WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Деякі концептуальні аспекти викладання нової історії в школі - Реферат

Деякі концептуальні аспекти викладання нової історії в школі - Реферат

кальвіністські традиції, що вплинули на подібність багатьох рис їхнього життя. Тому їх можна об'єднати в особливу спільність, що нерідко іменують атлантичною. Процес модернізації всіх сторін життя в країнах атлантичної спільності розвивався на їх власному історичному ґрунті, підкоряючись внутрішнім закономірностям їхнього історичного шляху. Оновлені форми життя тут порівняно безконфліктно вписалися в національні традиції, інститути, подання, а тому сприймалися значною частиною населення як необхідні або неминучі при мовчазному непротивленні меншої частини населення. Ці країни мали набагато більше часу на трансформацію життя суспільства, ніж інші. Протиріччя, що накопичувалися, тут розв'язалися послідовно, поетапно, не залишаючи шансів пережиткам. Таку модернізацію ще називають органічною.
Країни першої "хвилі" до кінця XVIII століття стали центром євро-американського Заходу. Саме завдяки їм виникла неоднорідність світового простору: тут було зруйновано традиційне суспільство, а аграрна цивілізація поступилася місцем індустріальній, яка тільки народжувалась. Захід перетворився на центр світового розвитку, задаючи його вектор та впливаючи на інші народи.
У першій половині й середині XIX століття на шлях корінної трансформації життя суспільства вступила більшість країн і народів континентальної Європи. Остаточне руйнування традиційних основ життя в цих країнах відбулося під впливом першої промислової революції. Розширилися межі індустріального Заходу; західні країни почали впливати на інші держави й народи.
Країни континентальної Європи мали давні католицькі або лютеранські традиції, що закріпили тут станово-абсолютистські порядки й забезпечили наявність у цих країнах багатьох подібних рис розвитку. На відміну від країн атлантичної спільноти, що тісно пов'язані з океанами та постійно борються за світову морську, торговельну, колоніальну, а пізніше - промислову першість, країни континентальної Європи віддавали пріоритет боротьбі за військово-політичну гегемонію в Європі. Ці та інші риси дозволяють об'єднати країни континентальної Європи в континентально-європейську спільноту.
Модернізація країн континентально-європейської спільноти, які називають країнами другої "хвилі", з одного боку, була викликана внутрішніми протиріччями їхнього розвитку, а з іншого -натиском на них країн першої "хвилі". Континентальна Європа йшла нібито навздогін Англії, Франції, США, повторюючи найістотніші риси їхнього розвитку, але зберігаючи при цьому своє історичне обличчя. Таку модернізацію називають наздоганяючою. Розв'язання старих проблем і протиріч здійснювалося одночасно із проведенням глибоких перетворень життя суспільства. Тому в цих країнах якийсь час зберігалися пережитки минулого, ускладнюючи рух уперед.
У різні історичні епохи виявлялося подвійне становище Франції, яка поєднувала риси обох спільнот. З одного боку, тут на сторіччя затвердився кальвінізм, Франція була учасницею географічних відкриттів, колоніальних воєн, активно займалася работоргівлею й торгівлею колоніальними товарами; тут розвивалося мануфактурне виробництво, а під час буржуазної революції народ усвідомив себе нацією, одержав численні цивільні й політичні права. Але з іншого боку, Франція - католицька країна, яка активно боролася за гегемонію в Європі; французький абсолютизм вважається класичним, як і її становий лад; цивільне суспільство швидко опинилося під п'ятою диктатури, а розкол у ньому зберігався ще сторіччя.
Велика французька революція кінця XVIII століття й наполеонівська епоха вплинули на народи континентальної Європи, сприяли утвердженню там особливої моделі суспільно-політичного розвитку, яка істотно відрізнялася від "атлантичної", закладеної на основі принципів Американської революції XVIII століття й наступної історії США.
1. Спадщина кальвіністської Реформації:
- уявлення про те, що окрема людина, завдяки вірі, здоровому глузду (розуму) й Священному Писанню, самостійно може відшукати свій шлях до порятунку, до щастя;
- усі рівні перед Богом, а тому ніхто не може претендувати на виняткове знання істини;
- у суспільстві немає протиставлення героїв і маси (юрби), є довіра до здорового глузду кожного;
- у суспільстві заохочуються базисні принципи, які покладено в основу життя людей, але відкидаються "великі вчення", спрямовані на перетворення суспільства;
- індивідуалізм; особистість вірить у своє божественне приречення, у власні сили, в успіх;
- суспільство живе за принципами самоорганізації й підпорядкування закону.
2. Об'єднавчий міф: єдність людей на основі вільного індивідуального самовизначення.
- кожний шукає щастя індивідуально; щасливі індивіди становлять щасливі нації; єдиний для всіх образ щастя відсутній; щастя кожного - у задоволенні своїх індивідуальних інтересів;
- мета індивіда - зрозуміти своє призначення й діяти відповідно йому, спираючись на власну інтуїцію, розум, здатності, релігійні почуття;
3. Революційний прототип - Американська революція XVIII століття: громадянське суспільство звільняється з-під влади статичного колоніального режиму метрополії й створює свою, правову державу;
- революція - засіб задоволення конкретних інтересів; під час її вирішуються практичні завдання, проводяться прагматичні за цілями перетворення;
- усі інтереси людей визнаються гідними, якщо вони законні, відсутнє прагнення тотального знищення супротивника; примирення сторін, громадянський мир відбувається на ґрунті компромісних рішень і прийнятті сторонами єдиної правової основи: співробітництва в конкретних спільних практичних перетвореннях.
4. Особливості політичної культури: політичне життя нагадує гру спортивних команд і є грою інтересів: сьогодні перемагає один, завтра - інший. Головне - непорушність правил гри, змагання, роль яких виконують закони, конституція. Причина поразки або перемоги - невідповідність яких-небудь цілей даним умовам життя й навпаки. Зміняться умови - зміняться й результати боротьби;
- переважають консенсуси, компроміси; переможець прагне представляти інтереси всіх, у тому числі й своїх супротивників, з метою єдності нації;
- наявність єдиного ціннісно-змістовного поля (базових, загальнонаціональнихцінностей); національна єдність - найважливіша цінність, передумова задоволення законних інтересів кожного;
- культура політичного центра, помірності; відсутнє очікування "епохальних змін", "передодня нового світу";
- виборці орієнтуються на досвідчених політиків-професіоналів, що пройшли школу партійно-політичної боротьби, керування нижчими ланками системи;
- суспільний інтерес розуміється як сума приватних інтересів окремих осіб; його неможливо виявити заздалегідь, без масового волевиявлення, тому що він дуже рухливий і мінливий; влада зацікавлена в регулярному інформуванні з боку громадськості, громадських організацій, преси, окремих сил про зміни в суспільних настроях; "тримаючи руку на пульсі" суспільних інтересів, влада вчасно приймає рішення, не викликаючи накопичення невдоволення.
5. Ставлення до власного історичного досвіду: власна історія викликає почуття задоволеності й відчуття благополуччя; громадяни бачать її поступальність, творчий характер, позитивну перспективу, тверезо оцінюють труднощі, не допускають знеславлення;
- спокійна впевненість у завтрашньому дні, негативне ставлення до подій, що викликають розкол націй, що провокують різкі зміни в житті людей; зв'язування історичної перспективи із творчою, безперервною, наполегливою; кропіткою працею багатьох поколінь;
- принципова довіра до здорового глузду свого народу ("виборець і покупець завжди правий"); найкращий досвід - власний.
6.Особливості правової культури: єдність державного й цивільного
Loading...

 
 

Цікаве