WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Незалежна Карпатська Україна - Реферат

Незалежна Карпатська Україна - Реферат

Чехії. Навіть штучно ізолювали Закарпаття від українських політичних, наукових та культурних осередків у Празі та Галичині. Натомість у Закарпаття як учителів, урядовців, священиків скеровували російських еміґрантів, які насаджували в краї російську мову та православ'я.
Українській Срібній Землі, званій у давнину Закарпатська Русь, або теж Закарпаттям, доля судила найраніше з усіх земель України попасти під чужу неволю і найдовше в ній пробути. А все ж таки навіть довгі віки ворожого гніту не змогли затерти українського характеру тієї землі, ні знищити підсвідомого відчуття національної приналежности в синів цієї землі. І коли 1 листопада 1918 року у Львові проголошено незалежність Західньо-Української Народньої Республіки, яка висловилася за з'єднання з Східніми Землями України в одну єдину Українську Державу, то таку саму волю виявило на своїх з'їздах у Любовні (8.11.1918), в Сваляві (8.12.1918), в Сиготі (18.12.1918) і в Хусті (21.1.1919) й українське населення Закарпаття.
Одначе, поразка Визвольних змагань, а головно окупація Польщею Західніх Українських Земель, а Румунією Буковини, відрізала Закарпаття від матірного пня українських земель. За такої вимушеної ситуації представники закарпатської еміґрації в США склали з президентом Чехо-Словаччини Масариком договір про приєднання "Підкарпатської Руси" до Чехо-Словацької Республіки - на засаді найповнішої автономії. Цей договір потверджено постановами міжнародньої мирної конференції в Сан-Жермен 10 вересня 1919 року.
Але чехи, які стільки років боролися за свої національні права в Австро-угорській монархії, не виявили надто великого зрозуміння пошани національним правам українського автохтонного населення Закарпаття. Чеський уряд став розглядати українське Закарпаття як терен експансії чеського народу і з тією метою повів пляновий наступ чехізації, обсаджуючи всі важливіші адміністраційні посади чеськими урядовцями та чехізуючи шкільництво. Правда, на Закарпатті не було такого національного переслідування українців збоку чеської влади, як це робили на Східніх Землях України московські, а на Західніх - польські окупанти, одначе, денаціоналізаційна політика проводилася хоч "делікатно", але поступово, пляново й систематично.
Для послаблення сподіваного відпору з боку українців, чехи підтримували насамперед усе те, що підривало й послаблювало національну свідомість і національну єдність українського населення. З тією метою чехи не тільки що підтримували москвофілів, які спиняли й викривлювали національну свідомість закарпатських українців, а й зумисне спроваджували на Закарпаття московських білоґвардійських еміґрантів, які роздмухували різні "язичні", релігійні та політичні спори. Задля послаблювання українців чехи підтримували також мадярофільських "карпаторосів", званих "мадяронами", які відкрито проповідували потребу приєднання Закарпаття до Мадярщини.
До того всього приєднувалися: важкий економічний стан країни, господарська відсталість, брак індустрії, архаїзм аґрарних відносин та виснажування селянства жидівськими лихварями. Одначе, не зважаючи на всі ці перешкоди, процес національно-політичного відродження закарпатських українців проходив чимраз міцніше й ширше. Помалу розбудовувалося українське шкільництво, творилися "Просвіти", друкувалися українські часописи, народжувалося модерне українське політичне життя, міцнішала рішучість у домаганні політичних прав.
Проте більшу увагу привернуло до себе Закарпаття щойно в 1938 році, коли почався наступ гітлерівської Німеччини на Чехо-Словаччину.
Потрясення, що його зазнавала Чехо-Словацька Республіка у висліді постанов мюнхенської конференції про віддачу Судетів Німеччині, закарпатські українці використали для того, щоб разом із словаками поставити чехам рішучу вимогу про негайну перебудову республіки на засаді справжнього визнання найширшої автономії для Закарпаття і Словаччини. Чехи вперто відмовлялися визнати ті вимоги і щойно після резиґнації Е. Бенеша з посту президента Чехо-Словаччини прем'єр ген. Сірови погодився визнати автономію для Закарпаття і Словаччини. Але, пробуючи зупинити реалізацію й тієї згоди, Сірови намагався викликати між закарпатськими українцями внутрішній фермент, уперто домагаючися, щоб на керівні посади в уряді автономного Закарпаття були призначені обидва провідники мадярської партії "карпаторосів": Андрій Бродій і Степан Фенцик. Дня 11 жовтня 1938 року Сірови затвердив перший уряд автономної, зфедерованої з Чехією і Словаччиною, Карпато-руської Держави в такому складі: Андрій Бродій - прем'єр, Юліян Ревай, д-р Едмунд Бачинський і д-р Степан Фенцик - заступники, о. д-р Авґустин Волошин і д-р Пєшак - державні секретарі.
Одначе, мадяронський лідер Бродій почав вести мадярофільську політику надто нахабно й надто відкрито. Це примусило чеську владу вже після двох тижнів його урядування перевести в нього ревізію. Під час ревізії в Бродія знайдено великі суми грошей та листування з мадярським урядом, що компромітували його як мадярського аґента, який згідно з інструкціями з Будапешту змагає до приєднання Закарпаття до Мадярщини. Тому Бродія усунено з посади прем'єра й заарештовано як винного в державній зраді. Дня 26 жовтня 1938 року прем'єром автономної Карпатської України став о. Авґустин Волошин, а його заступниками Юліян Ревай і д-р Е. Бачинський.
Не зважуючись тимчасово виступити з своїми імперіялістичними претенсіями до цілого Закарпаття, Мадярщина висунула часткові територіяльні вимоги. Вона знайшла підтримку в італійського, а згодом теж німецького урядів і представник Німеччини Ріббентроп та представник Італії Чіяно т. зв. віденським арбітражем з 2 листопада 1938 року визнали за Мадярщиною південну смугу Закарпаття, з містами Ужгородом, Мукачевом і Береговом. Це був дуже важкий удар для карпатських українців. Довелося перенести столицю до невеличкого й комунікаційно дуже слабо пов'язаного з країною містечка Хуст. З окупованої мадярами території хлинула хвиля втікачів.
Не занехали своєї ворожої постави до українців і чехи. В січні 1939 року вони самовільно, не зважаючи на протест уряду Закарпаття, призначили міністром внутрішніх справ "Підкарпатської Руси" ген. Л. Прхалю, який прибув до Хусту і, спершись на відділи чеської армії, стаціоновані на Закарпатті, заходився привертати стан чеської зверхности й тим довів до явного чесько-українського конфлікту.
2. Українське питання у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Проголошення автономії Карпатської України
Наприкінці 30-х років Версальсько-Вашингтонська система, не витримуючи натиску міцніючої Німеччини та її сателітів, починає тріщати по всіх швах. За цих умов українськепитання поступово висувається на одне з чільних місць у міжнародній політиці. Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим фактором політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а "українську карту" - серйозним козирем у великій дипломатичній грі.
Українське питання у вузькому розумінні - це питання про місце і роль українського фактора у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому -
Loading...

 
 

Цікаве