WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

Іветичах, на якому виступив обвинувачувачем Давида Ігоревича, але і цей з'їзд став його поразкою" [23,с.208-209]. Б.Рибаков також стверджує, що після того, як князівські з'їзди виявились неефективним засобом політичної консолідації давньоруського суспільства, Київська Русь розпалася на півтора десятків давніх племінних союзів. Столиці багатьох найбільших князівств були у свій час центрами союзів племен: Київ - у полян, Смоленськ - у кривичів, Полоцьк - у полочан" тощо [47,с.50].
У 1953 р. виходять академічні "Очерки истории СССР" з роздумом "Виникнення давньоруської народності", написаним Л.Черепніним "Очерки" розцінюють державно-політичні процеси на Русі ХІ - ХІІІ ст. не лиш як закономірні, а й цілком прогресивні: "Феодальна роздрібленість стала фактом очевидним. Завершувався ранньофеодальний період Росії (мається на увазі Русі.- В.Ф.). Та на початку ХІІ ст. здійснено спробу відновити старий політичний устрій". Тому діяльність Мономаха оцінюється досить критично: в його особі "феодали знайшли правителя, що зумів на якийсь час шляхом компромісу посилити значення київського князя і захистити його класові позиції. Та скоро форма надбудови відмирала, і воскресити минуле вже повністю було неможливе" [65,с.190,191].
У 1958 р. виходить збірник "Вопросы формирования русской народности и нации", в якому стаття про давньоруську народність знову належить Л.Черепніну. Він подає періодизацію формування давньоруської народності, підкреслює, що в ХІІ ст. "відбулося розчленування ранньофеодальної держави на ряд феодальних земель і князівств у результаті дальшого процесу феодалізації", і цьому об'єктивному процесу не могли завадити жодні рішення князівських з'їздів [51,с.39-40].
Натомість радянський історик С.В.Юшков у праці "Общественно-политический строй и право Киевского государства" вважає, що до середини ХІІ ст. феодалізму як такого в Київській Русі не існувало. Підставою для такого твердження вважає відсутність у джерелах ІХ - ХІІ ст. вказівок на панування відробіткової феодальної ренти, яка є початковою формою феодальних відносин у будь-якому суспільстві. В цьому зв'язку князівські з'їзди кінця ХІ - початку ХІІ ст. він розглядає як конкретні вияви ідей народоправства і колегіального прийняття рішень, що беруть свій початок ще з докняжих часів [32,с.55]. Пізніше започатковану С.Юшковим традицію вивчення васальних відносин князів продовжив В.Т.Пашуто. В.Пашута хоча і не довів індентичність руського васалітету з західним, але заперечувати сам факт васалітету після Пашуто стало неможливим. Він визначив державний лад Русі доби роздроблення як "колективний суверенітет", що прийшов на зміну "ранньофеодальній монархїї", і в цьому зв'язку важливу роль відводив князівським з'їздам як певним рубіжним віхам в еволюції давньоруськох суспільно-політичної системи [21,с.77,125]. В.Пашуто видав і неоціненний до наших днів збірник "Древнейшие источники по истории СССР. Тематика и состав выпуска по Европейскому региону", про що з вдячністю згадує Я.Дашкевич [83,с.131].
Радянський історик В.Довженюк слушно зауважує, що в умовах дуже частої зміни феодалами своїх володінь, прискореного розвитку феодальних відносин князівські з'їзди з самого початку стали анахронізмом і не могли стабілізувати існуючу політичну систему, змінити характер міжземельних відносин [36,с.45] і все ж в 1100 р. на Витачовському з'їзді було укладено угоду про припинення ворожнечі між князями; на з'їздах у 1103 і 1111 рр. князі домовилися про спільні походи проти половців [36,с.44].
Видозміни конфігурації поняття "Русская земля", міжкнязівські стосунки детально аналізуються у праці А.Н.Насонова [20]. Ці ж проблеми розглядає і київський історик М.Ф.Котляр, широко використовуючи лінгвістичні розробки О.І.Попова, Ф.П.Філіна, М.Я.Морра, М.С.Державіна [41].
Не можна не відмітити і розробку проблем васалізму, їх еволюції та особливостей в період Київської Русі радянським істориком Ігорем Фрояковим. У своїх монографіях "Киевская Русь. Очерки социально-политической истории", "Киевская Русь. Очерки отечественной историографии" І.Фроянов розкриває цілий ряд проблем:
- радянська історіографія давньоруської народності;
- генеза феодалізму в радянській історичній думці;
- соціально-економічний розвиток Київської Русі в працях дореволюційних і радянських істориків [31];
- особливості правового статусу давньоруських князів і феодалів;
- соціально-політична роль давньоруського міста;
- давньоруське віче [30].
Основні думки:
1) до кінця Х ст. функції Київського князя помітно посилились і ускладнились, а влада - посилилась, що було першим результатом розпаду родового ладу [30,с.30];
2) в ХІ - ХІІ ст. за активної участі князів створюються Правда Ярослава, Правда Ярославичів, Устави Володимира Мономаха, церковні князівські устави, однак в них так і не було врегульовано принципів престолонаслідування;
3) в ХІ - ХІІ ст. у зв'язку з появою багатотисячних князівських родів проблема васалітету набуває певної гостроти, подолати яку деякі князі намагались через рішення з'їздів [30,с.44-45];
4) князівський васалітет доповнився васалітетом боярським [30,с.63];
5) в ХІІ ст. спостерігається бурхливий ріст міст-держав, що сприяло сепаратистським тенденціям на Русі [30,с.243].
Князівські з'їзди як окремий елемент політичного розвитку Русі розглядаються і у працях присвячених русько-половецьким зв'язкам в ХІ - ХІІ ст. Причому коли А.Носонов, В.Пашуто, Б.Рибаков, Г.Літаврін розглядають половців переважно в негативному світлі, то В.Пархоменко, С.Юшков, М.Покровський, М.Брайчевський дотримуються своєї простеповицької орієнтації [70,с.68-69]. Причому як справедливо зауважує С.А.Плетньова: "Русь не тільки давала воєнну відсіч кочівникам, а й як представник більш високої культури і суспільного устрою впливала на кочових сусідів, поступово підпорядковуючи їх своєму впливу і змінюючи загальний напрям їх політики" [19,с.62-63]. Половецькі набіги на Русь і їх вплив на політичну консолідацію давньоруського суспільства досліджує в своїх працях В.В.Коралов [10;11], В.Т.Пашута [22], П.П.Толочко [49]. Зокрема В.В.Коралов зауважує, що рішення князівських з'їздів 1997, 1100, 1103 рр. спричинилися досерії переможних походів руських князів на половців і набіги половців на руські землі було припинено на декілька десятиліть [40, с.72].
Вагомий внесок в розвиток досліджень політичної історії Київської Русі вніс відомий історик Михайло Брайчевський - автор понад 600 наукових досліджень, серед яких знаходимо фундаментальні монографії "Біля джерел слов'янської державності" (1964), "Походження Русі" (1968), "Утвердження християнства на Русі" (1988), "Конспект історії України" (1993), "Походження слов'янської писемності" (1998) та інші археологічні й історичні дослідження 81,с.9. У своїй праці "Походження Русі" він висуває ряд сміливих і оригінальних думок:
1) головним ядром у формуванні української народності був полянський лісостеп, російської - верхів'я Дніпра, Оки, Волги; білоруської - область дреговичів та полочан [4,с.360];
2) основу того складного явища, яке ми називаємо феодальним розробленням, становила
Loading...

 
 

Цікаве