WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Доба високого відродження: мистецтво та релігія - Реферат

Доба високого відродження: мистецтво та релігія - Реферат


Реферат на тему:
Доба високого відродження: мистецтво та релігія
Високе Відродження - поряд із Великими географічними відкриттями й Реформацією - найбільш значуща подія в історії Західноєвропейського суспільства раннього нового часу. Саме в ньому найбільш інтенсивно проявила себе притаманна цій культурі особливість - вираження соціально-моральних ідеалів засобами зображувального мистецтва.
Попри існування величезної кількості фундаментальних наукових і науково-популярних робіт з історії Високого Відродження, є сенс звернути увагу на кілька цікавих питань, що останнім часом широко дискутуються в сучасній науці. Вони, перш за все, стосуються ролі християнської релігії та гуманізму в мистецтві Відродження, своєрідності гуманістичної релігійності, місця Ренесансу в процесі секуляризації людської думки та регіональних особливостей мистецтва доби Ренесансу.
Ці питання не є новими, адже, починаючи з XIX століття, сформувалося уявлення про Відродження як особливу епоху в історії європейської культури, яку варто розглядати у двох площинах: як особливий етап розвитку західного християнства й, одночасно, як епоху становлення секуляризованих форм суспільного та ідейного життя Європи. Саме з урахування цієї амбівалентності ми й будемо виходити, розглядаючи мистецтво Ренесансу.
Довгий час у вітчизняній науковій літературі простежувалася думка про те, що мистецтво Відродження рішуче порвало з мистецькими традиціями, манерами та символікою середньовіччя й усю свою увагу переключило від світу "горнього", до світу "земного", що напружена вертикаль готики, розірвавшись горизонталлю Ренесансу вивільнила свідомість з-під впливу релігії.
Не будемо повністю заперечувати ці твердження, оскільки відносини між гуманізмом, Ренесансом і релігією - одна з центральних проблем культури Відродження, й наукова думка на сьогодні не може пишатися переконливим її вирішенням, однак на основі аналізу розвитку образотворчого мистецтва північного та італійського Відродження спробуємо зробити деякі висновки стосовно зв'язку мистецтва та релігії доби Високого Ренесансу.
Підвалини духовного оновлення Європи закладались у середньовіччі. Вже з XII - XIII століття спостерігалися нові форми інтелектуального та духовного життя. Активно й плідно розвивалася схоластика, даючи відповіді на актуальні питання того часу: Франциск Ассизький торкнувся проблем індивідуалізму, Данте першим окреслив коло гуманістичних завдань. У вільних і заможних містах Північної та Центральної Італії поширювалася шкільна початкова і середня освіта та університети. У купецько-пополанському середовищі високо цінувалась освіченість, уміння практично мислити, широта кругозору, культивувалися патріотичні настрої. Відтак служіння комуні, державі, своєму місту розглядалося як доблесть, як одна з чеснот. У потужних торгово-фінансових корпоративних групах пустила коріння епікурейська єресь, представники якої, відкрито поставивши під сумнів основні догмати християнства, поволі розхитували нормативний католицизм. Чи не найавторитетніший у католицизмі орден францисканців теж не залишився осторонь модернових віянь - поділився на дві партії. Першу називали спирітуалами - це були поборники чистоти догматики й суворості дотримання вимог статуту. Іншу позицію займали конвентуали - помірна партія францисканців, що пішла на ряд свідомих компромісів. Конвентуали будували прикрашені скульптурою й живописом монастирі й храми, володіли церковним і монастирським майном, займалися науками, читали нецерковні книги - власне, певним чином формували майбутню ренесансну церкву.
З початком XV століття, коли було окреслено головні завдання гуманізму, виникла ціла низка культурних центрів у таких містах, як Флоренція, Рим, Неаполь, Мілан, Феррара, Урбіно, Мантуя тощо. В університетах впроваджувалися нові гуманістичні дисципліни: поетика, риторика, моральна філософія. Поряд із громадянським гуманізмом у Флоренції з'явилася нова впливова течія - неоплатонізм, що склалася в межах відомої Платонівської академії. Платонівську академію довгий час очолював Марсіліо Фічіно, а членами гуртка були такі відомі гуманісти, як Джованні Піко делла Мірандола, Крістофоро Ландіно, Джованні Незі, Анжело Поліціано, Сандро Ботічеллі та інші. На засіданнях академії чи не найголовнішою проблемою стала естетика (з точки зору філософського вчення про сутність і форми прекрасного). Широкий спектр досліджуваних проблем міцно пов'язував гуманізм із мистецьким життям епохи.
Широкого поширення набуло меценатство, що стало значним соціально-культурним явищем в Італії. Покровителями митців і щедрими меценатами були римські папи, приватні особи, політичні діячі. У багатьох італійських містах-республіках склалася практика державних замовлень. Система меценатства накладала певні зобов'язання на художника, примушувала його рахуватися із думкою й смаками замовника, але в кінцевому результаті, відкривала широкі можливості для творчого пошуку форм та художніх засобів реалізації замовлення. У фресках і картинах Відродження мирно вживалися християнські святі й античні герої та філософи, простолюд і знать. Леонардо да Вінчі шукав типажі для "Таємної вечері" у бідняцьких тавернах і дворах вельмож. Мадонна Мікеланджело у "Святому сімействі Доні" дуже нагадувала міську прачку, а витончений Рафаель у своїй останній картині "Преображення" протиставив фігурі Христа в небесах біснуватого й скорченого судомою хворого підлітка. Здається, що художники були індиферентні до конфесійних вимог релігії, до середньовічних традицій і надто вільні у взаємозаміні біблійних і античних героїв. Адже зміг Мікеланджело поставити в центрі велетенської фрески "Страшний суд" Христа, який більше нагадує своєю наготою й атлетичною мускулатурою грецького атлета, аніж Суддю світу. Загалом релігійний жанр був суттєво потіснений міфологічним та історичним, що було свідченням секуляризації мистецтва й певного релігійного індиферентизму митця. Відомий швейцарський учений Якоб Буркхардт, досліджуючи питання релігійності ренесансної людини, влучно зауважив, що "в Італії кожен простував своєю дорогою й сотні тисяч людей опинилися посеред відкритого моря життя у повній релігійній байдужості" [2, с.331].
Інакше склалася доля мистецтва поза межами Італії. Хоч Західна Європа й складала певну культурно-історичну та релігійну єдність, проте культурні процеси в різних її регіонах протікали нерівномірно й мали свої особливості. На північ від Альп надзвичайною популярністю користувалися ідеї релігійного оновлення, які вилилися в рух
Loading...

 
 

Цікаве