WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Про періодизацію історії нового часу - Реферат

Про періодизацію історії нового часу - Реферат

пришестям Христа [2, с.307]. Але наукового значення він набув набагато пізніше. Тому вважають, що цей термін насправді виник на початку XV століття в колі італійських учених-гуманістів, які запровадили нову тричленну періодизацію всесвітньої історії: античність - Середні віки - Новий час, а оскільки під "Новим часом" вони розуміли власну епоху, то Середні віки в їхньому уявленні закінчувалися на межі XIV - XV століть. Традиція вважати початок доби Відродження верхньою межею Середньовіччя закріпиласяяк у західноєвропейській, так і в російській дореволюційній історіографії та історії культури. Тому, наприклад, у популярній у царській Росії "Історичній хрестоматії з нової та новітньої історії", складеній Я.Г.Гуревичем для учнів і викладачів середніх учбових закладів, період XIV - початку XVI століть охарактеризовано як перехід від Середніх віків до Нового часу [3].
У сучасній історичній науці існують різні точки зору щодо того, яке із століть вважати верхньою межею Середніх віків і які саме критерії обрати для визначення деформації чи остаточної руйнації феодальної системи, а отже, і для встановлення точки відліку історії Нового часу. Наявність такої розбіжності серед науковців пояснюється тим, що розклад феодального ладу, зародження та еволюція якого складала історичний зміст Середньовіччя, і, відповідно, формування капіталістичного укладу відбувалися нерівномірно. Наприкінці XVI століття останній став провідним в економіці Англії й Нідерландів, відігравав помітну роль в окремих галузях виробництва у Франції, Німеччині, пізніше Швеції, в той час як в Італії, де елементи капіталістичних відносин зародилися досить рано, мала місце їх стагнація і навіть регрес унаслідок несприятливої економічної та політичної кон'юнктури, а в Іспанії та Португалії паростки нового укладу загинули через недалекоглядну державну політику. У німецьких землях на схід від Ельби, у Прибалтиці, Центральній і Південно-Східній Європі ранній капіталізм взагалі не набув розвитку, більше того, втягування цих регіонів у ринкові відносини призвело до зворотного явища - рефеодалізації господарства й повернення до важких форм особистої залежності селян (відоме історикам як так зване "друге видання кріпацтва") [7, с.230-231].
Наявність цих і деяких інших суперечливих тенденцій та явищ (деформування й ускладнення соціальної структури феодального суспільства, двоїста роль такої форми феодальної держави, як абсолютна монархія, збереження старих правових норм, інститутів, традицій) не дозволяють однозначно віднести зазначений період до Середньовіччя чи Нового часу. Звідси й різні підходи істориків: одні з них переконані, що, незважаючи на зародження капіталістичних відносин, феодальні порядки залишалися панівними впродовж XVI, XVII і значною мірою XVIII століть, інші - роблять акцент на появі капіталістичних тенденцій, вважаючи їх провідними. Відповідно перші називають його пізнім Середньовіччям, другі - раннім Новим часом. Додамо також, що в зарубіжній історичній літературі XVII століття часто називають "віком кризи", розуміючи під цим неухильно зростаючий всебічний розклад феодалізму. Однак криза чи розклад ще не є власне кінцем системи як такої. Проте термін "ранній Новий час" останніми роками набуває все більшого поширення в історичній, в тому числі навчальній, літературі [7, с.148, 219, 227, 257].
На наш погляд, XVI - XVIII століття були перехідним періодом, коли співіснували, перебуваючи водночас у історичному протиборстві, елементи як старого, так і нового укладів. Тому й прив'язувати закінчення Середньовіччя чи початок Нового часу до якоїсь конкретної події або явища, якими б важливими самі по собі вони не були, видається не дуже доцільним. Свого часу історик з Саарвердена ван Дюльмен зазначав, що Реформацію не можна вважати рубежем між Середньовіччям і Новим часом, і про такий рубіж, на його думку, взагалі навряд чи можна говорити; крім того, в ній не слід вбачати головної причини вступу Західної Європи в Новий час, а закінчення Середньовіччя було позначено поєднанням вельми різних - соціально-економічних і державно-політичних - чинників, одним із яких була Реформація [13].
І ті історики, які трактують історію XVІ - XVIІ століть як пізнє Середньовіччя, і ті, які цей період вважають Новим часом, мають вагомі аргументи на користь своєї точки зору. І це не дивно, бо протягом цих століть співіснували, часом вступаючи в конфлікт один із одним, як елементи нового, тобто індустріального (в економіці - капіталістичного), ладу, так і складові "старого порядку", тобто феодального. Автори згадуваного на початку статті українського посібника вважають, що процес руйнації середньовічного устрою, який почався в XIV столітті, тривав протягом XV і XVI століть, а в XVII столітті набувають визначеності обриси нової картини світу [5, с. 10]. Тобто фактично це був перехідний період, який деякі сучасні історики, як зазначалося вище, називають "ранній новий час" [1]. Ця точка зору набуває все більшого поширення й визнання [Див., напр., 4, с. 242]. Її дотримується й автор поданої статті. Справді, якщо брати, так би мовити, глибинний зміст, провідні тенденції розвитку європейського суспільства впродовж XV - XVIІІ століть, то вони свідчили як раз про перехід від середньовіччя до нових часів, а не навпаки. Іншими словами, вектор суспільного розвитку спрямовувався в бік становлення якісно нового суспільства, докорінно відмінного від попереднього - середньовічного. Це й дає підстави для того, щоб трактувати зазначений період саме як ранній новий час.
Принагідно зазначимо, що серед істориків немає єдиної думки щодо меж раннього Нового часу. Одні вважають, що даний період обіймає XVI та XVIІ ст., інші - XVI - XVIІІ ст. Так, сучасний британський історик Річард Маккенні у вступі до своєї книги посилається на низку праць, в яких XVI століття відносять до раннього нового часу, котрий може включати, а може і не включати XVIII століття, залежно від того, наскільки близька їх авторам концепція "довгого" XVI століття, що тривало з 1450 до 1620 року [6, с.29].
Якщо ж говорити про історію власне Нового часу, розуміючи під нею насамперед утвердження й перемогу індустріального ладу як домінуючої системи в Європі, а згодом і в усьому світі, то вона бере свій початок з Великої французької революції кінця XVIІІ ст., яка найбільш рішуче підірвала головні підвалини феодального суспільства. Це, по суті, ще одна, призабута, але, як нам видається, цікава й перспективна точка зору щодо початку історії Нового часу. До речі,
Loading...

 
 

Цікаве