WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Питання курсу нової історії у світлі історичної комунікології - Реферат

Питання курсу нової історії у світлі історичної комунікології - Реферат

функції та історичній мутації. Найбільш вдалим є проект істориків у галузі аграрних відносин, які змістили коло інтересів із соціально-економічних, культурно-ментальних аспектів життя європейського села на дослідження комунікативних відносин [10].
У галузі культурно-історичних досліджень намітився також поворот семіотичних студій до аналізу символіки, ритуалів, жестів як комунікативних засобів. Найсприятливішим полем для досліджень у цьому напрямку поряд із середньовіччям з його розгалуженою й складною символікою є ранній новий час. Аналіз ритуалів та символів під комунікативним кутом зору відкриває нові й досить переконливі знання про їх функції, їх інформативне навантаження в різних сферах суспільного життя [3]. Намітився новий підхід до вивчення комунікативного простору, до з'ясування комунікативної ролі окремих міст і регіонів, культури подорожей, доріг, транспорту [7].
Визначення постіндустріального суспільства як інформаційного, радикальні зміни, що відбуваються у сфері людських відносин під впливом інформаційної революції, дали привід для утвердження тези про визначальну роль комунікативних засобів у розвитку суспільства. Найбільш безапеляційно, із залученням великої кількості історичних спостережень цю ідею обстоює відомий канадський дослідник засобів масової інформації М.Мак-Люен [2]. Така методологічна позиція за умов стрімкого розвитку телекомунікацій у сучасному суспільстві посилила увагу істориків до проблем візуальних засобів інформації [11].
Не можна не згадати ще один історіографічний напрямок - дослідження проблем дигітальної, цифрової культури. Цифровий матеріал, давно задіяний у дослідженнях з економіки, фінансів, торгівлі, починає вивчатись у контексті культури розрахунків як засобу передачі, збереження інформації як складової культури людей.
За формуванням різних напрямків досліджень з відповідними методичними підходами й позиціями спостерігається інша тенденція -прагнення до комплексного розгляду феномену комунікації на різних етапах історичного розвитку [4].
Встановити зв'язок між інформаційно-медійною культурою із процесами, що відбуваються в суспільстві, в єдине ціле, винайти таким чином "комунікативний код" та простежити його мутації спробували німецькі дослідники із робочої групи "Історія + Теорія". У формі "історичної комунікології" дослідники мали на меті вивчити зміни у відносинах між комунікацією, медіа й громадськістю в епоху переходу від індустріального до інформаційного суспільства. В цьому контексті вони визначають період з 1880 до 1960 року як "комунікологічний перехідний період". З утворенням мультімедійного спектру комунікацій (фотографія, кіно, ілюстрації, радіомовлення) відбувалась диверсифікація й новий розвиток медійних відносин та комунікативних форм, а також відповідна наукова рефлексія навколо проблем медіа, комунікації. Однією з суттєвих ознак цього перехідного періоду є утвердження "медійної масової громадськості", яка є незалежною в просторовому відношенні й підлягає конкуренції в умовах впливу ринкових і політичних механізмів [6].
Разом з тим, незважаючи на зростання інтересу до вивчення комунікації та інформації, на думку дослідників, теоретичне осмислення проблем засобів масової інформації та інформаційної громадськості ставить перед істориками проблему пошуку відправних методологічних засад для конкретних історичних досліджень комунікативних відносин.
Одна з головних рис історіографічного повороту - переорієнтація фахівців у галузі політичної, соціальної, економічної, соціокультурної історії, інших традиційних напрямків досліджень на вивчення комунікації в межах проблематики й тематики, якою вони займались раніше. У цьому можна побачити пошуки нових підходів до вивчення та аналізу феноменів, які постійно перебувають у центрі уваги історичної науки. Безсумнівно, таке захоплення комунікативною стороною історичного матеріалу свідчить про значні евристичні можливості нового напрямку.
Дійсно, комунікація належить до фундаментальних понять, які стосуються будь-якої сфери життя, будь-яких інституцій, процесів та явищ. У такому разі є підстави ставити питання про історичну комунікологію не тільки як про напрямок досліджень, а й як про нову історичну дисципліну.
У світлі повороту до вивчення комунікації сьогодні постає питання про завдання та можливості історичної комунікології, її здатності оновити тематику й зміст матеріалу навчальної літератури з нової історії. Перш за все, ми пропонуємо ввести до понять, які повинен засвоїти учень у процесі вивчення історії раннього нового часу поняття "комунікація" в його сучасному тлумаченні.
До актуальних питань у цьому контексті слід віднести вивчення під кутом зору людського спілкування технічних засобів комунікативних відносин і передачі інформації. Письмо, друк і книгодрукування, аудіо та візуальні засоби передачі та збереження інформації нерозривно пов'язані з різними формами спілкування. Від глиняних дощечок і папірусів до комп'ютера й мультимедійних технологій - так можна визначити відправні пункти історичного шляху технічного оснащення передачі й збереження інформації, повсякденного приватного й публічного спілкування людей. Натомість історія технічних винаходів у цій галузі, різних видів зв'язку й, головне, - їх впливу на економічні, політичні та культурні відносини між людьми в шкільних та вузівських підручниках знаходиться на маргінесі пізнавального інтересу.
Це стосується також медійної сфери, преси, періодики, які слід розглядати як одну з ознак модернізації європейської цивілізації. Без розвитку масмедіа не можна зрозуміти природи соціальних, політичних і релігійних процесів і подій нового часу.
Перемога Реформації була б неможливою без масових листівок - прообразу масмедіа, успіх Просвітництва або чартизму не можна пояснити без преси та діяльності палких агітаторів тощо. Медійна сфера не є нейтральним посередником між ідеологами й масами, вона сама є сферою творчості, формування світоглядних позицій аудиторії, яку вона охоплює. Володарем думок є не тільки той, хтовисуває ідеї, а також той, хто їх передає, інтерпретує, тлумачить.
До ХХ ст. у творенні медіапростору брали безпосередню участь автори своїх ідей, що стримувало їх перекручування й довільну інтерпретацію. У наступному столітті, завдяки революційному оновленню технічного оснащення передачі інформації та засобів спілкування, відбувається формування медіократії, яка не тільки стає посередником, а й значною мірою творцем світогляду, моральних орієнтирів та естетичних уподобань публіки.
Історична комунікологія ставить за мету вивчення різних форм соціальної комунікації, проникнення до підвалин людських взаємин на різних комунікативних рівнях. Упровадження "комунікативних" елементів до підручників з історії дає можливість створити точніший образ суспільства, його соціальних і політичних структур. Соціальна історія накопичила цінний матеріал з історії спільнот, громад, корпорацій, класів, верств, груп, об'єднань. Увага "соціальних" істориків була зосереджена, перш за все, на з'ясуванні спільних виробничих, професійних, матеріальних, релігійних інтересів та функцій. Спілкування (комунікація), як одна з центральних категорій будь якої спільноти, знаходилась, однак, на периферії наукових пошуків. Комунікативні відносини в середовищі представницьких зібрань, зборів, органів влади поступалися місцем "ґрунтовнішим" елементам - програмам, рішенням, законам тощо. Однак закони або рішення могли залишатися на папері й не впливати на реальне життя, в той час як процес їх прийняття, спілкування, дискусії їх авторів, пропаганда й переконання широкої аудиторії представляли реальну дійсність, відображали характер суспільних відносин у цілому.
Комунікологічний підхід відкриває нові можливості для вивчення політичної історії як комунікативного процесу, висвітлення не загальних абстрактних відносини, а реальних політичних дій, контактів, символічних акцій, партійних з'їздів,
Loading...

 
 

Цікаве