WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історія заснування міста Києва - Реферат

Історія заснування міста Києва - Реферат


До прийняття християнства слов'яни жили за язичницькими віруваннями. Язичництво - це первісні вірування, традиції та обряди людей у первіснообщинному суспільстві. Це величезний комплекс уявлень про світ, який складався протягом тривалого часу. Його специфікою є своєрідний характер: нове не витісняє старе, а нашаровується на нього, додається до старого. В його основі лежало обожнення сил природи, тварин та рослин. Згодом ці стихійні сили набувають вигляду людиноподібних божеств: русалок, берегинь, рожаниць, розвивається культ предків. На перший план виходять божества, котрі уособлювали сили природи, від яких залежали результати праці земелероба, адже саме цей вид занять був основним для осідлого слов'янського населення. У пошані у слов'ян були також священні дерева і дикі звірі - старі дуби і дикі кабани (вепри). Про полювання на вепра й урочисте споживання його м'яса розповідається в літописах і билинах. За щелепами як за священними предметами вівся постійний догляд. Через це вони залишалися цілими і довго перебували у стовбурах дерев. Дуби також зберігались недоторканими. Вставляння щелеп у стовбур вважалося справою релігійною, і це також сприяло ставленню до дуба як до священного предмета. Переконливим твердженням цього служать знахідки в Десні та Дніпрі двох величезних дубових стовбурів зі встромленими в них іклами диких кабанів. Вони служили предметами поклоніння на берегах річок, де проводились церемонії на честь язичницьких божеств.
Сьогодні можна стверджувати, що язичництво не було чимось примітивним, із жалюгідними культами та обрядами, як раніше переконувала християнська церква. В ІХ - Х ст. на Русі існували не лише забобони села, а й державна язичницька релігія міста з уявленнями про божественне походження великокнязівської влади, зі складним ритуалом ікастою жерців. Важливе місце посідали культові споруди: капища, святилища, - де стояли виконані з різного матеріалу зображення язичницьких богів. Те, що ідоли містилися в будівлях, свідчить "Сага про Олава Трюгвассона", вікінга, який перебував на службі в руського князя: "Олав ніколи не шанував ідолів і завжди старався так робити. Все-таки він часто супроводжував конунга в храм, але ніколи не входив туди, а стояв знадвору біля дверей". Культові споруди знайдені в Києві, Чернігові, Новгороді та інших містах і селах. Так, на території цього городища у 1908 р. археологом В. Хвойкою було знайдено язичницьке капище (розміри 4,2 х 3,5м), з чотирьох сторін знаходились чотирикутні виступи, звернені у різні сторони світу. Навколо збереглися елементи підлоги, виліпленої з товстого шару глини, а із західного боку виявився великий стовп, поблизу знайдено багато кісток і черепів тварин. Припускають, що стовп являв собою жертовник просто неба. Підтвердження такої думки знаходимо на одній з мініатюр Радзивіллівського літопису. Одні дослідники пов'язують жертовник з культом слов'янського бога Світовида, інші - Перуна. При наявності культових споруд обов'язково повинні бути люди, які досконало знали всі звичаї і обряди, пояснювали, стежили за їх дотриманням, а також доповнювали традиції новими реаліями. На Русі таких людей називали волхвами, чаклунами, відунами. Найдавніше літописне повідомлення про них датується 912 роком і міститься в повісті про смерть князя Олега. В ній розповідається про чаклуна, який віщував князю Олегу смерть від власного коня. Після повернення з походу на Царгород, князь звинуватив волхвів у неправді: минуло вже п'ять років, кінь помер, а він й досі живий. Однак пророцтво все-таки збулося: Олег помер від укусу змії, що виповзла з кінського черепа й ужалила князя в ногу. Наступним правителем Русі був Ігор. Він здійснив два походи на Візантію, намагався підкорити непокірне плем'я древлян, і був вбитий ними під час збору данини. Його дружина княгиня Ольга жорстоко помстилася їм і почала правити сама. Повість повідомляє про те, що вона відвідала Константинополь і там прийняла хрещення. Легенда оповідає, що візантійський імператор Костянтин просив її руки.
В історичній літературі довгий час панувало твердження про те, що центральна частина Києва аж до періоду правління Володимира Святославича залишалась в межах укріплень давнього городища, а велика територія на півдні була зайнята язичницьким кладовищем. Лише після прийняття християнства могили предків нібито були розриті, і Володимир почав споруджувати нове місто. Проте археологічні данні цього не підтверджують. Літописна стаття 945 р., в якій літописець розповідає про прибуття до княгині Ольги древлянських послів, подає свідчення про два князівські двори, один з яких - Двір княжий поза містом - знаходився за межами укріплень. Його місцезнаходження, "за святою Богородицею", і підтвердили археологічні розкопки (над садибою № 38 по Андріївському узвозу. Цей давній київський палац, побудований наприкінці ІХ - початку Х ст., був багато прикрашенний фресковим розписом, полив'яними керамічними плитками, шиферними різними деталями, мармуром. Палац був монументальною спорудою.
З бурхливим ростом Києва з'явилась потреба збудувати новий дітинець, який би відповідав зрослим вимогам столиці Київської Русі. Такий дітинець було споруджено вже при князюванні Володимира Святославича. Навколо розміщувались кам'яні князівські палаци, залишки яких знаходяться в землі. Це були витягнуті прямокутні побудови, прикрашені фресками, поливними плитами, шиферними і мармуровими архітектурними деталями. Палаци мали великі парадні зали розміром до 300 м. Київські князі вважали, що розміри й пишність палаців повинні підкреслювати їхню могутність і велич. Арабський мандрівник Ібн-Фадлан, розповідаючи про знамениті недільні бенкети, які влаштовував Володимир Святославич, відмічав, що в дворі з князем знаходяться 400 чоловік його хоробрих і вірних людей. Вони сидять під його престолом, а престол великий іприкрашений дорогоцінним камінням. А коли князь бажав їздити верхи, то підводили коня до престолу і звідти він сідав на нього. Відомо кілька палаців - це Західний палац, Двір в княж-місті круглої форми, Південний князівський палац та Ротонда. На стендах представлені зразки будівельного матеріалу цих палаців. На цьому місці знаходилась головна площа - "Бабин торжок", де стояла бронзова квадрига коней з Херсонеса.
У 1975 р. були досліджені залишки ще одного культового об'єкта. Це капище прямокутної форми з шістьома заокругленими симетричними виступами. На відстані 1 м містилася велика чашоподібна яма - жертовник із прошарками вугілля, попелу та перепаленої глини, кістки тварин, кераміка та бойова залізна сокира - символ язичницького бога Перуна. Ймовірно, що це святилище є одним з матеріальних підтверджень першої релігійної реформи Володимира, яку він провів 980 р. Тоді було створено пантеон шести язичницьких богів на чолі з Перуном. Це був володар грому і блискавки, покровитель великого князя та його військової дружини. Перун був грізним божеством, але водночас і мудрим, адже його зображали з сивою срібною головою та золотими вусами. Після прийняття християнства його не порубали, як інших ідолів, а під наглядом і в супроводі князівських слуг спустили до Дніпра й сплавили за межі держави. Другим богом пантеону був Хорс - бог місяця. Слідом за ним йшов Даждьбог - один з головних божеств Русі. Під цим ім'ям обожнювалося сонце, яке давало життя, тобто це був бог, що давав добро. Антипод Даждьбога - Стрибог, який знищував добро, в ньому ще уособлювалися холод, негода. У "Слові о полку Ігоревім" він дід, родоначальник усіх вітрів. П'ятим богом вважався Сімаргл у образі крилатого пса, охоронця зерна і посівів, він мав крила, гострі пазурі і зуби. Єдиною представницею жіночої статі у пантеоні була Мокош. Вона вважалася заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння, вишивання та інших жіночих занять. З незрозумілих причин у пантеоні не знайшлося місця для Велеса - бога худоби, багатства, купців, покровителем померлих предків. . А ще за кілька десятиліть до реформи 980 р. його ім'ям разом з ім'ям Перуна клялися на переговорах з візантійцями князі Олег і Святослав. Велике святилище Велеса знаходилось на Подолі, на березі р. Глибочиця.
Велике міське будівництво розгорнулось
Loading...

 
 

Цікаве