WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Теоретичні підходи до розуміння та вивчення міжнародних відносин у шкільному курсі нової історії - Реферат

Теоретичні підходи до розуміння та вивчення міжнародних відносин у шкільному курсі нової історії - Реферат

міжнародних відносин.
Підсумувавши різні точки зору (Ж.-Б.Дюрозеля, Р.Арона, Г.Моргентау), погодимося з професором П.Циганковим з приводу наступних головних закономірностей сучасних міжнародних відносин: 1) головними дійовими особами міжнародних відносин є держави, а формами їх міжнародної діяльності - дипломатія, війна й стратегія. Зауважимо при цьому, що число "акторів" на міжнародній "сцені" значно більше й часто вони відіграють не менш, а навіть і більш помітну від держав роль; 2) державна політика має дві взаємопов'язані різновидності - внутрішню й зовнішню, або міжнародну; 3) основою всіх дій держав на міжнародній арені виступають національні інтереси, елементами яких є безпека, виживання й суверенітет; 4) міжнародні відносини - це силова взаємодія держав, де перевага належить наймогутнішим або великим державам; 5) у залежності від розподілу могутності між великими державами баланс сил може набувати різних конфігурацій - "європейський концерт", біполярний, однополюсний тощо. Це п'ять основних закономірностей, сформульованих у рамках державно-центричної парадигми міжнародних відносин.
Що стосується універсальних або найбільш загальних закономірностей, то вони повинні відповідати критеріям просторово-часового та структурно-функціонального характеру. Це означає наступне: по-перше, їх дії мають стосуватися не лише певних регіонів, а світу в цілому. По-друге, вони повинні спостерігатися в історичній ретроспективі, в сучасний період розвитку міжнародних відносин, а також не виключатися в майбутньому. По-третє, вони мають охоплювати всіх учасників міжнародних відносин і всі сфери суспільного життя. Звідси можна виділити дві основні універсальні закономірності або дві провідні тенденції в розвитку сучасних міжнародних відносин. До них належать глобалізація та фрагментація міжнародних відносин, становлення єдиного, цілісного світу й усе нові форми його розколу. Ці універсальні закономірності є діалектично протилежними сторонами однієї внутрішньо суперечливої тенденції - росту взаємозалежності сучасного світу - і її проявів у сфері міжнародних відносин.
Однак якщо поглибити розуміння глобальних політичних тенденцій, причому не тільки з погляду історії, але й соціології міжнародних відносин, яка ґрунтується на вивченні способів впливу держави на суспільство й дослідженні механізмів впливу соціальних спільнот та інститутів на державу й політичний порядок у цілому, то можна урізноманітнити та розширити коло тенденцій міжнародних відносин в сучасному світі. Серед них назвемо такі:
по-перше, тенденцію до розмивання кордонів між внутрішньою та зовнішньою політикою. Висновок про прозорість кордонів між ними поряд з висновком про втрату державами монополіїна роль звершувача долі міжнародної політики відіграв вирішальну роль у становленні транснаціоналізму як теоретичного напряму у вивченні міжнародних відносин;
по-друге, тенденцію, спрямовану на демократизацію як міжнародних відносин, так і внутрішньополітичних процесів. Вона спостерігається в усіх країнах, незалежно від пануючого в них типу політичного режиму. Всесвітнє поширення отримує таке явище, як прогресуюча політизація мас, які повсюдно вимагають доступу до інформації, участі в прийнятті політичних рішень, покращення свого матеріального становища та якості життя;
По-третє, тенденцію, пов'язану з розширенням складу й ростом багатоманітності політичних акторів. Тільки за останні 50 років кількість держав - членів ООН зросла з 60 до 195. Водночас поряд з державами зростає кількість і неоднорідність інших діючих осіб на міжнародній арені. Серед них - регіональні адміністрації, сепаратистські сили, релігійні рухи, незалежні профспілки, екологічні партії, транснаціональні корпорації, політичні об'єднання, нарешті, міжнародні організації. В результаті, як підкреслює Дж.Розенау, виникають контури нової, "постміжнародної політики";
по-четверте, тенденція, яка стосується змін у змісті загрози міжнародному миру й розширення поняття безпеки. Той же Дж.Розенау відзначає, що світ "постміжнародної політики" характеризується хаотичністю й непередбачуваністю, спотворенням ідентичності, переорієнтацією традиційних зв'язків авторитету й лояльності. Іншими словами, ріст числа учасників вносить у систему міжнародних відносин велику непевність. Тому забезпечення військової безпеки держав продовжує залишатися актуальним завданням. Причому до нього додаються виклики, пов'язані зі зростанням ставок у сфері економічного змагання, проблемами міжнародного тероризму тощо;
ще одна важлива тенденція спрямована на виявлення феномену економічної, соціальної, політичної інтеграції та дезінтеграції, які спостерігаються сьогодні практично у всіх регіонах світу. Прикладом її можуть служити, з одного боку, процеси "об'єднання Європи", а з другого, процеси розпаду на просторі колишнього CРCP і світу соціалізму взагалі. Теоретики й аналітики міжнародних відносин правомірно звертають увагу на ту обставину, що формування цілісного світу супроводжується не тільки інтеграційними процесами, але й створює умови для виключення, відкидання на периферію всіх, хто не здатний включитися до міжнародних взаємозв'язків і справляти вплив на їх розвиток. Недаремно соціолог Дж.Грум, виходячи з основних тенденцій світового розвитку, вважає, що сучасне "покликання науки міжнародних відносин полягає у створенні політичної соціології глобального суспільства".
Насамкінець відзначимо, що знайомство із суттю та вивчення термінів "міжнародні відносини", "міжнародна політика", "зовнішня політика", "учасник або актор міжнародних відносин", "національний інтерес", "національна безпека", "міжнародна безпека", "міжнародне право" у шкільному курсі історії, в тому числі історії нового часу, найдоцільніше здійснювати на основі поєднання кількох підходів: по-перше, в контексті вивчення обов'язкового програмного матеріалу на традиційних або ж інтерактивних заняттях (уроках); по-друге, під час самостійної роботи учнів, опрацювання ними додаткової спеціальної літератури й історичних джерел; і по-третє, в ході підготовки та проведення позакласних і позаурочних заходів (диспути, вечори, "круглі столи" тощо).
Література
1. Віче. - 1992. - № 3.
2. Жакье Б. Международные отношения. T.I. Субъекты международной системы: Уч. пособ. - Н.Новгород, 1997. - 236 с.
3. Політика і час. - 1993. - № 4.
4. Политология. Энциклопедический словарь. - М., 1993. - 368с.
Loading...

 
 

Цікаве