WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Антропологічні особливості давнього населення території України (доба раннього заліза — пізнє середньовіччя) - Реферат

Антропологічні особливості давнього населення території України (доба раннього заліза — пізнє середньовіччя) - Реферат

антропологічного складу середньовічної людності Русі-України порушувались в працях В. Бунака, Г. Дебеця, Т. Трофимової, Т. Алексєєвої, М. Великанової та ін. Усі дослідники сходяться на тому, що середньовічні східні слов'яни загалом характеризувалися мезодоліхокранією, тобто видовженою черепною кришкою, вузьким або середнім за шириною обличчям із досить широким, помірно або сильно випнутим носом, що, як відомо, властиво європеоїдам. Поряд із цим за варіаціями двох провідних ознак - черепного показника та діаметра вилиць - з-поміж них можна виділити кілька антропологічних типів, на що вперше вказав В. Бунак у 1932 р.
За підсумками аналізу краніологічних матеріалів із середньовічних некрополів Русі-України було виокремлено чотири морфологічних варіанти, носіями яких виступали нащадки літописних полян, сіверян, древлян, волинян, тиверців та уличів (табл. 1).
Таблиця 1. Кланіологічні типи давнього населення Русі-України
(за Т. Алексєєвою)
Доліхокранний
Мезодоліхокранний
Відносно широколиций
Середньолиций
Відносно широколиций
Середньолиций
Черепний показник
Ширина вилиць
Кут виступання носа
Носовий показник
73-74
131-136
31-32
49-51
71-73
130-133
27-30
50-51
75
135
135
50
74-76
130-132
130-132
50-52
Племінні території
волинян
сіверян
тиверців, уличів, древлян полян
У Середній Наддніпрянщині (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина) переважали риси мезодоліхокранного типу з середніми розмірами обличчя і, зокрема, середньою шириною вилиць, вираженим горизонтальним профілюванням обличчя та помірним виступанням носа. Водночас чернігівська та переяславська групи відрізнялися від київської трохи нижчим головним показником, тяжіючи за цією ознакою до нащадків сіверян. З іншого боку, окремі серії з некрополів Правобережжя (Княжа Гора, Сагунівка та ін.) за поєднанням мезокефалії та відносно широкого обличчя схожі з черепами нащадків древлян. Отже, антропологічний склад давньоруської людності Наддніпрянщини був неоднорідним. Про це свідчить також підвищена варіабельність багатьох важливих ознак.
В середній течії Десни, басейні Сейму і верхів'ях Сули, де у другій половині І тис. мешкали літописні сіверяни, в давньоруський час був поширений доліхокранний середньолиций тип, який знаходить певні аналоги серед нащадків радимичів, дреговичів, смоленських і тверських кривичів. За більшістю провідних краніологічних ознак він схожий з попереднім, відрізняючись від нього трохи довшою черепною кришкою та вужчим обличчям.
У верхів'ях Здвижа, Тетерева, Ужа та Убороті, де на час утворення Київської Русі локалізувались древляни, дослідники виділили мезокефальний високоголовий і широколиций тип. Схожі антропологічні варіанти поширені й на захід від окресленої території - у верхів'ях Стиру та Горині, де вони пов'язані з курганними похованнями на горизонті. Що ж до поховань у ямах під курганними насипами, які частіше трапляються у межиріччі Стиру та Горині - ареалі волинян, то властивий їм тип схожий з попереднім, відрізняючись від нього видовженішою, трохи нижчою черепною кришкою та дещо вужчим обличчям.
Давнє населення Середньої Наддністрянщини - території, пов'язаної з літописними тиверцями та уличами, характеризувалося мезокранією, середніми розмірами лицевого відділу, дуже широкими й невисокими орбітами, значним горизонтальним профілюванням обличчя, високим переніссям, середнім виступанням носа. Найближчі аналогії цьому поєднанню ознак знаходимо в ареалі древлян.
Аналіз краніологічних даних з середньовічних некрополів Русі-України свідчить про те, що відносна широколицість як одна з визначальних рис слов'ян у найбільш виразній формі простежується серед нащадків літописних древлян і волинян. За цією і деякими іншими ознаками (зокрема, великими розмірами черепа) вони схожі з мазовшанами, західними кривичами, а також середньовічними балтськими племенами: латгалами, земгалами, ятвягами та ін. Всі ці групи належать до кола масивних північних європеоїдів. Висловлювалась думка, що відносна широколицість балтів та західної групи східнослов'янських племен є проявом єдиного антропологічного субстрату, генетичні витоки якого пов'язані з носіями неолітичних та енеолітичних культур Центральної та Північно-Східної Європи (Т. Алексєєва). Цю тезу намагався заперечити В. Сєдов, який диференціював середньовічних слов'ян та балтів не лише за поховальним обрядом, а й на підставі антропологічних даних.
Південними сусідами подністровських слов'ян були носії балкано-дунайської культури - осілі нащадки "болгарської" частининаселення салтівської культури. Уявлення про фізичний тип цієї групи середньовічної людності Південно-Східної Європи дає остеологічна колекція з могильника Лимбар (XII - XIV ст.), розташованого в центральній частині сучасної Молдови. За підсумками її дослідження, М. Великанова дійшла висновку про те, що в антропологічному складі лимбарців доволі чітко простежуються два компоненти, а саме: високорослий, суббрахікранний, широколиций, вузьконосий, з легкою монголоїдною домішкою, властивий чоловікам, та доліхокранний, з більш вузьким обличчям та ширшим носом, що характеризував жінок. Перший з них пов'язаний з протоболгарами, другий - зі слов'янами, що є незаперечним свідченням шлюбних контактів між колишніми кочовиками та давньоруською людністю Подністров'я.
Черняхівський морфологічний компонент істотно вплинув також на формування антропологічних особливостей давньоруської людності Лівобережжя - нащадків літописних сіверян та південних полян (лубенська, ліплявська та інші групи).
З наведеного випливає, що антропологічний тип давньоруського населення Лівобережжя сформувався за участю принаймні трьох морфологічних компонентів: "власне слов'янського", черняхівського та салтівського (аланського).
5. Доба пізнього середньовіччя
Антропологічний склад пізньосередньовічної людності України вивчений недостатньо: бракує повноцінних джерел. Певне уявлення про нього дають "документальні" портрети козаків, які загинули під час Берестецької битви, та портрет кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка.
Битва під Берестечком (28 червня - 10 липня 1651 р.) - одна з найтрагічніших подій Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Після кровопролитного бою 30 червня козацько-селянське військо, зраджене кримськими татарами, було оточене в укріпленому таборі. В ніч на 10 липня частина козаків на чолі з Іваном Богуном вийшла з оточення, намостивши переправу через непрохідне болото біля р. Пляшівки. Наступного дня під час відступу решти війська багато козаків та селян повстанців, що виявили виняткову мужність та відвагу, загинуло.
Ще кілька десятиліть тому точне місце Берестецької битви було невідоме. Невблаганний час стер з лиця землі і залишки укріплень, і сліди козацьких переправ.
У 1970 - 1987 pp. в околицях с. Пляшева Рівненської області, де нині розташований музей-заповідник "Козацькі могили", були проведені розкопки під керівництвом І. Свешнікова. На місці однієї із переправ разом із військовим обладнанням та речами господарського вжитку виявили й останки козаків - захисників табору, що дало змогу відтворити зовнішність двох учасників Берестецької битви методом пластичної антропологічної реконструкції. Один із "документальних" портретів створила Г. Лебединська, ще один - колумбієць X. Родрігес.
Попри чітко виявлені індивідуальні риси обидва козаки належали до одного антропологічного типу, властивого більшості сучасних українців, - центральноукраїнського, який характеризується брахікефалією, помірно широким обличчям, середньою шириною чітко окресленого носа тощо. Це дає підстави стверджувати, що він поширився в Україні уже в пізньому середньовіччі.
Список використаної літератури
1. Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу. Київ, 1965.
2. Сегеда С. Антропологія : Навч. посібник. - К.: Либідь, 2001. - 336 с.
3. Сегеда С. П. Украинцы // Этническая одонтология СССР. Москва, 1979.
4. Старовойтова Р. А. Этническая геногеография Украины. Киев, 1979.
Loading...

 
 

Цікаве