WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Денікінський режим в Україні - Реферат

Денікінський режим в Україні - Реферат

підписана угода про спільні дії у боротьбі з денікінцями. Н.Махно зобов'язувався узгоджувати свої плани з командуванням армії УНР.
Але скоро з'ясувалося, що з боку махновців не було серйознихнамірів розгортати спільну боротьбу з денікінцями. В оточенні Махна навіть визрві план знищення Петлюри та його найближчого оточення. Реалізувати цей план мали під час зустрічі Махна з Петлюрою, яку планувалося провести в Умані. Сподівалися, що особовий склад армії УНР перейде після цього під командування Махна, відмовиться від боротьби за незалежність України і сприйме гасло анархо-комунізму. Однак в останню хвилину Петлюра відмовився від зустрічі й відбув з Умані на станцію Христинівка.
26 вересня білогвардійці розгорнули наступальні дії проти військ УНР. За умов невизначеної фронтової обстановки махновці почали запланований ними раніше прорив денікінського фронту. У результаті раптових навальних атак кілька офіцерських полків були вщент розгромлені. Білогвардійці втратили тисячі бійців, а махновська повстанська армія вийшла на оперативний простір. 28 вересня на засіданні Реввійськради, штабу і командирів з'єднань обговорили питання про подальші плани. Було вирішено: "Катеринославщину вважати базою Повстанської армії, яка зможе обрости новими тисячами бійців, що дасть можливість розвинути анархістську Революцію на всю Україну".
За тиждень махновці пройшли 350 верств і з ходу захопили Кривий Ріг, Олександрівськ і Нікополь. Подібної мобільності в роки громадянської війни не досягала жодна з армій. Наприкінці жовтня під контролем махновців були великі райони Півдня, у т.ч. Апостолове, Бердянськ, Перекоп, Каховка, Синельникове та інші. В розпорядженні Н.Махна перебувало чотири корпуси, зведені в армію, яка дістала назву Революційно-повстанська армія України (махновська). Загальна кількість махновців, за приблизними оцінками, сягала ЗО тис. чоловік. Для боротьби з цією армією А. Денікін кинув свої найкращі війська: армійський корпус під командуванням генерала Слащова і майже весь кінний корпус генерала Шкуро. 29 жовтня махновці вибили денікінців з Катеринослава, який і утримували до початку грудня 1919 р.
На очищених від денікінців територіях земля передавалась селянам, фабрики і заводи - колективам робітників. Оголошувалося, що населення для регулювання господарської, культурної, санітарно-медичної та інших галузей суспільного життя утворює Вільні Ради. Все життя населення будувалося на принципах самоорганізації. Це був анархо-комунізм - ідеал суспільного устрою махновців. За умов громадянської війни, коли кожен новий режим розпочинав свою діяльність з експропріації селянства, у останнього формувалося стійке недовір'я до будь-якої влади. Це підтримувало серед сільського населення вплив махновців.
Своєю впертою боротьбою в білогвардійському тилу повстанська армія Н. Махна сприяла швидкій перемозі більшовиків над денікінською армією.
Контрнаступ більшовицьких військ розпочався 11 жовтня силами ударної групи у складі частин Латиської стрілецької дивізії, бригади Червоного козацтва В. Примакова й Окремої стрілецької бригади П.Павлова. Кінний корпус С. Будьонного перейшов у наступ 15 жовтня.
На правому фланзі Південного фронту - на лінії Новоград-Волинський, Житомир, Фастів, лівий берег Дніпра, Сосниця, Хутір-Михайлівський - 4 листопада наступ розпочала 12-а армія.
Червонокозаки В. Примакова і латиські стрільці 12 грудня вибили денікінців з Харкова, зумовивши захоплення Донбасу. 16 грудня денікінці залишили Київ. Білогвардійський фронт почав розвалюватися. На початку січня 1920 р. Червона армія повністю зайняла Донбас. У січні-лютому розгорнулися бої за Правобережжя. У перші дні лютого червоні ввійшли в Миколаїв і Херсон, а потім при допомозі робітників, які підняли збройне повстання, в Одесу. Україна була очищена від денікінців. Наприкінці березня 1920 р. склав зброю останній їх оплот-Новоросійськ. Лише Крим, невдалий штурм якого вели ослаблені більшовицькі війська, все ще залишався під контролем білогвардійців.
Таким чином, боротьба між Добровольчою армією, Червоною армією і об'єднаними українськими арміями, яка розгорнулася на території України в другій половині 1919 р., завершилася перемогою більшовиків.
Цілком зрозуміле з погляду вищесказаного вкрай вороже ставлення до українства з боку "охоронців", що стоять на сторожі інтересів бюрократії чи плутократії, панування національного чи станового, централізму чи феодалізму.
Для них - це руйнівна, анархістична стихія, ворожа суспільному ладу і державному порядку, як вони собі його уявляють. Оскільки в програмі українства соціально-економічна сторона тісно і нерозривно пов'язана з політичною і національною, так що неможливо відокремити його "національні вимоги" від його "соціального радикалізму", то навіть і для тих, хто був би, можливо, схильний піти на певні поступки чисто національним українським вимогам, але не може змиритися з українською соціально-економічною програмою, немає місця для компромісу і угод. Об цей наріжний камінь українства розбилась спроба польсько-українського порозуміння в Галичині, так звана угода 1890 р. Ціною поступок у сфері культурно-національній польсько-шляхетські політики хотіли перетворити українців на охоронців політичного і суспільного status quo, привести їх до зречення їхнього "соціального радикалізму", захисту інтересів українських мас. Ця пропозиція була дуже спокусливою для тодішнього, у всіх відношеннях обділеного, українського суспільства Галичини, і в його середовищі якийсь час було хитання; але логіка фактів, логіка національного українського руху негайно взяла гору, і сочевична юшка національних поступок, за яку мали бути продані найважливіші життєві інтереси українського руху, була відкинута.
Якщо таким чином свідомі, прогресивні, політично і соціалістично настроєні елементи, що являють собою сучасний український І рух, так різко обмежені справа, що тут немає місця для будь-яких 1 угод, компромісів і т. п., то зліва - з боку прогресивно чи соціалістично настроєних шарів великоросійського чи польського суспільства варто було б, здається, чекати доволі близького і тісного єднання, природного для елементів співзвучних і в цілях своїх : доволі близьких. Однак на ділі виявляється не те. І тут дається взнаки не лише брак поінформованості, відсутність належних відомостей про суть і характер українського руху, а й більш чи менш несвідоме успадкування ідей офіційної російської народності в суспільстві великоросійському, традицій "історичної Польщі" - в суспільстві польському, від впливу яких, очевидно, не встигли цілком звільнитися навіть найпрогресивніші групи того й другого суспільства.
Це малодоброзичливе ставлення до українства прогресивного великоросійського суспільства має свою доволі довгу й невеселу історію. Законоположник і
Loading...

 
 

Цікаве