WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Деякі концептуальні аспекти викладання нової історії в школі - Реферат

Деякі концептуальні аспекти викладання нової історії в школі - Реферат

права: протиріччя між громадянином і чиновником дозволяються в загальному суді (правовий принцип);
- недосконалості в законодавстві трактуються на користь громадянина (підстава - немає відповідної заборони в законі);
- індивідуальний характер прав (людина отримує права як індивід); завдання суспільства - спонукати владу захищати права й додержуватися інтересів громадян; відчуття громадянином боргу держави перед ним, якщо він є законослухняним.
Після закінчення першої світової війни й особливо після 1945 року через конкретні історичні причини "атлантичні" країни опинилися на чолі становлення нового типу міжнародно-правових відносин. У цю групу країн міцно ввійшли Франція, а також колишні британські домініони - Канада й Австралія. "Атлантичні принципи" на сьогоднішній день є системоутверджуючими принципами міжнародного права, на їхній основі сьогодні багато в чому будується конструкція загальноєвропейського дому. "Атлантична" модель відповідає принципам громадянського суспільства й правової держави. Їхня роль і значення в сучасному житті багато в чому пояснюються тим, що їх дотримуються найбільш розвинені країни світу.
Континентально-європейська модель суспільно-політичного розвитку.
1.Спадщина лютеранської Реформації, Контрреформації, оновленого католицизму:
- уявлення про те, що окрема людина через свою споконвічну гріховність може відшукати шлях до Порятунку, до щастя, тільки спираючись на традиційні колективи й цінності (віру, корпорацію, родину, церкву), пізніше - клас, нації;
- у суспільстві завжди повинен існувати "авангард", який знає шляхи до щастя всіх (церква, пізніше - представники різноманітних класів);
- еліта протиставляється масі, яка сприймається як темна, забита юрба, що потребує керівництва;
- значна роль "великих вчень", які претендують на роль визначення сенсу життя, змісту історії, "дороговказної" зірки до світлого майбутнього;
- групова солідарність; індивід багато в чому залежить від волі колективу;
- існує уявлення про народ, яким необхідно управляти і який треба тримати у вуздечці для досягнення порядку.
2. Об'єднавчий міф: єдність людей на основі суспільної колективної долі:
- усі разом ідуть до загального щастя; щастя всіх - це й щастя кожного; тільки боротьба за загальне щастя робить людину щасливою; кожний повинен зрозуміти й прийняти суспільний ідеал щастя, "спроектувати" його на собі;
- мета народу - знайти того лідера, героя, який здатен привести його до загального щастя, і йти за ним, не зупиняючись перед самопожертвою.
3. Революційний прототип -- Велика Французька революція кінця ХVШ століття:
- революційна держава на чолі з революційним авангардом підкоряє собі статичне громадянське суспільство й встановлює над ним контроль;
- революція - засіб втілення в життя певних ідеалів; під час її перевіряються на практиці "великі вчення", з'ясовується, яке з них є справжнім, а яке - помилковим;
- визнаються законними лише інтереси окремих груп; люди борються, насамперед, не за інтереси, а за ідеї, при цьому вони вкрай непримиренні до своїх ідейних супротивників. Примирення, громадянський мир настає або у випадку перемоги однієї зі сторін, репресій і спонукання до еміграції іншої сторони, або у випадку повного знесилення й появи диктатора - національного героя-об'єднувача, миротворця, переможця.
4.Особливості політичної культури:
- політичне життя нагадує бої гладіаторів, які ведуться не на життя а на смерть. Переможець встановлює свої "правила гри", переможений прагне до реваншу. Причина перемоги бачиться в "справжності" ідеї, за яку готові віддати життя. Перемога підтверджує істинність ідеї, щира ідея завжди приведе до перемоги;
- переважає непримиренність; супротивник асоціюється із втіленням зла, злого наміру, перемога над ним - справа честі;
- відсутність базових загальнонаціональних цінностей, розкол у суспільстві, прагнення затвердити інтереси однієї групи за рахунок інтересів іншої, переглянути основи існуючого порядку;
- культура радикалізму, екстремізму, сильна й постійна політизація суспільства, слабість центристських сил; очікування корінних змін, бажання миттєвих радикальних перетворень; виборці орієнтуються на особистість - сильну, харизматичну, вождистську, часто пов'язану з гуманітарною сферою, яка справляє великий вплив на розуми, душі, "дух" народу;
- суспільний інтерес існує апріорі; його формують представники еліти, державні чиновники; він уважається незмінним; керуючись власним розумінням і тлумаченням спільного інтересу, влада приймає рішення й знайомить із ними громадян; невідповідність розуміння суспільних інтересів владою й громадянами може призвести до нагромадження невдоволення та його сплеску.
5.Ставлення до власного історичного досвіду:
- почуття гострого незадоволення власною історією в частини населення; часте "переписування" історії, пошук винних, полярність оцінок значних подій історії;
- постійний пошук шляхів розвитку, незрозумілість перспектив; у вивченні історії - підвищений інтерес до періодів нестабільності, розколу, революційних та інших потрясінь; надання переваги переломним подіям, оцінка революцій частиною суспільства як "свята мас" на противагу "сірим, одноманітним будням", пов'язання позитивної історичної перспективи з яскравою, епохальною подією або особистістю;
- принципова недовіра до природного здорового глузду власного народу ("немає пророків у власнійвітчизні"), пошук досвіду "на стороні"; еліта ділиться на "західників" і "ґрунтовиків"; "західники" прагнуть ощасливити народ, який не розуміє користі їхніх реформ.
6.Особливості правової культури:
- поділ державного й цивільного права: спірні питання й конфлікти між громадянином і чиновником розв'язуються вищим за ступенем керівником (бюрократичний принцип);
- недосконалості в законодавстві тлумачаться не на користь громадянина (немає відповідного положення в законі);
- свої права людина одержує як частину групи, колективу;
- завдання влади - спонукати народ до реалізації суспільних інтересів, сформульованих її представниками; відчуття громадянином свого боргу перед державою за умов турботи владою про його потреби.
Основні принципи континентально-європейської моделі суспільного розвитку протягом XX століття поступово витіснялися принципами атлантичної моделі, особливо після другої світової війни. Велику роль у цьому процесі зіграла поразка у війні провідних країн континентально-європейського типу. Сьогодні в законодавстві й частково у повсякденному житті більшості країн і народів Європи зафіксовано вже інші підходи.
Але повернемося до процесу модернізації в нові часи.
Третю "хвилю" модернізації складають незахідні країни, які посідали проміжне місце між індустріальним Заходом і традиційним Сходом (у ряді випадків їх розглядають як складову частину другої "хвилі"). Це Росія, Японія, низка країн Латинської Америки, балканські країни; частково - Османська імперія, Іран, Китай, що перебували у становищі залежних країн. Вони встали на шлях трансформації життя суспільства в епоху другої промислової революції під значним тиском країн Заходу, за участю іноземних капіталів. Тут мало місце співіснування традиційних укладів і новітніх секторів, що створювало ефект "накладання епох". Ця модернізація здійснювалася в дуже стислий історичний термін. Тому її інколи називають прискореною. Вона супроводжувалася серйозними деформаціями в розвитку, могла призводити до соціальних конфліктів, політичної нестабільності, потрясінь, що відкидали ці країни далеко назад або створювали можливості швидкого зльоту.
Вихід індустріальної цивілізації за межі 3аходу, активна участь країн першої та другої "хвилі'' в
Loading...

 
 

Цікаве