WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → До питання про шкільний і вузівський підручник зі всесвітньої історії - Реферат

До питання про шкільний і вузівський підручник зі всесвітньої історії - Реферат


Реферат на тему:
До питання про шкільний і вузівський підручник зі всесвітньої історії
Історична пам'ять - необхідний елемент розвитку суспільства, тому що поза пам'яттю, поза традиціями й культурою немає особистості. Пам'ять формує духовну зрілість людини. Ще О.С. Пушкін писав:
Два чувства дивно близки нам -
В них обретает сердце пищу -
Любовь к родному пепелищу,
Любовь к отеческим гробам.
На них основано от века,
По воле бога самого,
Самостоянье человека
И все величие его.
Сама ж історія є формою й засобом пізнання дійсності. Оскільки ця дійсність далеко не однозначна, заняття з історії покликані допомогти учням та студентам осмислити здобутки колишніх часів, використовувати все позитивне, що було в минулому.
Нашому суспільству як ніколи необхідна людина із чіткою громадянською позицією, із широким кругозором, здатна самостійно мислити, усвідомлено сприймати події, що відбуваються в країні й у світі. Отже, кінцевим продуктом школи й вузу повинен бути не просто кваліфікований фахівець, але й особистість.
Вивчати історію - значить осмислювати минуле людства, пізнавати закони суспільного буття. В цьому зв'язку важко переоцінити роль підручника, що дає учневі чіткі орієнтири у величезному світі історичних подій.
Можливість користуватися декількома варіантами навчальної літератури є позитивним чинником нашого часу. Це стосується й підручників з історії країн світу в новий час. Не торкаючись ситуації з вузівським підручником з даного періоду (це особлива тема, що вимагає спеціального розгляду), звернемося до шкільних підручників.
Насамперед, хотілося б відзначити, що всі вони істотно відрізняються від навчальної літератури 70-х - 80-х років ХХ століття. Автори цих видань змогли відійти від традиційних штампів минулих років в оцінці багатьох історичних подій. Якість підручників також покращилась. Відчувається, що їхні автори є не академічними вченими, як це було раніше, а самі пройшли гарну школу викладання як у вузі, так і в системі шкільної освіти. Навчальний матеріал добре структурований, супроводжуваний логічно виправданими схемами, ілюстративним матеріалом; книги містять фрагменти найважливіших історичних документів, переписки й праць найвизначніших політичних діячів епохи, короткі біографічні відомості про них.
Можна було б і далі перераховувати позитивні сторони підручників, що вийшли у світ. Однак наше завдання, як ми це розуміємо, полягає не в тому, щоб робити компліментарні опуси, а, навпаки, спробувати відзначити слабкі місця в наявній навчальній літературі. Це не є самоціллю. Мова йде про вдосконалення підручників, на яких базуються історичні знання нових поколінь громадян України взагалі й професійних істориків зокрема. З жалем змушені констатувати, що багатоваріантність навчальної літератури не завжди є благом. Зіставлення книг різних авторів демонструє, що існують не просто різні підходи до викладу навчального матеріалу, але й досить своєрідні (іноді діаметрально протилежні) оцінки історичних подій, часом зустрічаються й фактичні неточності. Зупинимося на деяких моментах, що вимагають, на наш погляд, чіткості, ясності й навіть уніфікації формулювань, визначень, хронології та ін.
Нам здається необхідним привести до єдиного знаменника періодизацію нової історії, обох її періодів і дати чітке визначення змісту кожного з них. Дискусії з цього питання тривають настільки довго, що мають уже свою історію. Мова йде про підручники 20-х років ХХ століття І.М.Луніна, Р.Ю.Виннера, А.А.Авербуха, Б.Г.Вебера, Ц.Фридлянда, матеріали Першої Всесоюзної конференції істориків-марксистів (28 грудня 1928 року - 4 січня 1929 року), "Зауваження щодо конспекту підручника нової історії" (А.О.Жданов, С.М.Кіров, Й.В.Сталін, літо 1934 року), матеріали журналу "Більшовик України", де під рубрикою "На фронті історичної науки" були опубліковані зазначені "Записки". Нарешті, варто пам'ятати й про результати дискусії на сторінках журналу "Нова й новітня історія" (1989 року) під назвою "Про початок капіталістичної ери в Західній Європі", позиції В.І.Рутенберга й М.Барга.
З огляду на все сказане й опираючись на власні наукові дослідження, ми вважаємо, що періодизація, де перший період нової історії охоплює події кінця ХV - кінця ХVІІІ століть, а другий обчислюється кінцем ХVІІІ - початком ХХ століть, має потребу в корекції. Якщо з нижньою межею першого періоду ще можна якось погодитися (мануфактурна стадія капіталізму, прорив у галузі духовного розвитку людини - гуманізм і т.д.), то друга межа безумовно має потребу в уточненні. Очевидний той факт, що Французька буржуазна революція виявилася завершальним етапом періоду становлення капіталізму. Це стосується як використання найманої праці, так і остаточного формування того соціального класу, з ім'ям якого пов'язані Нідерландські, Англійські та Французька революції.
Що ж стосується верхньої межі першого періоду нової історії, то, на нашу думку, нею є середина ХІХ століття (60-ті роки), тобто час, що увібрав твердження капіталістичних відносин у більшості європейських країн і в США. До цього часу склалася світова капіталістична система, до якої тією чи іншою мірою виявилися втягненими всі країни. Цей час був періодом класичного капіталізму, глибокий аналіз якого був даний К.Марксом в "Капіталі" - книзі й сьогодні досить популярній на Заході. Сучасні дослідники стверджують, що віддавати цю роботу К.Маркса на відкуп марксистам є недозволенною розкішшю.
Рубіж 60-х років ХIX століття став точкою відліку початку другого періоду нової історії, для якого характерна боротьба за розширення меж демократії, зростання ступеня зрілості капіталізму, перебіг процесу, спрямованого на зміну соціально-економічного положення різних шарів суспільства. Ці позиції є вирішальними для розуміння місця й значення другого періоду нової історії. У програмі курсу нової історії цілого ряду провідних ВНЗ України вододілом між першим і другим періодами нової історії прийнято вважати 1870 рік (див. програми відповідного курсу Харківського національного університету ім. В.І.Каразина, 2000 рік; Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 2001 рік та ін.).
Якщо ж оперувати цивілізаційними підходами до періодизації, то закінчення трансформації аграрної цивілізації в індустріальну також припадає на ХIX століття, що значною мірою пов'язане із процесом завершення промислового перевороту в провідних європейських країнах і США.
Тут ми змушені звернутися до наступної проблеми, яка постає в шкільних підручниках - проблеми промислового перевороту (революції). Розглядаючи його, необхідно згадати процес первинного накопичення капіталу й форми
Loading...

 
 

Цікаве