WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військово-політичні міжслов’янські конфлікти другої половини XVI століття - Курсова робота

Військово-політичні міжслов’янські конфлікти другої половини XVI століття - Курсова робота

Великими Луками Баторій розташував 35-тисячну армію, в той час, коли гарнізон міста не перевищував 6-7 тис. чол. Ця облога завершилась кривавою різнею жителів міста. В 1581р. Баторій почав свій третій похід. Польсько-литовська армія була кинута на Псков. Армія налічувала 50 тис. чол., але взяти його не вдалося, на боротьбу з ворогом піднялось все населення. Також активний наступ почали здійснювати і Шведи.До кінця 1581р. у руках Швеції була вся фінська затока. Також восени 1581р. було взято Норву, Поліде. Ці длискучі перемоги Баторія призвели до того, що Росія починає шукати перемир'я з Річю Посполитою. Так у травні 1581р. прибуло у Вільно руське посольство, яке погоджувалось віддати всю Лівонію, крім Нарви, Нейгоузена і Нейшлосса. Також цар залишав Полоцьк, Озеріще, але вимагав повернення Великих Лук. І у грудні 1581р. почались переговори в Запольском Яме. Головною причиною укладання миру з боку Польщі була невдала облого Пскова і військові сили Речі Посполитої теж були досить виснажені. 15 січня 1582р. переговори закінчились десятирічним перемир'ям. Цар змушений був відмовитись від Лівонії, також до Польщі відходив Полоцьк. Також у 1583р. Росія укладає мир зі Швецією, де Росія отримала лишень невелику частину побережжя Фінської протоки. У руки Швеції перейшли такі руські міста: Ям, Івангород, Копор'є. І найтяжчим для Росії було те, що вони не могли повернути від шведів Нарву.
Отже, як ми бачимо Лівонська війна для Росії закінчилась повною поразкою. Росія не отримала необхідноо їй виходу до Балтійського моря. Головною причиною невдачі для Росії у Лівонській війні, було економічне виснаження країни. Величезне виснаження військових і економічних ресурсів країни було обумовлене, як внутрішньополітичними, так і міжародними обставинами. Лівонська війна не була підготовлена в середині держави, шляхом розгрому князівсько-боярської опозиції, і ця боротьба проходила в ході всієї Лівонської війни, що відвертала основні сили, які були задіяні у Лівонії. Також ця боротьба негативно позначилась на розвитку продуктивних сил. А саме опричнина, яка була введена у 1565р. вимагала великі кошти, що супроводжувалося посиленням експлуатації селян. Щодо зовнішньополітичних відносин, то Росії доводилось воювати в стані майже повної ізоляції. Вона мусила направляти свої удари то проти Лівонського Ордену, то проти Литви і Швеції. А у 70-х рр. вести війну одночасно з усіма країнами. Хоча Лівонська війна закінчилась поразкою для Росії, але вона продемонструвала високі бойові якості руських воєначальників і дипломатів.
Розділ ІІІ. Загострення українсько-польських відносин під час козацько-селянських виступів кіня XVI ст.
Розглядаючи це питання, спершу слід відмітит, які були причини козацько-селянського повстання під проводом Криштофа Косинського. Наприкіні XVI ст. становище українського народу значно погіршилося, а саме після утворення у 1569р. магнатсько-шляхетської Речі Постполитої населення терпіло національний і релігійний гніт. Також поглибилися суперчності між козаками і польською владою. Так Стефа Баторій вводить козацький реєстр 6 тис. чол., реєстрові козаки получали жалування, яке видавалось грошима і сукном.
"Кнаги гродская Луцкая" за 1584р. відмічає, що реєстрові козаки мали право вільного вибору старшини і право на власний суд, встановлений окремий трибунал в Батурині. Реєстрові козаки отримували приво мати землі в королівських володіннях на Подніпров'ї, займатись торгівлею . Беззаперчно це викликало незадоволення у козаків, які не потрапили в реєстр. Вони повинні були злитись із кріпосними селянами і відійти у підданство панів-шляхтичів. І нереєстрові козаки разом із кріпостними селянами утворюють групи з декількасот чоловіків, вибирають собі гетьмана і нападають на шляхетські маєтки. Ще однією причиною є особиста образа К.Косинськоо, а саме отримавши маєток Рокитне на Пороссі був відібраний К.Острозьким. На той час рід Острозьких повністю ломінував в Україні і був наймогутнішим у всій Речі Посполитій. Сучасники писали, що К.Острозький міг би претендувати на королівський трон, якби не був східматиком (православним). Зрозуміло, що косинський не міг тягатися з магнатами у судовому порядку, скаржитися на Острозьких самим же Острозьким, де королівська влада не мала над ними ніякої сили. Але не слід перебільшувати значення в розвитку подій особистої брази окремої людини, в цій образі ми повинні бачити загальний соціальний стан суспільства в той період. І тому К.Косинський прагне вирішити ці питання військовим шляхом, залучаючи на свій бік усіх знедолених.
Також слід відмітити, що саме під його керівництвом запорозька січова вольниця вперше повернула свою зброю від ворога зовнішнього - татар і турків - до внутрішнього - державної влади і панівного класу. Ці події поклали початок півтолітній козацькій війні проти Речі Посполитої, яка завершилась за Богдана Хмельицького. І хоча дії козацтва за Косинського ще не мали чітко поставленої мети соціального і національного визволення, однак почат будь-якого історичного процесу завжди привертає особливу увагу.
Із літа 1591р. він іменує себе гетьманом і як ьакий визнається козацькою вольницею. У серпні 1591р. з містечка Пикова на ПоділляК.Косинський розіслав листи до різних загонів із пропозиціями приєднуватися зо нього, аби добитися справедливості - "мусимо самі промишляти". Прмишляння розгорталося у жовтні. Козаки разом з частиною реєстровців несподівано вчинили напад на білоцерківську фортецю. Ця фортеця одна з найміцніших у Східній Україні, була резиденцією білоцерківського старости Януша Острозького. При підтримці місцевого населення козаки швидко заволоділи Білою Церквою, де козаки захопили значну артилерію, військові припаси та інше майно. Незабаром повстання охопило досить великий район, повстанці оволоділи Трипіллям, Переяславом. Розвиток цих подій в Українін сполохав і Польський уряд. Польський ороль Сигізмунд ІІІ видав указ про покарання "свавільників". Так на Вольному сеймі 15 червня 1593р. видається указ про проголошення поза законом учасників козацько-селянського повстання під роводом Криштофора Косинського. Її суть: "низовиків та всіх інших людей, які свавільно збираються ватагами чинити наїзди і насильство, або мають намір перейти кордони нашої держави, слід вважати за ворогів нашої батьківщини і зрадників, а тому при першій же потребі проти них без усякого судового процесу можна посилати каральні украънські загони і кожен зі свого боку нехай борониться від них по своїх садибах і маєтностях." Однак, без реальної підтримки військової сили подібні розпорядження залишалися фікцією. Більш серйозним заходом уряду було призначення спеціальної комісії для розслідування дій козацтва. До неї увійшли представники української влади, які добре знали козацтво, - снятинський староста Микола Язловецький, Черкаський - Олександр Вишневецький, брацлавський - Якуб Струсь, барський - Станіслав
Loading...

 
 

Цікаве