WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Щастя і трагедія Василя Кука - Реферат

Щастя і трагедія Василя Кука - Реферат


Але ж саме таким був і бойовий товариш Василя Кука, його безпосередній зверхник Роман Шухевич! Якщо Шухевич-Тур ухвалював "злочинні" рішення, то впроваджувати їх мусив заступник Головного командира - Василь Кук-Коваль. А якщо Санніков поділяє наведену у додатку до його книги тезу, що "злочини українських націоналістів УПА за жорстокістю і цинізмом не тільки не поступаються злочинам германських фашистів, але й навіть набагато переважають їх",17 то де ж тоді логіка і "чекістська принциповість" сивочолого ветерана боротьби з "українським буржуазним націоналізмом"?
Найбільше чуток ходило і ходить довкола звільнення Василя Кука з ув'язнення. Санніков пише, що Микита Хрущов наполягав провести у Львові "відкритий" судовий процес над Василем Куком - із метою "разоблачения врагов украинского народа - вооруженного оуновского подполья". Хрущов сформулював вже й "судове рішення" - розстріл. У відповідь КҐБ УССР стверджував, що "ще були шанси на вербовку Кука". По-друге, його страта дасть підстави західній пропаганді знову писати про збройну боротьбу в Західній Україні. "Це посилить авторитет українських націоналістичних центрів у Мюнхені".18 Окрім того, у випадку смерті Василя Кука КҐБ позбавляв себе "оперативнихможливостей" в радіогрі, яку успішно вів із провідними службами спецслужбами Заходу:19 не хотіли "українські" каґебісти втрачати можливості діяти "втемну", діючи від імені "легендированого подполья ОУН". "Українські чекісти просили Москву не підганяти події, намагались довести, що живий Кук політично більш вигідний, ніж мертвий".20
До таких висновків чекістів підштовхнули й наслідки вбивства Степана Бандери. Автор книги "Большая охота" Георгій Санніков вважав, що вбивство агентом КҐБ Богданом Сташинським у 1959 р. Степана Бандери було політично недоцільним. "Похорон Бандери перетворився у могутню демонстрацію єдності і згуртованості закордонних українських націоналістів. Смерть Бандери сконсолідувала ворожі Совєтському Союзу сили в середовищі української еміграції...". Вбивством Степана Бандери, пише далі Г. Санніков, Совєтський Союз мимовільно сприяв реанімації ідеології "бандерівщини". Українська еміграційна преса писала в ті дні: "Бандера помер, але дух його живе". "Він перетворився з нашою допомогою, - дійшов висновку Г. Санніков, - в націоналістичного Ісуса Христа".21
Подібно міркували чекісти, коли вирішували долю Василя Кука. Адже його розстріл призвів би до небажаного резонансу, дав би підстави до нового вибуху антисовєтської пропаганди на Заході. "Таких, як Кук, слід було знищити набагато раніше. Саме такі керівники ОУН надзвичайно небезпечні", - так висловився після зустрічі з ним перший секретар ЦК компартії УССР Олексій Кириченко.22
У зв'язку з "новим курсом хрущовської національної політики", а фактично з пропагандистською метою, Василя Кука на підставі постанови Верховного Суду СССР від 21 липня 1960 року звільнили з ув'язнення. Серед багатьох інших в'язнів була звільнена і дружина Уляна. Звільнили тоді й митрополита Української греко-католицької церкви Йосипа Сліпого, якому дозволили навіть виїхати за кордон.
Василеві Куку приписали проживати у Києві, де над ним здійснювався постійний нагляд та контроль із боку КҐБ. Працював він у Центральному державному історичному архіві у відділах каталогізації та давніх актів, паралельно навчаючись на історично-філософському факультеті Київського державного університету. КҐБ навіть дозволив йому написати дисертацію з історії України. Тема: "Роль Селянського поземельного банку в проведенні Столипінської аграрної реформи на Україні". Г. Санніков стверджував, що Вища атестаційна комісія (ВАК) одностайно визнала цю роботу за рівнем докторською, та КҐБ, врешті, заборонив надати В. Куку й ступінь кандидата історичних наук.23
Здавалось, що життя налагоджується. Та то було лише про людське око. І Санніков підтверджує це. Він цитує свого товариша, який у ті часи посідав високий пост у керівництві КҐБ УССР: "До конца своей жизни он (Кук) будет в поле нашего зрения, он - наш вечный объект разработки. Иногда мы встречаемся с ним, когда возникает необходимость что-то дополнительно спросить… Но он так и не пошел на сотрудничество с нами, остался на позициях убежденного борца за "независимую, свободную" Украину… Мы сейчас контролируем каждый его шаг, проводим по нему весь комплекс агентурно-оперативных и оперативно-технических мероприятий. Слушать-то мы его всегда будем".24
А як же Кук? "Стал на путь ісправлєнія"? На наше щастя, ні. Санніков у своїй книзі цитує Василя Кука: "Я переконаний український націоналіст, і пишаюся цим, - говорив він ще в ув'язненні. - Я вірний своїй націй і я всього себе віддав до кінця боротьбі за український народ. Всі свої особисті інтереси я підпорядкував інтересам народу".25
У 1969-1972 рр. Василь Кук працював у Інституті історії АН України у відділі історіографії та джерелознавства, виконував обов'язки старшого наукового співробітника. 17 жовтня 1972 року з праці в інституті його було звільнено із забороною працевлаштовуватись у наукові та виховно-шкільні установи.
Наприкінці 1972 р. з великими труднощами Василь Кук влаштувався на посаду рядового постачальника у комбінаті "Побутреклама", де працював до звільнення на пенсію 8 травня 1986 року.
Коротко про творчість
У 1960-1980-х роках Василь Кук збирав архівні матеріали і писав статті про історію української культури. Зокрема він написав такі праці: "Професійні освітні установи Міністерства фінансів в Україні" (розділ до книги "Державні установи в Україні до 1917 р.". - Київ, 1966), "Документальні матеріали фонду Генеральної Військової Канцелярії та особливості їх каталогізації" (1966), "Листи О. П. Мишуги" (1967), "Композитор, диригент, співак (А. Ведель)" (1967), "З минулого (про Артема Веделя)" (1968), "Канцелярський курінь у Глухові" (1969), "Нові дані про Артема Ведельського-Веделя" (1969), "М. П. Ділецький та його музична спадщина" (1969), "Нові документальні дані про життя Артема Ведельського-Веделя у Харкові (1796-1798)" (1970), "Харківські школи. Колегія та додаткові класи" (1970), "Уточнення життєпису (до 250-річчя від дня народження Г. С. Сковороди)" (1971), "Видатний український архітектор (нові дані про смерть Івана Григоровича-Барського (1713 - 10/21 вересня 1791 р.)" (1974), "Його згубили талант і рабство (Про українського композитора Степана
Loading...

 
 

Цікаве