WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Антропологічні особливості давнього населення території України (доба раннього заліза — пізнє середньовіччя) - Реферат

Антропологічні особливості давнього населення території України (доба раннього заліза — пізнє середньовіччя) - Реферат

Польщі, Румунії, Росії. За підрахунками Є. Махно, лише в Україні відкрито близько З тис. поселень і могильників цієї культури, де виявлено сотні жител, тисячі поховань, здійснених за обрядом трупоспалення або трупопокладення.
Всі дослідники черняхівської культури зазначають наявність спільних рис, властивих її носіям: розвинуту економіку, основою якої були землеробство та ремісництво; інтенсивний обмін з античним світом; близькість форм кераміки, виробів з металів і кістки; розміщення поселень на розлогих схилах річок та струмків; поширення безкурганних могильників. Утім існували й місцеві особливості - в поховальному обряді, кераміці, житлобудівництві, що дало підстави виділити три локальні групи черняхівських пам'яток, пов'язані з певними регіонами: Північно-Західним Причорномор'ям, межиріччям Дністра, Пруту й Дунаю, лісостеповою зоною України (В. Баран).
Відмінності матеріальної та духовної культури пояснюються неоднорідністю етнічного складу черняхівської людності, куди входили іраномовні скіфи та сармати, які переважали в Північному Причорномор'ї; фракійці - гети й даки, що мешкали в межиріччі Дунаю та Дністра, де відчувався також сарматський вплив; східнослов'янські антські племена, пов'язані з лісостеповою зоною України; готи - східногерманське плем'я, сліди перебування котрого виявлено в Західній Волині, верхів'ях Південного Бугу, а також в окремих регіонах Північного Причорномор'я.
Уперше антропологічний матеріал із поховань черняхівської культури отримав у 1899 р. відомий київський археолог В. Хвойка під час розкопок могильника біля с. Черняхів на Київщині. Згодом кісткові рештки черняхівців були віднайдені також в інших некрополях України, Молдови та Польщі.
Аналіз краніологічних матеріалів показав, що носіям цієї культури загалом були притаманні європеоїдні риси: висока, видовженої форми черепна кришка, помірно розвинутий рельєф, нешироке обличчя, середній за шириною, чітко окреслений ніс (Т. Кондукторова). Однак серед них вирізняється кілька морфологічних варіантів, "прив'язаних" до певних територій: правобережний наддніпрянський, лівобережний наддніпрянський, середньонаддніпрянський та ін. Це переконливо свідчить на користь тези про поліетнічний характер черняхівської культури, яку обстоюють вітчизняні вчені.
Аналіз антропологічних даних показує, що давнім германцям, а отже й готам, були притаманні риси, характерні для представників північної гілки європейської раси: масивний череп, який характеризується великим поздовжнім та поперечним діаметром, середня ширина лиця, низькі орбіти, відносно вузький ніс. Жодна краніологічна серія з черняхівських некрополів України та Молдови (а їх понад 20) не має такого поєднання ознак. Готську домішку можна простежити хіба що на деяких черепах із могильників, розташованих поблизу сіл Косанове (Побужжя) та Гаврилівка (Нижня Наддніпрянщина). Відтак можна погодитися з тими дослідниками (Т. Кондукторова, М. Великанова, Т. Алексєєва), котрі вважають, що готи не відіграли істотної ролі у формуванні морфологічних рис черняхівської людності. Зазначимо також, що наприкінці IV ст. частина готів під тиском гунів була змушена залишити терени Східної Європи, решта ж розчинилася серед місцевого різноплемінного люду, не залишивши помітного сліду в його матеріальній та духовній культурі.
Найдовше готи затрималися в Криму. Востаннє про кримських готів - мешканців печерних міст Мангуп-Кале, Ескі-Кермен та інших - згадано в писемних джерелах другої половини XVI ст.
Що ж до питання про внесок східнослов'янських племен у морфологічний тип черняхівської людності, то вирішити його непросто за браком джерел: носії "прасхіднослов'янських" культур - зарубинецької, волинсько-подільської та київської - застосовували обряд трупоспалення, який побутував в українських землях аж до запровадження християнства (988). Відтак доводиться вдаватися до порівняльного аналізу краніологічних матеріалів черняхівських та давньоруських часів. Хронологічний розрив між ними становить шість століть. Але це не так багато, враховуючи спадковий характер расово-діагностичних ознак.
Дослідження показали: збірна краніологічна серія черняхівської культури Середньої Наддніпрянщини має аналоги серед черепів із курганів та ґрунтових могильників цього регіону, залишених нащадками літописних полян (Т. Алексєєва). З іншого боку, її ознаки притаманні також краніологічним матеріалам пізньоскіфського часу. Це означає, що, по-перше, в Середній Наддніпрянщині простежується дуже глибока лінія морфологічного розвитку: племена скіфського часу - черняхівці - літописні поляни; по-друге, східнослов'янські племена істотно вплинули на формування морфологічних рис носіїв черняхівської культури.
Скіфський морфологічний компонент переважає також в інших краніологічних серіях з черняхівських некрополів України. Що ж до Прутсько-Дністровського межиріччя, то тут його вплив менш відчутний: місцеві племена визначалися загальною грацильністю, дуже малими розмірами черепа, вузьким, невисоким обличчям. За висновками М. Великанової, ці риси сформувалися на основі фракійського субстрату. Крім того, в цьому регіоні зафіксована присутність сарматських племен. Так, у могильнику біля с. Данешти (Молдова) виявлено штучно деформовані черепи.
Окремі властиві сарматам брахікранні черепи походять також із черняхівських некрополів України: біля с. Косанове в Побужжі, с. Журівка Ольшанська в Середній Наддніпрянщині, с. Боромля на Лівобережжі тощо. Цікаво, що в Косанівському могильнику всі вони належали жінкам, чоловічі ж мали північноєвропеоїдні (готські) риси. На деяких наддніпрянських пам'ятках іноді трапляються й черепи зі слідами штучної деформації. Однак ці знахідки мають поодинокий характер і не дають підстав для тверджень про істотний внесок сарматів у фізичний тип творців черняхівськоїкультури.
3. Салтівська культура (кінець VII - X ст.)
Наприкінці VII ст. в Південно-Східній Європі, включаючи Лівобережну Україну, мешкали племена салтівської культури. На думку багатьох учених (І. Ляпушкін, М. Мерперт, С. Плетньова та ін.), серед пам'яток, залишених ними, виокремлюється два варіанти: північний та південний.
Північний, або верхньодонський, варіант, представлений у верхів'ях Дону та Сіверського Дінця, характеризується наявністю городищ, захищених кам'яними стінами, та ґрунтових катакомбних могильників (Верхньосалтівський, Маяцький, Дмитрівський та ін.). Південний варіант, що локалізується у степовій зоні басейну Сіверського Дінця, у Нижньому Подонні, Приазов'ї, Поволжі та в Криму, визначається поширенням городищ, укріплених земляними валами, та ґрунтових ямних могильників (Зливкинський, Саркельський, Великотарханський та ін.).
Вважається, що північний варіант пов'язаний з іраномовними планами, генетичні витоки котрих містяться на Північному Кавказі, а південний - з тюркомовними болгарами, що вперше з'явилися у східноєвропейських степах під час гунської навали.
Антропологічні дослідження показали, що серед носіїв салтівської культури досить чітко вирізняються два морфологічних типи, а саме: доліхокранний з вузьким, гарно профільованим обличчям, з площини якого різко виступає вузький ніс; та брахікранний, із відносно широким, дещо сплощеним обличчям і помірно випнутим носом. Перший - південноєвропеоїдний - тип, представлений у лісостеповій зоні, знаходить аналоги серед синхронних популяцій Північного Кавказу, другий - з деякою монголоїдною домішкою, поширений у степовій зоні, - серед кочовиків Приаралля та Південного Аралу.
Отже, антропологічні матеріали додатково засвідчують етнічну неоднорідність племен, які створили салтівську культуру.
Антропологічні дані свідчать також про генетичні взаємозв'язки аланських та східнослов'янських племен. "В усякому разі немає сумніву, - писав з цього приводу В. Алексєєв, - що типи, які увійшли до складу слов'ян, відіграли значну роль у формуванні фізичної подоби населення, яке залишило Салтівський могильник". Це, безумовно, так, але доцільніше вести мову не про всіх слов'ян, а лише про нащадків в'ятичів, сіверян і, частково, полян.
4. Доба Київської Русі (кінець IX - XIII ст.)
Питання
Loading...

 
 

Цікаве