WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

приватна феодальна власність на землю, вотчинна система землеволодіння [4,с.362];
3) не було ніякої "колиски 3 братніх народів" [4,с.363];
4) тісні стосунки між Руссю і тюркськими кочовиками південних степів, особливо ж родинні зв'язки, обумовлювали певною мірою і етнічне зближення [4,с.371];
5) князівські з'їзди були важливим атрибутом суспільно-політичного життя кінця ХІ - початку ХІІ ст. [4,с.372];
6) з початку ХІІ ст. патриціат починає рішуче утверджувати себе як провідну суспільну силу, претендуючи на відповідну роль в обсязі політичного й ідеологічного життя [4,с.469].
Історії Київської Русі присвячені такі його наукові розвідки: "О времени сложения феодализма в Древней Руси" [В.И.- 1950.- № 8.- С.60-77], "Політичний лад і право Київської Русі" (Нариси стародавньої історії Української РСР.- К.,1957.- С.482-491), "Дослідження М.В.Ломоносовим історії древньоруської держави" [УІЖ.- 1961.- № 6.- С.94-99].
В 60-і рр. ХХ ст. М.Брайчевський стає активним учасником опозиційного руху. Дослідник його життя і творчості констатує: "Це був ледь не єдиний український історик, котрого знав пересічний громадянин. Не випадково саме археологу за фахом, а не історику належала вже хрестоматійна відома робота "Приєднання чи воз'єднання?". Бо це була не стільки наукова праця, скільки суспільно-політичний трактат... цей твір заслужено став класикою дисидентської літератури". [82,с.48]. За цей твір у 1968 р. його було звільнено з посади співробітника Інституту історії АН УРСР , [ с.116].
В ті ж роки М.Брайчевський пише могографії "Суспільно-політичні рухи в Київській Русі", "Візантія і Русь", "Справа звинувачення Бориса і Гліба", в яких побіжно торкається проблем князівських з'їздів [4,с.338]. Як слушно підкреслює доктор філософських наук Ю.Павленко: "відроджувати науку за умов важкого ідеологічного пресингу береться нове покоління. Саме до нього і належить М.Брайчевський, який обрав справою свого життя системний розгляд соціокультурного розвитку давнього і ранньосередньовічного суспільства слов'ян" [96,с.13]. У 1993 р. на основі статтей в журналі "Пам'ятки України" та газетах "Час - Time", "Старожитності" він видає "Конспект історії України", в якій викладена його концепція історії України відпалеоліту до сьогодення [5]. На жаль, велика наукова спадщина М.Н.Брайчевського і до наших днів залишається маловивченою і, на нашу думку, потребує серйозного фахового штудіювання.
У 1961 р. появляється І-ий том "Истории Украинской СССР", розділ "Русь в період феодальної роздробленості (ХІІ - перша половина ХІІІ ст.)" був написаний П.Толочком [57, с.364-420]. У цьому розділі обгрунтовується думка, що класова боротьба у ХІІ ст. мала дві форми - повстань і єресей, що "етнічний розвиток Русі ХІІ - ХІІІ ст. відбувався шляхом дальшої консолідації давньоруської народності" і в цьому контексті князівські з'їзди розглядаються як невдалі спроби консолідації давньоруського суспільства. Подається і більш детальна соціологічна періодизація періоду:
1) з 1130-х до сер. ХІІ ст. дистанціювання регіональної знаті вкупі з місцевими князями від Києва;
2) друга половина ХІІ ст. - гострі суперечності між місцевими князями і їхніми боярами;
3) злам ХІІ - ХІІІ ст. - вихід на історичну арену дворянства, основної опори князів [57,с.364-365].
Ця періодизація дозволяє більш наглядно представити суспільно-політичне тло, на якому проходили князівські з'їзди.
А ось як описує причини скликання Любецького з'їзду А.Сахаров: "Святополк бачив, що його влада над Руською землею тане, мов вранішній туман над темною дніпровою гладдю. Він і боявся князів, і хотів їх надалі примусити служити Києву, і оглядався безперервно на Мономаха. Саме в надії знову зміцнити свою владу над Руською землею поспішав Святополк до Любеча; і хай князі зберуться не в Києві, він стерпить це, головне, щоб було все, як за батька" [11,с.444]. Великий вплив на рішення Любецького та інших князівських з'їздів мав В.Мономах, про якого Б.Романов так пише: "Мономах - увесь в епосі феодальної роздробленості... Його життя не схоже на житіє... Печать добросовісної поміркованості і акуратності як гарантія політичної мудрості і холоднокровності лежить на всьому образові цього однаково вдалого князя-трудівника і літературновдалого письменника" [25,с.167].
1990 р. вийшла монографія О.Толочка "Князь в Древней Руси", практично перша подібного роду в українській історіографії. В цій праці було виокремлено такі принципові відмінності руської роздробленості від західної:
- відсутність жорсткого закріплення династичних прав окремих феодалів на певну територію й пов'язана з цим так звана мобільність князів;
- нерозвиненість відносин суверенітету-васалітету та відсутність на цьому грунті численної феодальної титулатури;
- неврегульованість процедури наслідування земельних володінь і пов'язаної з ними політичної влади. Висунyто тезу про державний характер феодалізму на Русі: "Волості належали не князю як такому, а тому столу, що він у цей час посідав... перерозподіл властей відбувався щораз при зайнятті новим великим князем столу, або в міру необхідності". Це забезпечує специфічний характер експлуатації землеволодінь - ренту - податок. Тому суть роздроблення - в переході від державного феодалізму до повного суверенітету місцевих князів над своїми володіннями [26,с.172-184].
Таким чином, радянська історична наука внесла вагомий внесок у дослідження проблеми феодальної роздробленості та князівських з'їздів, ретельно дослідила політичні та економічні перипетії ХІІ - ХІІІ ст. і дала науково обгрунтовану оцінку князівським з'їздам, яка перейшла в спадок і сучасної історичної думки. Дослідження Б.Рибакова, Бгрекова, І.Фроянова, М.Брайчевського до наших днів являється найфундаметальнішими науковими розробками з історії Київської Русі.
Розділ ІІІ. Проблема князівських з'їздів у науковій думці діаспори
Події І і ІІ світових воєн, розгортання державотворчих процесів на українських землях в ХХ ст. обумовили потужні витки політичної еміграції в країниЗахідної європи, Америки та Австралії. За кордоном формується і досить впливова в науковому світі діаспорна історична наука, видатними представниками якої являються В.Липинський, Д.Дорошенко, Н.Полонська-Василенко, О.Оглоблін, Т.Мацьків, Л.Винар, Л.Окіншевич, М.Антонович, М.Ждан, Б.Крутницький та десятки інших науковців.
Одним з "вельми цікавих мислителів ХХ століття та видатним істориком із своїм неповторним науковим, політичним та й мислительським "я" був В'ячеслав Казимирович Липинський (1882 - 1931) - засновник "державницької школи" в українській історіографії [100,с.86]. До наших днів не втратили актуальності його праці "Z dziejow Ukrainy", "Назва "Русь" і "Україна" і їхнє історичне значення", "Листи до братів-хліборобів". Недарма інший відомий історик Д.Дорошенко так оцінив історичний доробок В.Липинського: "Історичні праці Липинського це без сумніву найсильніший і найважливіший вияв повороту в українській історіографії, викликаний відродженням українських державницьких стремлінь. Вони водночас поряд із працями Грушевського найцінніше досягнення української історичної
Loading...

 
 

Цікаве