WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Денікінський режим в Україні - Реферат

Денікінський режим в Україні - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Денікінський режим в Україні
ПЛАН
1. Вступ
2. Денікінський режим в Україні. Білий терор.
3. Економічна політика Денікіна.
4. Боротьба в Деніківському тилу.
5. Махновці.
6. Контрнаступ більшовицьких військ Південного фронту і крах денікінщини.
Наприкінці літа білогвардійці окупували майже всю Україну. Денікінщина захищала інтереси перш за все великоруських поміщиків і підприємців, які добивалися реставрації імперських порядків у дещо реформованому вигляді. Вони не мали на меті збереження української національної держави. Все перші кроки білогвардійців в Україні засвідчили їх прагнення знищити всі сліди існування у недавньому минулому не лише УСРР, а й УНР. Україна була поділена на три області: Київську, Харківську і Новоросійську (з центром в Одесі). На чолі областей стояли головноначальствуючі з фактично необмеженими повноваженнями. Відновлювалося національне гноблення. Українська мова дозволялася лише у приватних навчальних закладах. Деякі українські газети і журнали закривалися, книги вилучалися з бібліотек і книгарень, вводилася цензура. Було видано наказ про зняття портретів Т.Шевченка в установах. Його бюст у Києві група чорносотенців скинула з п'єдесталу і розбила. За наказом денікінців знімали написані українською мовою вивіски. При денікінцях фактично припинила свою діяльність Українська академія наук, бо на її утримання не відпускалися кошти і вона була позбавлена приміщення. Одночасно денікінці культивували національний розбрат, ворожнечу, ненависть до національних меншин. В Україні при денікінцях було влаштовано 400 єврейських погромів, жертвами кожного з яких були десятки, а то й сотні людей. Організаторами та учасниками погромів було білогвардійське офіцерство, козаки, солдати, чорносотенне міщанство.
Денікінці установили на захопленій території режим терористичної диктатури. Поява у тій чи іншій місцевості білогвардійців супроводжувалася масовими стратами. В'язниці були переповнені. Лютували військово-польові суди. Своїми розправами контррозвідка сіяла серед населення жах. В Одесі без суду й слідства було страчено близько 3 тисяч чоловік. У Києві на третій день після захоплення міста денікінцями ув'язнено було 700 чоловік, а через 13 днів - 1700. головний контингент в'язнів - комуністи, члени інших соціалістичних партій, чекісти, радянські службовці.
Аграрна політика Денікіна передбачала відновлення поміщицької власності на землю. Повертаючись за допомогою каральних команд у маєтки, поміщики примушували селян віддавати майно і реманент, виплачувати великі контрибуції. У майбутньому, щоправда, білогвардійці обіцяли наділити селян землею за викуп, залишивши за поміщиками досить значні земельні площі. Серед керівників білогвардійським рухом були й такі, які вимагали негайної земельної реформи. Тільки таким чином можна було, на їх думку, завоювати прихильність населення. "Земельна реформа і ... шибениці, тоді ми знову дійдемо до Москви", - говорив один з найвідоміших денікінських генералів Кутепов. Але подібні настрої серед білогвардійського офіцерства не були пануючими.
У промисловості було скасовано восьмигодинний робочий день, збільшено норми виробітку. Але нормалізувати економічне життя не вдалось. Розвал народного господарства тривав. На багатьох заводах при денікінцях підтримувалася лише робота силових ліній. Зростало безробіття. У перший місяць денікінщини у Києві зареєстрованих безробітних налічувалося 40 тис. чоловік, стільки ж було й в Одесі.
Реакційна, шовіністична політика денікінщини викликала хвилю обурення найширших мас населення України. Навіть середні верстви міських жителів, які свого часу були вкрай незадоволені політикою більшовиків і вітали білогвардійські війська, стали в опозицію у містах формувалося анти денікінське підпілля. На початку липня 1919р. ЦК КП (б)У створив За фронтове бюро для керівництва діяльністю підпільних більшовицьких організацій і розгортання повстанської боротьби в тилу денікінців. У боротьбу з білогвардійським режимом включилися також ліві есери, анархісти, представники інших соціалістичних партій. Разом з тим серед правих есерів і частини меншовиків існували примиренські настрої, прагнення пристосуватися до білогвардійського режиму. Але ці наміри не знайшли підтримки у робітників.
Незадоволення політикою білогвардійців охопило й українське село. Зміна настроїв селянства відбувалася дуже швидко, стрімко. Ще недавно воно виступало проти продрозкладки та інших заходів "воєнного комунізму", сприяючи поразці радянських військ. Денікінське командування сподівалося, що антирадянські настрої селянства допоможуть поповнити армію. Воно розраховувало також на продовольчі ресурси України. Однак ці сподівання не виправдалися. Вдаючись до погроз і репресій, денікінці зуміли мобілізувати лише частину селян, які підлягали призову. Але це не посилило денікінської армії. Навпаки, селяни не хотіли воювати за чужі їм інтереси і цим вносили в армію елементи розкладу. Білогвардійцям не вдалося налагодити і продовольче постачання своїх військ. На відмови селян вони відповідали реквізиціями, чим ще більше посилювали незадоволення новою владою. Часто саме спроби мобілізації, реквізиції та повернення землі й реманенту поміщикам призводили до селянських виступів.
Один з таких виступів відбувся у вересні 1919р. у великому селі Баштанка на Миколаївщині. Повстанці, чисельність яких швидко зросла до 4 тис. чоловік, оголосили Баштанську республіку, вигнавши, а подекуди і знищивши денікінських урядовців. Іншим центром селянського повстанського руху був посад Висунськ на Миколаївщині. Місцеві партизани, близько 500 чоловік, вели успішні бої з карателями, а наприкінці вересня навіть підійшли до Херсона й обстріляли місто з гармат.
Стихійні селянські повстання прагнули очолити представники різних політичних партій. У деяких районах це вдалося зробити більшовикам. Але не скрізь партизанський рух розвивався під їх керівництвом. Денікінцям протистояли сили різних політичних спрямувань, які також включались у повстанську боротьбу. В тилу денікінців, особливо на Правобережжі, діяли партизанські загони, очолювані українськими соціал-демократами. Вони боролися за відновлення УНР. Для керівництва цими загонами у Кам'янці-Подільському, утривуваному військами УНР, було утворено між партійний орган - Центральний український повстанський комітет (скорочено ЦУПКом).
Значної шкоди денікінському війську завдали загони під командуванням Н.Махна. У середині вересня 1919р. вони вирвалися з денікінського оточення, до якого потрапили у районі Голтва-Умань. Допомогла махновцям армія УНР, передавши їм зброю і боєприпаси, прийнявши в стаціонарні лазарети 3 тис. хворих і поранених бійців. Між армією УНР і армією Н.Махна наприкінці вересня 1919р. була

 
 

Цікаве

Загрузка...