, які проте чималою мірою цю історію й вершили. Саме тоді прийде розуміння того, що минулі епохи - це не лише велика політика, діяння монархів і перемоги видатних полководців, але також живе життя суспільства, звичайна людина з її повсякденними проблемами у неспинному круговороті буття.
Враховуючи основні тенденції розвитку сучасноїісторичної науки, інакше варто підходити також до вивчення релігійного, культурного та інтелектуального життя минулих епох. Сьогодні навряд чи доречно обмежуватись простим переліком великих імен та загальною характеристикою їхньої творчої
Loading...

 
 

Цікаве