WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Денікінський режим в Україні - Реферат

Денікінський режим в Україні - Реферат

останні десятиліття з такою силою виявилось повне розходження польського і українського елементів. У практичному застосуванні ці теорії, як і ідеали відновлення старої державної Польщі, "історичної Польщі", "Польщі від моря і до моря", які не перестають служити провідною зорею значній частині польського суспільства, зводиться до прагнення утримати позиції польського елемента, що лишились йому у спадок від колишнього політичного панування,- укріпити панівне становище польського елемента в тих частинах України, як і в Литві і Білорусії, де в його руках збереглась політична, економічна чи культурна перевага,утримавши туземне українське (як і литовське і білоруське) населення в службовій ролі, і зберегти позиції польського елемента в інших частинах "історичної Польщі", як опорні бази для нового поступального руху польського елемента в інших сприятливіших умовах майбутнього. І якщо ідеї історичної Польщі, в своєму чистому вигляді, як і повне відкидання всіляких прав на національний розвиток за українським народом притаманні шовіністично настроєній частині польського суспільства, то ідеї збереження польських переваг поза межами етнографічної Польщі сидять дуже глибоко, і від впливу їх не вільні і представники прогресивних течій польського суспільства.
Найбільш характерним показником - пробним каменем польсько-українських національних відносин - було і є до сих пір питання про кордони польської автономної території. Українці, будучи прибічниками автономії національно-територіальної, визнають всю законність вимог автономії Польщі в її етнографічних межах. З польського ж боку принцип етнографічної території підмінюється принципом історичним: поляки домагаються автономії для Польського королівства в кордонах, установлених віденським конгресом. Незалежно від принципової різниці (принцип історичних прав і принцип реальних етнографічних і всяких інших відносин) це має дуже суттєве значення: кордони конгресового королівства, чи так званого царства Польського, захоплюють у східній своїй частині непольські території: на південному сході українську (частини Холмської землі і Підляшшя, старих українських провінцій, досить механічно приєднаних до нинішніх польських провінцій віденським конгресом), на північному сході територію литовську (жмудську), між ними невеличкий шматочок білоруської.
Логіка таких посилань, на які спираються польські вимоги автономії, очевидно, вимагає, щоб ці непольські прикордонні території були виключені із польської автономної території і приєднані до сусідніх своїх етнографічних територій. Поляки опираються, обіцяючи, що польський сейм забезпечить культурні потреби цього непольського населення. Але приклад забезпечення культурних українських нужд польським сеймом сусідньої Галичини змушує українські та інші непольські народності наполегливо відкидати ідею включення їх у майбутній польський сейм. Також і посилена фабрикація поляків в українському населенні Холмщини і Підляшшя, що розвивається в останні десятиліття на релігійному грунті під гнітом офіційного обрусіння 12, примушує бажати швидшого виключення цих непольських територій із сфери польського впливу. А солідарність з націоналістично настроєною частиною польського суспільства, яку виявляють його прогресивні елементи у питаннях, пов'язаних з охороною "польських здобутків", наводить на сумні думки про силу впливу ідей історичної Польщі і експансіоністських устремлінь навіть на більш прогресивну частину польського суспільства.
Наскільки вільними від цього впливу покажуть себе польські елементи т. зв. південно-західного краю, чи правобережної України, це питання майбутнього. Фізіономія цих елементів ще тільки вимальовується. Серед місцевих поляків не перестають з'являтися окремі одиниці, що тісно туляться до українського руху як представника інтересів місцевого демосу, як відроджувача і оновлювача краю, який ці одиниці вважають своєю батьківщиною і обов'язок перед яким вони ставлять на чільне місце. Безсумнівно, з ростом українського руху - з одного боку, з наростанням прогресивних і демократичних елементів в місцевому польському суспільстві - з другого, число таких одиниць буде зростати. Але, звичайно, немає жодних підстав думати, що цим шляхом піде польське суспільство в цілому, і таких претензій ніхто не може до нього ставити. Визнаючи право польських елементів, як і будь-яких інших, що живуть на українській території, на національне самовизначення, прогресивне українство ставить їм тільки одне побажання - в інтересах цієї спільної батьківщини, її успішного розвитку і дружної роботи над цим розвитком; воно полягає в тому, щоб ці польські елементи, значні своєю численністю, і ще більше - матеріальними і культурними засобами, залишеними в їхніх руках епохою їхнього національного панування - використовувались ними для економічного і культурного розвитку краю і його населення, його трудящих мас, а не для зміцнення своєї переваги над ними.
Досить цікава, як симптом, течія, що носить назву територіалізму. "Територіалісти" - це поляки південно-західного краю, які усвідомлюють себе поляками, прагнуть зберегти свою польську національність, але й визнають свої обов'язки перед територією, з якою пов'язала їх історія, перед населенням, серед якого вони виросли, а не перед всепольською політикою. Ця течія, як бачимо, і збігається з тим побажанням, яке ставить українство польському суспільству. Питання тільки в тому, чи розвиватиметься і чи захопить воно польське суспільство Західної України?
Останнє, досі йдучи в бік найменшого опору - ухиляючись від і "політики", за яку сипала на неї бичі і скорпіони російська адміністрація, і користуючись підтримкою і опікою, яку воно знаходило в неї у своїх економічних, приватницьких інтересах, жило досі і головним чином інтересами матеріального добробуту. Велике землеволодіння було основою його, і інтереси землевласника-аграрія і заводчика - життєвим нервом. Якщо традиції боротьби з абсолютизмом і централізмом в інтересах незалежної Польщі підтримували певний опозиційний настрій, то інтереси економічні, класові примушували тяжіти до "сильної влади", яка б обслуговувала ці інтереси. "Істинно російські люди" південно-західного краю не раз знаходили підтримку в істинно польських людях у своїй реакційній політиці в минулих роках "конституційної ери" Росії. Поруч з ними прогресивні елементи польського суспільства виявляли себе доволі слабо - і виявлялись доволі слабкими.
Список використаної літератури
1. Історія України (Керівник авт. Кол. Ю.Зайцев).
2. Історія Української державності (Малик Я., Вал Б., Чуприна В.).
3. Новітня історія України (частина перша 1917-1945) Ф.Г.Турченко.
4. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття.
5. Історія України. Нове бачення.
Loading...

 
 

Цікаве